Досліджуючи актуальні проблеми розвитку глобальної економіки в ХХІ столітті, необхідно звернути увагу на той факт, що вона закономірно вступає у фазу постіндустріальної цивілізації, де інтелектуальна власність, інформація, знання стають основними джерелами конкурентних переваг компаній, галузей, національних економік та країн загалом. Україну з 2005 року офіційно визнано державою з ринковою економікою. Однак у процесі інноваційно-структурних зрушень, на жаль, не відбулося того якісного стрибка у функціонуванні економічної системи держави, що дав би нашій країні змогу вийти на новий щабель суспільно-економічного та науково-технічного прогресу. У час, коли розвинуті країни світу успішно вступили до постіндустріальної фази розвитку – з переходом виробництва до п’ятого і шостого технологічних укладів – й отримують від цього конкурентні переваги та довгострокові вигоди, в Україні тільки закладаються підвалини постіндустріального суспільства. Науковцям, громадським діячам, представникам уряду та бізнесу, молоді як новій генерації треба усвідомлювати, що сьогодні  економічне зростання країни, ефективність її політичних реформ, загалом суспільний прогрес неможливі без якісного розвитку продуктивних сил, зокрема інтелекту, інновацій, відносин інтелектуальної власності – рушіїв перетворення держави на повноправного суб’єкта світового співтовариства. Масштабні інноваційні трансформації в усіх сферах суспільного життя, впровадження принципово нових підходів до управління й організації господарської, правотворчої, політичної, громадської діяльності дадуть «нове дихання» державі в умовах інтелектуалізації та постіндустріалізації передових країн світу, «розірвуть порочне коло» оновлення зношених, морально застарілих основних засобів, які з часом потребують дедалі більших вливань і створюють чимраз менше доданої вартості, відповідно, валового прибутку, як наслідок – спустошення державного бюджету, скорочення робочих місць, зниження рівня життя населення, «втечі інтелекту» за кордон. Вкотре Україна стоїть на роздоріжжі перед доленосним вибором: залишитись в ар’єргарді слабко розвинутих країн світу, поступово перетворившись на сировинний придаток і довічного боржника Заходу, чи піти більш економічно та технологічно складним і виснажливим шляхом, проте відчутно наблизитись до країн авангарду сьогоднішньої геополітики в ролі її повноправного суб’єкта, не потерпаючи від «подвійних стандартів». Тільки шлях патріотично-духовного та науково-інтелектуального ренесансу дасть нам змогу увійти до переліку передових і могутніх держав світу. За Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», одним із головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному й особистому розвиткові та підвищуючи якість життя. Такий самий пріоритет вбачає і Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, яку схвалив Кабмін України 15 травня 2013 р. З огляду на життєву необхідність вирішення багатьох актуальних проблем права та економіки інтелектуальної власності, вироблення низки рекомендацій та їх подальшої імплементації в науку та практику господарювання, Київський університет права НАН України – на чолі з його ректором, Заслуженим юристом України, професором, автором безлічі наукових праць, зокрема у сфері інтелектуальної власності, Ю.Л. Бошицьким – 6 жовтня провів І Міжнародну науково-практичну конференцію «Сучасні виклики і актуальні проблеми права інтелектуальної власності в Україні та Європі». Подія закономірно мала гучний резонанс серед наукової, урядової та бізнес-еліти. У роботі конференції взяли участь представники Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Національної академії наук України, Міністерства освіти і науки України, Державної служби інтелектуальної власності України, Українського союзу промисловців і підприємців з питань інтелектуальної власності і інформаційної безпеки, Всесвітньої організації українських юристів, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного авіаційного університету, Київського економічного університету імені Вадима Гетьмана, Приазовського державного технічного університету, Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Високий науковий рівень дискурсу, плідна полеміка злободенних прикладних питань інтелектуальної власності в Україні та Європі підтвердили безпрецедентність, масштаб подібного заходу та його вагому практичну значущість. Значний науково-професійний інтерес до обговорення нагальних проблем інтелектуальної власності в рамках конференції було проявлено такими представниками світової і вітчизняної наукової та освітянської еліти, як Ф. Гарі, М. Швантнер, Б.Є. Патон, С.М. Квіт, Л.М. Гриневич, М.В. Ковіня, С.П. Мосов, В.О. Євдокимов тощо. Справді, Україна володіє значним духовно-інтелектуальним потенціалом, висококваліфікованими трудовими ресурсами. З наявними інтелектуальними потужностями можна було потрапити до топ-10 країн світу за багатьма міжнародними рейтингами. Проте існує низка стоп-чинників, головними з яких є перманентна політична та економічна криза, брак якісної системи управління багатими інтелектуальними ресурсами, обмежений доступ до міжнародних ринків інформації, інтелектуальних продуктів, недостатнє фінансування науки, революційних фундаментальних і прикладних досліджень, багатьох інноваційних проектів як з боку держави, так і з боку корпоративного сектора; нестабільна та суперечлива правова база, звідси – низька інвестиційна привабливість країни для зарубіжних інвесторів. З одного боку, можна було б перейняти корисний досвід інших країн. Так, аналізуючи особливості зарубіжного досвіду державної підтримки інноваційних підприємств розвинутих країн, які постійно лідирують у міжнародних рейтингах, слід звернути увагу на досвід США, Німеччини, Великої Британії. Така підтримка в цих країнах полягає у створенні інноваційних і страхових фондів із пайовою участю держави, у видачі грантів на наукові дослідження, в прямому державному субсидіюванні військових та аерокосмічних розробок і стимулюванні впровадження отриманих результатів у цивільних галузях. Наприклад, у Канаді уряд ініціював Програму сприяння промисловим дослідженням IRAP (Industrial Research Assistance Program), у межах якої реалізується стратегія стимулювання малих інноваційних підприємств і забезпечується їх доступ до інформації, ресурсів, фінансування, щоб вони могли комерціалізувати результати своїх розробок. У Швеції підтримка технологічних фірм здійснюється через Шведський фонд промислового розвитку IDF (Swedish Industrial Development Fund). Він здійснює кредитування та прямі інвестиції в малі фірми, продукція яких належить до пріоритетних сфер інтелектуально-технологічного розвитку. Однак, з іншого боку, зважаючи на нинішнє критичне становище в державному бюджеті, катастрофічний брак коштів, кризу військово-оборонної галузі, такий досвід сьогодні реалізувати практично неможливо. Тому в умовах вичерпання внутрішніх ресурсів інтенсивного росту слід звернутись до зовнішнього шляху – інтеграції до світової спільноти. Основним є приєднання нашої країни до низки перспективних європейських програм в інноваційній сфері, зокрема, в рамках концепції Євросоюзу «Ширша Європа – сусідство: новий вимір наших відносин зі східними та південними сусідами». Особлива увага приділяється інтеграції до транспортних, енергетичних і телекомунікаційних мереж та європейського науково-дослідницького простору. Стратегічними завданнями для нашої держави на сучасному етапі розвитку її постіндустріального способу виробництва мають бути: – інтеграція до глобальних інноваційно-технологічних ланцюгів через міжнародний трансфер передових технологій; – сприяння становленню ефективних з інноваційного погляду транснаціональних вертикально інтегрованих структур (таких, як фінансово-промислові групи, альянси), що мають стати центрами міжнародного трансферу технологій, залучення інвестицій і венчурного капіталу; – інтеграція до світового інформаційного простору на основі інтернет-технологій, що відкриє доступ вітчизняним інноваційним підприємствам до розширення баз даних у світовій інноваційній сфері, головним чином дасть нам змогу активно позиціонувати власні перспективні інноваційно-інвестиційні проекти; – створення ефективної системи захисту прав на інтелектуальну власність іноземних і вітчизняних суб’єктів інноваційної діяльності; – створення системи управління якістю та сертифікації інноваційних та інтелектуальних продуктів згідно з міжнародними вимогами до стандартів якості, сертифікації виробів й послуг; – сприяння участі вітчизняних підприємств у міжнародному поділі праці при виробництві інноваційної високотехнологічної продукції, а також в організації підприємствами сервісного та післяпродажного супроводу такої продукції на національну ринку, що відкриє вітчизняним виробникам шлях до високих технологій; – посилення державно-приватного партнерства в підтримці НДДКР у конкурентоспроможних та інноваційних галузях і галузях комерціалізації технологій. Наостанок хочеться окремо ще раз наголосити на унікальній цінності подібних науково-практичних конференцій. Окрім вироблення низки стратегічно важливих практичних і науково-фундаментальних рекомендацій і положень, захід, організований Київським університетом права НАН України, традиційно зробив відчутний внесок до примноження інтелектуального багатства держави.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу