Війна - це антигуманний спосіб вирішення проблем, - Павло Полянський -Учора в Міністерстві освіти і науки відбулося відкриття дводенної Міжнародної конференції на тему «Друга світова війна та Голокост у навчальних програмах та шкільних підручниках з історії». 

Разом із українськими істориками до обговорення теми, яка нині в нашому суспільстві стала особливо актуальною, долучилися методисти та вчителі, зокрема з Донецька, Луганська та міста Севастополя, міжнародні експерти (Республіка Білорусь, Федеративна Республіка Німеччина, Канада). Такі історичні події, як Друга світова війна і Голокост, на думку учасників, повинні розглядатися в міжнародному контексті.

«Такий підхід має бути ключовим не лише в обговореннях, а й у шкільних підручниках», – зазначив заступник міністра освіти і науки Павло Полянський, відкриваючи конференцію.

Заступник міністра акцентував увагу учасників заходу на кількох аспектах, які, на його думку, варто інтегрувати в українські підручники з історії. Зокрема, важливо не те, скільки дат, подій, військових тактик і стратегій знатимуть діти, а розуміння з їхнього боку, що «війна – це цивілізаційний, міжнаціональний і міжлюдський розлом; цілком антигуманний спосіб вирішення проблем. Відтак, ключовими є не стільки хронологічні події війни, а її наслідки. Тема історичної пам’яті також має бути предметом вивчення у школах , щоб із цих трагічних подій виносили уроки і будували краще майбутнє. Водночас тема війни – це ще й філософський дискурс: проблеми добра і зла, морального вибору, який в українських підручниках теж потребує більшої уваги».

Про висвітлення Другої світової війни та Голокосту в білоруських підручниках з історії учасникам конференції розповів Євген Розенблат, доцент кафедри всесвітньої історії історичного факультету Брестського державного університету ім. О. С. Пушкіна. Науковець зауважив, що в офіційних підручниках зберігається масштабність героїзації і віктимізації білоруського народу, що мало відрізняється від парадигми радянської історії. Білоруси подані як найгероїчніша нація у подіях Другої світової війні, а роль інших народів замовчується. «Попри те, – зазначив Євген Розенблат, – білоруські педагоги не прив’язані до офіційних підручників – для викладання вони можуть використовувати альтернативні джерела з історії».

Ігор Щупак, директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума», у свою чергу порівняв підручники з історії Польщі, Росії та України. Науковець зауважив, що спільним недоліком у підручниках всіх трьох країн – це перебільшена віктимізація свого народу. Однак якщо для Європи жертви Другої світової війна і Голокосту – це велика трагедія, то в російських підручниках війна героїзується і втілює концепцію «великої перемоги».

Наталя Федощак, координатор фундації «Українсько-єврейська зустріч», наголосила на важливості українсько-єврейської співпраці, досвід якої актуальний сьогодні в постмайданному українському суспільстві.

Ярослав Грицак, підбиваючи підсумки дискусії, зазначив, що сьогодні найбільшим викликом для українських істориків і педагогів – вийти в підручниках та у викладанні історії за рамки національної парадигми в глобальний контекст, адже в національній парадигмі з’являється спокуса до маніпуляцій історією з політичною користю і до перебільшеної віктимізації.

Під час першого дня конференції комплексно були проаналізовані сучасні наукові та методичні підходи до вивчення широкого кола питань, пов’язаних із Другою світовою війною. Вечірня сесія конференції відбувалася за участі німецьких істориків.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *