Експеримент над мухами показав, що ген FOXP2 управляє здатністю змінювати власну поведінку під впливом зовнішніх стимулів.

Транскрипційнй фактор FOXP2 – це перший ген, чий зв’язок із розвитком мови можна вважати доведеним. Його мутації призводять, крім іншого, до серйозних розладів мови в людини.

Ученим прийшла в голову така ідея: якщо відключити ген-аналог FOXP2 у примітивних тварин (комах), то щодо порушень розвитку в особин-мутантів можна буде зрозуміти, з яких навичок “виросла” мова, тобто побачити її біологічне коріння.

Експеримент над мухами-дрозофілами показав, що FOXP2 управляє комунікацією: здатністю змінювати власну поведінку під впливом зовнішніх стимулів. Дослідження представлене в журналі PLoS ONE.

Вчені відключили ген dFoxP у мух-дрозофіл і помістили комах у спеціальний контейнер: в одній його половині включають неприємне для мух інфрачервоне світло. У нормі “навчання” комах відбувається так: спочатку дрозофіл хаотично літає, досліджуючи навколишній світ.

Потім механізм зворотного зв’язку (неприємні відчуття від поворотів направо) змінює поведінку особини, і її польоти поступово обмежуються лівою частиною камери. Цей досвід залишається в пам’яті: навіть після відключення інфрачервоного випромінювання мухи не залітають на праву половину.

Мухи-мутанти ж довше продовжували залітати в “небезпечну” частину камери, а після відключення світла невдовзі почали туди повертатися (тобто відповідна звичка майже не закріпилася у них в пам’яті).

Причому якщо висвітлити різні ділянки контейнера різнокольоровими лампами, то розрізнити небезпечний і безпечний простір мухам допомагають зовнішні “підказки”, а не тільки реакції власного тіла. У цьому випадку дрозофіли-мутанти змогли коригувати траєкторію польоту з більшою чіткістю.

Так, від дефекту dFoxP постраждала здатність не досліджувати і пізнавати світ, а спілкуватися з ним, тобто змінювати свою поведінку під впливом зовнішніх стимулів. Психологи називають це оперативним навчанням (або методом проб і помилок). У комах він працює на рівні моторно-рухових навичок.

Результати експерименту, на думку вчених, підтверджують гіпотезу про походження мови з навичок координації рухів, на основі зворотного зв’язку. Так, від дитячого лепету (безліч хаотичних звуків і неправильних слів і морфем, які ми використовуємо більш-менш випадково) ми, орієнтуючись на реакцію дорослих, переходимо до правильного мовлення.

Аналогічно птахи спершу співають “підпісні” (нестійкі і неправильні поєднання звуків), а потім вивчають справжні, гармонійні трелі. Відключення гена dFoxP вражає тим же механізм у мух-дрозофіл.

Так, “сімейство” генів FOXP може бути найдавнішою біологічною основою комунікації, яку люди поділяють навіть із безхребетними тваринами.

Якщо висновки авторів статті будуть підтверджені подальшими дослідженнями, доведеться повернутися до суперечки лінгвістів 1960-х років. Правим виявиться Скіннер, а не Хомський: мова – це поведінка, якій навчаються шляхом проб і помилок, а не вроджена “мікросхема” у мозку.

За матеріалами korrespondent.net

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу