ЕНЕРГОЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ - Kalininskaya261

Чому в Україні ростуть ціни і тарифи?

Відповідь несподівана й банальна водночас. Це не лише діряві труби і неефективні котельні, а, в першу чергу -«дике» зростання ціни на газ, та й на інші енергоносії.

Таке, власне, відбувається в усьому світі, але у нас комплекс світових тенденцій помножений на «внутрішню» проблему – ЕНЕРГОЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ.

Тож послуги теплоенергетиків незабаром нам стануть не по кишені, і льодовиковий період взимку буде в кожній квартирі.

Основна крива —  реальна картина;  пунктирні лінії нагору — як збільшувалося б споживання енергоресурсів, якби не було кризи, пунктирні лінії  вниз — приблизно так розвивалася б ситуація, якби люди перейшли на енергозбереження і зниження  енерговитрат.

 

ОСТАННІ ГРОШІ — ЗА НЕДОСТУПНЕ БЛАГО?

Але  нині ще лякатися  не варто.  Побережіть нерви. Бо далі, як обіцяють вчені на основі своїх розрахунків, буде ще страшніше.

За останніх  5 років ціна на газ виросла в 5,5 рази. На електроенергію  – в 3 рази. Це без ПДВ. В результаті ціни на тепло у мережах центрального опалення зросли більше ніж у 4 рази. Втім, є одна фінансова категорія, яка в цих умовах ледве?ледве плететься: це наша зарплата. Вона якраз збільшилася лише в 1,6 рази.

Теплоенергетик?практик із Запоріжжя, експерт проекту USAID «Реформа міського теплозабезпечення»  Василь Степаненко розповів, що ціни на енергоносії

зростатимуть до 2015 року. Це пов’язано  з тим, що у світі відбулися енергетичні метаморфози, які його докорінно змінили. Попередні 30 років характеризувалися відносно стабільними цінами на газ. А в 2005 році вони вступили в абсолютно інший період.

Початком цього відліку стало повідомлення директора Міжнародного  енергетичного агентства про початок нової світової енергетичної кризи. У нашій  країні на цьому увага практично не загострювалася. У селах семимильними  кроками  йшла газифікація, і ніхто з тих, хто був «у темі», не наважився порадити селянам, щоб вони не викидали  старі твердопаливні  пічки, бо невдовзі газ їм стане не по кишені. Адже газифікація – це чийсь бізнес. Тож вийшло так, що селяни віддавали останні гроші за благо,  яке невдовзі  стане  для них недоступним.


У 2008 році пройдено так званий пік Хобарта, пік видобутку нафти. Почалося виснаження діючих родовищ, а введення в експлуатацію нових не встигає за ростом попиту на нафту.

 

КРИЗА – НАШІ ГІРКІ ЛІКИ?

Нинішня енергетична криза – не перша за останні сто років. Вона завершує споживацький підхід до навколишнього середовища  і  вимагає  від суспільства  виходу на інший енергетичний  рівень.  Власне, до початку минулого століття людство використовувало енергоресурси прямо пропорційно своєму технічному прогресу – з невисокою інтенсивністю.  А далі почалося….

Російський учений, професор Бушуєв вивів циклічність енергетичних криз, які пережила наша цивілізація.  На графіку показано три світові енергетичні кризи: минулого і нинішнього сторіч. Причиною кожної з них було збільшення споживання енергоресурсів, яке сталося через зростання промислового потенціалу, а результатом – зміна енергоресурсних пріоритетів.

– Деякі аналітики інтерпретують цей процес як наявність Бога, надрозуму, що керує розвитком  людства, – коментує графік свого колеги Василь Анатолійович.  – Адже всі ці кризи – зовсім не випадкові.  Щоразу вони виникають саме тоді, коли суспільство переступає якусь межу. Цікаво те, що наслідком криз завжди стають зміни технологій.

Енергетична криза 1930?х років. До 30?х років  люди користувалися   здебільшого вугіллям. І в побуті, і в промисловості. Остання, вступивши в ХХ століття, різко рвонула вперед у своєму розвитку. Технічний прогрес запропонував  людству  принципово нові продукти, які покращували якість життя, і люди із задоволенням відгукнулися на пропозицію. Виробничі потужності почали різко нарощуватися, і вимагати все більше й більше «палива». А темпи видобутку  «чорного золота» не встигали за його використанням.  Саме тоді промисловий плюс, переконаний  Василь Степаненко, обернувся  на мінус. Почався  вугільно?енергетичний  голод, який у 30?і роки сповільнив технічний процес. Та вихід із ситуації знайшовся – на той час світ уже знав про нафту, і швидко зрозумів її  енергетичні переваги над вугіллям. Після 30?х років основним енергоресурсом, на якому  ґрунтується економіка всіх розвинутих  країн, стає нафта. Як наслідок, розвивається електроенергетичний сектор і транспортна інфраструктура, у життєзабезпеченні людей з’являється все більше речей для поліпшення  комфорту, а відтак – зростає рівень споживання…

Але в цьому процесі люди почали дуже швидко вибирати і використовувати  те, що земля  накопичувала   десятки мільйонів років. Тож енергетична криза 1970?х років фактично повторила попередню картину: призупинився розвиток економіки, траєкторія споживання енергоресурсів стала пологішою…  Ця криза дала старт інтенсивному розвитку  газової та атомної енергетики, що й врятувало економіку від колапсу. Разом із тим традиційна  нафта не втратила своєї популярності.

А  от енергетична криза  2008?10  років дає нову вступну: у 2008 році пройдено так званий пік Хобарта, пік видобутку нафти. Почалося виснаження  діючих родовищ,  а введення в експлуатацію нових не встигає за ростом попиту на нафту. Першим паливом, що замінює цей вид вуглеводнів, є природний газ. Зростання ціни на нього у майбутньому обумовлене зменшенням обсягів видобутку  нафти. Таку ситуацію Василь Степаненко вважає джерелом серйозної кризи. Ядерна енергетика,  яка здавалась бездонною, також  близька до кінця, адже в будь?якому випадку це пов’язано з видобутком корисних копалин – руди, що містить радіоактивні  елементи. Варто звернути увагу і на небезпеку, яку несе світові це, здавалося б, благо. Це показав Чорнобиль, а трагедія в Японії підкреслила   ще яскравіше. Виходом  із  цієї кризи вчені називають відмову від вуглеводних джерел енергії  та перехід на відновлювані. Йдеться про використання сонячної, вітрової енергії тощо.

–  Кризи минулих  років –  практично провісники того шторму, що насувається на всю планету. Ми бачимо безперервну еволюцію – людство, розвиваючись, вибирає доступні джерела, доступні технології, виснажуючи їх, – коментує  Василь Степаненко. – Криза  2008 року підтверджує  тенденцію про те, що все це – не випадкові явища. Це своєрідні  ліки. Кризи зупиняють непропорційний розвиток економік, особливо тих, які зростають  надто  швидкими темпами, зупиняють  ріст енергоспоживання. Дотепер – до трьох останніх років – і філософами, і вченими, і політиками прогрес трактувався як безперервний ріст споживання енергії.  Зараз сказали «стоп». Наразі прогрес  трактується як розвиток при безперервному зниженні   споживання енергії.  Необхідно усвідомити: ера нафти і газу закінчилася назавжди.


Перехресне субсидування ліквідують, аби дати хоч якесь
полегшення промисловості. А це призведе до такого росту цін на електрику і газ для населення, що їх не витримає бюджет жодної родини. Жителі міст, у кращому випадку, грітимуться у висотках «буржуйками».

 

ЧОМУ МИ ЕНЕРГОЗАЛЕЖНІ?

Для України  це особливо тривожно,  бо якраз  наша країна  надто енергозалежна.  У питомій вазі ми найбільше серед усіх країн споживаємо енергії і на мешканця, і на виробництво ВВП. Ця «ниточка» тягнеться ще з  часів екс-СРСР,  коли для «історичної спільноти – радянського народу» енергоресурси були дуже дешевими. Згадати хоча б про те,  як трактористи  зливали солярку  в пісок замість того, щоб використати під час оранки. І за це їх ніхто не карав…

– Проаналізувавши двадцять попередніх років, помітив, що всі уряди України робили одну й ту саму помилку. Їхній популізм щодо тарифної політики,  недостатня увага до проблеми енергозбереження як до глобальної проблеми нашої держави – усе це прирекло нас на залежність протягом двадцяти наступних років. Щоб вижити у світі, стати на один рівень із розвинутими країнами, ми всі  наші доходи будемо віддавати   на ліквідацію цієї залежності.

Промисловість у цих умовах рухається до зменшення конкурентоспроможності,     а відтак – до згортання темпів. А ось житлово?комунальне  господарство – до повного колапсу. Скільки б не підвищували тарифи на тепло і гарячу воду – цього постійно мало. Наприклад, останнє підвищення  плати викликало жах не тільки в споживачів, а й у самих комунальників.   Президент Всеукраїнської асоціації приватних  інвесторів ЖКГ Сергій Бульбас розповів  що тариф на теплову енергію сьогодні зріс в середньому на 15%,  тоді як ціна на газ – на 50%. З підприємств,  за  його словами,  «вичавлюють» кошти  на оплату енергоносіїв,  ледве вистачає на виплату заробітної  плати… Сергій Бульбас зазначив, що за розрахунками Асоціації для того, щоб тарифи на житлово?комунальні послуги перестали бути збитковими для підприємств?виробників послуг, вони повинні бути щонайменше  удвічі більшими від нинішніх.

Багато підприємств тепломереж уже зараз фінансові банкрути. Проект «Реформа міського теплопостачання»  провів аналіз по  20  містам України  –  чи  можуть підприємства теплокомуненерго взяти кредит. Виявилося, що жодне не може, адже в усіх або майно в заставі, або заборгованість перевищує нормативний рівень, тобто усі вони – інвестиційно непривабливі. До того ж, у структурі тарифів засобів на розвиток немає. Неплатежі населення – це ще один «тривожний дзвіночок». Словом, прогресує зниження технічної ефективності того, чим ми пишалися  –  систем  централізованого теплопостачання.

Василь  Степаненко  вважає,  що такого виклику перед країною не було з 20?х років. І радить це усвідомити політикам, але в першу чергу – населенню, тим, хто зараз активно встановлює газові котли в квартирах. До того ж він звертає увагу ще на одне. Нині існує так зване перехресне субсидування, це коли промисловість  платить  за  газ за підвищеними  цінами для того, щоб знизити ціну для населення. Але незабаром ця «лавочка» закриється. За його словами, це перехресне субсидування ліквідують, аби дати хоч якесь полегшення промисловості. А це призведе до такого росту цін на електрику і газ для населення, що їх не витримає бюджет жодної родини. В результаті безперервно знижуватиметься  попит на теплову енергію,  а це – повний крах підприємств ТКЕ. Жителі міст, у кращому випадку, грітимуться у висотках «буржуйками».

ЕНЕРГОЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ - turbines water21
Якщо, наприклад, в Угорщині, Данії, багатьох інших країнах величезні «поля» вітряків, які продукують електроенергію, не здивують нікого, то у нас це ще екзотика, попри те, що почали впроваджувати цю справу ще років 15 тому. Чому ж із таким скрипом ми йдемо до використання відновних видів енергії? Якраз в середині 90-х в Асканії
Нова на Херсонщині з’явилась вітроелектростанція – одна з перших в Україні.

 

ДВА ВИХОДИ З СИТУАЦІЇ

Вихід перший – наздогнати Кошастого

Завсідник  одного з інтернет-форумів, який писав під ніком Кошастий, ще кілька років тому «лякав»  форумчан  швидким пришестям енергетичної кризи, і навіть радив,  як окремо взятій родині від неї врятуватися.  Треба переїхати в село, вести там незалежне  ні від кого, крім самих себе, господарство.  Тобто, злитися  з природою. Щоб прогодуватися – сад, город і кози. Щоб обігрітися – дрова з найближчого лісу. Словом,  назад у  майбутнє?  Його повідомлення викликали зазвичай скепсис. Нині, мабуть, скепсису  поменшало. Та й самого Кошастого на форумі не видно, бо він?таки втілив у життя свою задумку. Колишній киянин, а тепер сільський житель часто з’являється на телеекранах, бо ж така  поки що незвична  метаморфоза викликає до його персони інтерес у журналістів.  Так ось, виглядає задоволеним і розповідає, що відмінно влаштувався. Він енергетично незалежний.  Як і ті жителі української глибинки, для яких цивілізація почалася і закінчилася «електрифікацією всієї країни».

Отже, ще декілька  підвищень  тарифів – і в містах квартири можуть подешевшати до небувалого  рівня. Бо ж скільки городян, підрахувавши  свої доходи і  витрати  на «комуналку», за прикладом Кошастого, побіжать у село?

Вихід другий – відмовитись від блакитного палива

Василь Степаненко підкреслює,  що економічна модель підприємств, яка народилася в епоху централізованої економіки, себе вичерпала, отже, потрібна принципово нова система  теплопостачання.   У  цьому плані проект  «Реформа міського  теплопостачання» дуже своєчасний. Також, зазначає Василь Анатолійович,  потрібна  національна стратегія розвитку  галузі, тому що монопаливна система не зможе бути базою для теплопостачання в майбутньому.

За його словами, перша стратегічна  мета, до якої треба прагнути – це знизити потреби України в теплі в цілому на 65%. На перший погляд, завдання нереальне. Але енергетик?практик переконаний,  що виконати його можна. Для цього необхідно почати процес масової модернізації самої системи теплопостачання, і паралельно – термомодернізацію  будівель, у першу чергу – житлових будинків. Все це,  на його думку,  можна здійснити  за  10?15  років. Друга стратегічна  мета – до 2025 року на 80% замінити природний газ кількома видами палива й енергії.

– Багатьох моїх колег це навіть шокує, – говорить Василь Степаненко. – Але ми зробили схеми  теплопостачання  15 міст – у Криму, у центрі й на Сході України. Дійшли висновку: жодному місту не потрібний природний газ. Наприклад, розробляючи схему теплопостачання  для «Полтаватеплокомуненерго», ми з’ясували,  що сільськогосподарські відходи деревини щорічно перевищують у паливному еквіваленті потреби міст у природному газі. Розробили приблизно таку стратегію для Запоріжжя – вона вже прийнята міськрадою.  Ми вважаємо, що ця мета   технічно досяжна й  економічно обґрунтована.

АСКАНІЙСЬКИЙ «ТЕАТР АБСУРДУ»

Власне, варіантів  відмови від газу – набагато більше, ніж може видатися на перший погляд.  Солома з поля – про те, що нею добре опалювати  помешкання,  знали ще наші пращури. Вона, як казали тоді – «жарка», нині кажуть «висококалорійна».  Про варіанти використання теплової та сонячної енергії – екологічної, безпечної і дешевої йдеться давно.

На урядовому рівні постійно як мантру читають  «Знизимо  енергоспоживання   на 30%». Тільки  це зниження аби кількома відсотками обрахувати! Бо надто повільно й непросто  відбувається  перехід  до енергозбереження і до тих відновних видів палива.

Але якщо, наприклад,  в Угорщині, Данії, багатьох  інших країнах величезні  «поля» вітряків, які продукують електроенергію, не здивують нікого, то у нас це ще екзотика, попри те, що почали впроваджувати цю справу ще років 15 тому. Чому ж із таким скрипом ми йдемо до використання відновних видів енергії? Якраз в середині 90?х в Асканії?Нова на Херсонщині  з’явилась  вітроелектростанція – одна з перших в Україні.

Загалом Асканію-Нова всі знають як біосферний заповідник європейського значення,  але ж там ще є науково?дослідний інститут тваринництва степових регіонів.  І більшість мешканців – його працівники, які виводять нові   породи  сільськогосподарських тварин. Мабуть, небагато на карті України селищ, де науковці  складають мало не половину  жителів.  Так ось у ті часи про енергетичну кризу ніхто й не заїкався, зате всі   переживали іншу  кризу,   нашу, внутрішню. На науку гроші не виділяли, селекціонери сиділи без зарплати, інститут за борги відключили від електроенергії… Асканійці тоді великі сподівання покладали на ВЕС, думали, що електрика з вітру їм піде в залік і ці борги зменшаться. Але… Директор  ВЕС тоді розповів, що нічого з того не вийшло.  Її  віддавали  в мережу,  і жодної копійки за  те не отримували,  бо не були прописані якісь правила  розрахунків. Відключитись від загальної мережі й користуватись  тільки вітровою  енергією асканійці не могли – той струм нестабільний: лампочки мерехтять, а для електроприладів це навіть небезпечно.

Можливо,  зараз  ситуація змінилась. Адже в нашому лексиконі  з’явилось модне слово: енергозбереження.  Будь-яке починання  в цьому плані подається  як наддосягнення.

На Волині посадили  плантації  верби, що швидко росте – ура, ми економимо!  На Житомирщині  використовують  торф – ах, які ми молодці! На Херсонщині в кількох дитсадках поставили сонячні колектори – яке досягнення! В кількох областях почали виготовляти  пелети – так це ж супер! Справді, ура і супер.  От тільки масштаби цього «супер» такі, що їх і під мікроскопом не побачиш… Можливо,  надалі  ситуація покращуватиметься.   Але якщо ставлення до виробників  дармової енергії буде таким, як у 90?ті до асканійських вітроенергетиків, то недалеко ми в тому енергозбереженні зайдемо. . .


Зараз під час будівництва застосовуються енергозберігаючі норми. Але більшість житла зведено в минулому столітті, коли газ був дешевим, зате цегла і цемент дефіцитними. Наразі втрати енергоносія безпосередньо в таких будинках – 7080%. Також у нас застаріле обладнання на котельнях, там втрачається 25% газу, а подекуди й до 10%. На транспортуванні через зношені мережі втрачаємо  1320% енергоресурсів. Отже, економити треба на всьому ланцюгу проходження енергоносія.

 ЕНЕРГОЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ - будинок1

ТЕПЛИЙ ДІМ, БО БАТАРЕЙ НЕМАЄ В НІМ

Втім, під енергозбереженням  мається на увазі ще  одне – скорочення  споживання енергії взагалі.  Зараз під час будівництва застосовуються енергозберігаючі норми. Але більшість житла зведено в минулому столітті, коли газ був дешевим, зате цегла і цемент дефіцитними. Наразі втрати енергоносія безпосередньо  в таких  будинках  – 70?80%. Також у нас застаріле обладнання на котельнях,  там втрачається 2?5% газу, а подекуди й до 10%. На транспортуванні через зношені мережі   втрачаємо  13?20% енергоресурсів.  Отже, економити  треба на всьому ланцюгу проходження енергоносія.

І це можливо, аж до повної відмови від систем  опалення,  що довела  львівська журналістка Оксана. Вона побудувала собі комфортний  приватний  будинок,  у якому взагалі немає батарей. Це так званий «пасивний будинок», у якому запроектовано таку систему вентиляції і рекуперації повітря, що дім зігрівають… електрочайник, мікрохвильова, і навіть холодильник. Кожен електроприлад в процесі своєї роботи виділяє тепло (доторкніться, наприклад,  до задньої  стінки холодильника),  і воно використовується настільки грамотно, що йде на обігрів. Отже,  Оксані  не потрібно  платити  за  жоден енергоносій для опалення.  Ще один подібний будинок – загальною площею 350 м2 – збудовано у Києві на Сирці. Але це власне всі приклади, які існують наразі в Україні.  А ось за  кордоном  інтерес до «пасивних»  будинків дедалі зростає.  І не тільки до індивідуальних. Пасивні багатоповерхівки за  рубежем  теж з’являються.  Цікаво,  що вартість будівництва таких приміщень – порівняно із звичайними – більша всього на 5%. А переваги очевидні.

«Світу  потрібна  нова економічна  модель», – про це заявив Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун на економічному форумі в Давосі. Він закликав до «зеленої» революції, і підкреслив, що треба домагатися балансу між економічним ростом і порятунком екосистем у всьому світі. Глава ОНН відзначив, що в ХХ столітті  економіка   живилась надлишком  природних   ресурсів, але  їх знищення  «спалює шлях до процвітання в майбутньому». Він закликав інвестувати в розвиток ефективної енергетики і у відновлювані джерела енергії.

Нещодавно Європейське співтовариство прийняло директиву EPBD – про енергетичну ефективність будівель. Країни ЄС  також зобов’язались, підтримуючи темпи зростання своїх економік, знизити споживання енергоресурсів на 20%. Щоправда, в грошовому еквіваленті на досягнення такої мети потрібно за 15 років додатково спрямувати 4,5 трлн доларів. Адже ця мета вимагає освоїти нові технології та термомодернізувати більшість будівель.

Вони це зроблять, вірніше, уже роблять. А  ми? Скільки  часу  потрібно,  аби хоча  б прийти до усвідомлення того,  що без глобальних кроків ми просто напросто вилетимо в трубу?…

Ірина  МИКОЛАЄНКО


Швеція відмовилася від вуглеводнів

Швеція в 1973-78 роках була енергозалежною країною. В її тепловому й енергетичному балансі 93% складали імпортні нафтопродукти – мазут, аерозольна фракція,  газовий конденсат… Але в 70-і роки країна розробила 15-річну програму реформування галузі.  На зміну котельням на мазуті прийшли котельні на природному газі, на вугіллі. Почало розвиватися виробництво біопалива. Популярними стали теплові насоси, що виробляють теплову енергію з повітря, із землі… Результат – наразі у структурі паливного балансу Швеції імпортоване вуглеводне паливо складає  менше 7%. Країна енергонезалежна. Можливо, цю модель варто використовувати й в Україні?


Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Один коментар до “ЕНЕРГОЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ”
  1. Учні Криворізької школи № 103, члени МАН, мають проект альтернативної енергії (вітряк) для споживання у закладі. Є бізнес-план. Розрахунки. Кому це може бути цікаво?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *