У гонитві за балами: Болонська система очима українського студента - 3 образованиеСкільки б «у верхах» не обговорювали проблеми та перспективи Болонського процесу, а навчання з 1 вересня в українського студента асоціюється лише з одним – гонитва за балами… Про запитання «Хто винен і що робити?» не йдеться, адже менше за все в різних міністерствах цікавляться тим, чи справді вітчизняному спудею є користь із такої системи освіти, коли головне завдання – заробити омріяні для «зарах» бали?

Регламент – 3 хвилини!
Уже за кілька хвилин до початку пари аудиторію заповнюють студенти, які ще вчора звикли «підтягуватися» вже після її початку. Часи змінюються, студенти, як виявилося, також… І причиною цьому не є бажання посилено «гризти граніт науки», а потреба заробити бали… Спочатку для українського спудея це звучало ефемерно, але після неочікуваних проблем на сесії, де не вдалося «щось там доскласти», усе стало чітко зрозуміло: протягом семестру – бали, на сесії – оцінки. От і наповнюють тепер аудиторії ще до дзвінка, щоб встигнути посісти місце перед викладачем, де є найбільша ймовірність того, що твою піднесену руку побачать і омріяне місце за кафедрою не займе сусід по парті. «Регламент – 3 хвилини», – виголошує вирок професор і підіймає тим самим сполоханий «ліс рук». Та одразу ж додає: – Усі встигнуть, а хто не встигне – так і буде». І тут серед аудиторії між тридцятьма студентами починається боротьба «не на життя, а на смерть»: шарудять копії та роздруківки, звучить «можна я!», «я готувався», «у мене є цей матеріал» та піками догори вистрілюють піднесені студентські руки, сповнені бажання перемогти в цій «битві»…

Як із козла молока…
Про якусь користь від організації практичних та семінарських занять, отже, говорити важко. Однак легко спрогнозувати рівень підготовки кожного студента: роздрукувати (або в кращому разі зробити копію з книжки в студентській бібліотеці за 10 хв. до пари) якийсь «близький» (або не дуже) до заданої теми матеріал, адже що там може зрозуміти той викладач, коли регламент усної доповіді три хвилини? Головне, щоб власником «знайденого» матеріалу не виявився ще хтось із «колег», бо тоді доведеться «довгостраждальні» (до речі, прочитані по дорозі до інституту або на перерві перед парою) півсторінки тексту ділити ще на дві, а то пак і на три частини… І тоді виникає запитання: що можна взяти з такого студента, який сам не знає, що (але добре знає, навіщо (щоб заробити бали)) дають йому пари? Влучно в цьому випадку звучить висловлювання одного з моїх колишніх викладачів: «Із нього так є що взяти, як із цапа молока». М-да… Залишається лише задуматися, а чи студент у цьому винен?

Менше народу – більше кисню!
Безперечно, позитив у бальній системі є. Проте в нас виходить так: проти чого боролися, на те й напоролися. Студент приходить на пару підготовлений, але як? У нього з’являються «омріяні» зароблені бали, але чи залишається щось у голові?
Вирішити це питання можна легко: скоротити академічні групи вдвічі, а подекуди й утричі. Так можна «вбити» одразу кілька зайців. По-перше, усім вистачить часу відповісти. По-друге, тоді готуватися до пар студентові доведеться якісно. По-третє, гонитва за балами перетвориться в гонитву за знаннями! Хіба не цього від нас вимагають?
Звичайно, що добре для студента, те погано для адміністрації вишу. Почнуться «вічні» проблеми: де взяти викладачів, аудиторії, години і таке інше. Але чи має це турбувати нас, студентів? Невже українська держава і наші батьки оплачують нам регламент три хвилини та прочитані за мить до пари і забуті після її закінчення роздруківки?

Після слів…
Древній філософ Конфуцій казав, що в давнину люди вчилися для того, щоб удосконалювати себе, а нині вчаться, оскільки хочуть здивувати інших. Мені здається, що майбутні роботодавці «любителів» ганятися за балами будуть здивовані, але я сумніваюся, що подив цей стане приємним…

Юлія Кондрацька

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *