Актуальна тема, чи не так? Особливо для майбутніх абітурієнтів. Можливо, доцільніше було б написати свій журналістський твір після завершення 1 курсу, набравшись досвіду та переживши всі сесії  (побутують чутки, що саме там виховують істинних студентів). Але дослідити це питання значно цікавіше лише після двох місяців навчання. Отже…

Який він, початок довгої та цікавої мандрівки в доросле життя?

Згодна, надмірний пафос тут ні до чого. Навчання за Болонським процесом має значно більше аспектів і сфер, ніж можна уявити. Мій невеликий досвід поєднується з надзвичайно сумлінним ставленням до навчання. Звучить доволі скромно, але це правда. Я розкажу вам, як воно – бути першокурсником лише 2 місяці людині, яка має досить цікаві пріоритети у житті.

Отже, почну з того, що нічого однозначно стверджувати не слід. Кожна подія, явище, факт має як негативні, так і позитивні якості. Розглянемо спершу, звісно, негативні аспекти. Американські фільми про неперевершене буття студента в коледжі чи університеті рясніють перебільшеннями. Відвідайте середньостатистичний гуртожиток, і ви побачите, як можна писати семінари до третьої ночі, ходити з власною каструлькою, аби не вкрали, й терпіти постійні нічні посиденьки співмешканців. Головна проблема полягає в тому, що ще вчорашні абітурієнти нездатні в більшості своїй усвідомити ту відповідальність, яка на них покладається. Я кажу про відповідальність лише за власну персону. Низка інших подій пробуджує нашу інфантильність. Прати собі шкарпетки, купувати в магазині пельмені та постійно спілкуватися з незрозумілими новими людьми. І це стається не через те, що батьки так виховали і хотіли від усього вберегти. Це природна річ. Такий досвід завжди є негативним у плані емоційному, проте найціннішим у нашому житті. Не беруся справді сказати за всіх. Комусь, можливо, такі зміни далися без особливих труднощів.

Отже, головна проблема адаптації першокурсника – усвідомити себе вже дорослою та відповідальною людиною.

Після омріяних  слів «вас зараховано на бюджет» отримуєш свободу. Проте все у світі має свою ціну. І отой кожен момент, коли ти переборюєш себе, і є цією платою. Сам вирішуєш свої проблеми, сам про себе дбаєш. Когось це гнітить, комусь це обридло, хтось опускає руки. А хтось, навпаки, акумулює свої сили і відповідає кожної пари. Як людина, яка переконана у всесильності думки, з впевненістю можу сказати:  все залежить від того, як ви себе психологічно налаштуєте.

Інший, не менш важливий аспект, одна з неприємних деталей – постійний дефіцит часу. Тут хоч плач, хоч смійся, але вдіяти з цим нічого не можеш. Постає наступна проблема адаптації – правильний розподіл часу. Написати семінари, поговорити з друзями, піти погуляти і ще отримати похвалу. Ви не повірите, як це складно! Не все встигаєш, мало що вдаватиметься з першого разу.  Важливо не боятися, відкидати сумніви та працювати. Менше думайте – більше дійте. Поки ви сумуєте, роздумуєте – час минає, а його втрата найтяжча.  Прийміть той факт, що ви не все встигатимете, нічого не знатимете ідеально, й розслабтеся. Працюйте для власного задоволення, а не для чогось. Не злетіти зі стипендії – реальна мотивація, але варто хоч трохи любити те, що робиш. Інакше для чого ви себе катуватимете цілий рік?

Перспективи не найкращі, якщо зважити всі «проти». Де ці бажані «за»? Мудрі студенти п’ятого курсу сказали: «Не смійте ставати ботанами!». Цитуючи великих, хочеться плакати від щастя – вони мали рацію. Студентське життя – це не лише нескінченне навчання. Знайдіть час почитати книгу, подивитися фільм, зустрітися з другом, піти на побачення, на реально кльову тусу. Моменти неповторні. Колекціонуйте приємні спогади. Хочете щось зробити – робіть! Відчуваєте страх – отже, на вірному шляху. Ідеальний рецепт студента полягає в особистому плануванні, а у кожного воно індивідуальне. І саме оцей вибір – де себе спробувати, з ким спілкуватися, куди піти і коли встигнути зварити сосиски з макаронами, – залежить від кожного. Найбільша проблема першокурсника – визначити для себе, чого він конкретно хоче від студентських років, і діяти в зворотньому напрямку. Єдине, що я хотіла б побажати кожному і собі також – не боятися бути собою. Правило таке тривіальне, що мені варто сказати інквізиції «привіт». Проте, лише не соромлячись своєї натури, можна повноцінно реалізувати власний план. Людям начхати на те, як ви одягаєтеся, що з вами станеться через годину і на які провокації ви наважитесь. Використайте цей факт собі на користь. Повірте, себе ви можете загубити у дрібницях, а однодумці завжди знайдуться.

Декілька слів про себе. Я була безмежно рада закінчити школу і потрапити до омріяного вишу. Змінити своє життя, змінити себе і отримати нові знання, досвід, навички. Нехай  говорю і пишу неправильні речі, лягаю спати о другій ранку і специфічно спілкуюся з людьми, але отримую той досвід, який хочу. Вся краса нашої наївної молодості в тому, що для нас усе вперше. Визначилась з метою, створюю себе і вірю в краще.

Як бачите, головна проблема адаптації – небажання та страх перед змінами. Не шукайте відмовок, шукайте нових можливостей. Ви – найкращі! Пам’ятайте про це кожного разу, коли депресія постукає до вашої оселі.

P.S. Пофліртувавши з гуглом, ви, безперечно, знайдете більше інформації про адаптацію першокурсників. Мої фактичні поради прості, невибагливі і водночас складні для виконання. Головна умова успіху, на мою думку,  – виконувати власну роль. Визначте те, що для вас важливо і скеровуйте свої сили, енергію для досягнення власної мети. Не зупиняйтеся. Серед практичних порад: спілкуйтеся добре з одногрупниками, не будьте скупі на допомогу, перед переїздом до нового тимчасового житла складіть список речей, навчіться щось готувати (прості рецепти стануть у пригоді) і не дивуйтеся своєрідності викладачів.

Шевченко Катерина, (І  курс ф-ту журналістики),

у рамках проекту Дистанційна журналістська практика

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *