Якби шоу з такою назвою телепродюсери запустили у виробництво (та ще й запровадили грошову премію для переможців), держава дуже  здивувалася б, побачивши інтелектуальний потенціал своїх громадян,  до якого багатьом розвинутим  країнам насправді стрибати і стрибати.  Про те, чому за такої кількості винахідників і просто дуже  розумних людей ми тупцюємо на місці замість  того, щоб впевнено й стрімко рухатись вперед широким шляхом науково-технічного прогресу, і як переломити цю хибну традицію – розмовляємо з головою державної служби інтелектуальної власності України Миколою Паладієм. Дуже важко перетягнути фінансові потоки у сферу інтелектуальної власності. Надто багато ризиків.  Тому, звичайно, потрібно було б державі звернути на це увагу. В якому плані? Створити такі умови, щоб бізнесу  вигідно було вкладати свої гроші в новітні технології. Плюс, звичайно, вирішити болюче питання із податками.   – Миколо Васильовичу, для Вас як Голови патентного  відомства, яка тенденція очевидна – кількість винаходів з роками збільшується, зменшується, чи «стоїть на місці»? – Якщо говорити взагалі про кількість поданих заявок до патентного відомства, то в середньому вона зростає на 10?15% щорічно. Досить серйозно прогресує молодь. Вона починає розуміти,  що таке інтелектуальна власність і для чого вона потрібна.   Адже  раніше –  у  часи  Радянського  Союзу – патент  був потрібен для кандидатської  чи докторської дисертації, для того,  щоб якийсь статус отримати – доцента чи професора.  Тобто комерційний аспект був відсутній – приватної власності як такої не було, вона належала  державі. Подібне ставлення зберігалося  у перші 10 років Незалежності, тому що швидко змінити такі речі неможливо.  Але за останні  десять років існування нашої держави молодь  зрозуміла, що інтелектуальна власність – це перш за все те, на чому можна заробляти. Приміром, один студент рік чи два тому отримав приз у сто тисяч гривень (тоді це було 20  тисяч доларів) в  компанії «Філліпс» – він придумав комп’ютерну мишку, яка вдягається на палець… Тобто потенціал є. За моїми  спостереженнями протягом  11 років (які  я керую відомством) – українці активніші у справах винахідництва,  ніж  японці, китайці або росіяни. Ось подивіться: найкращі двигуни до літаків придумали  українці. Сікорський де працював?  У нашому  КПІ. Патон – знову ж таки наш. Або так історично склалося, або від Бога нам так дано. Українці  – це величезна  сила. Яку, втім, на жаль, поки що ніхто не бачить. – Чи актуальною зараз залишається в Україні проблема,  яку називають «витіканням мізків»? – Думаю, ні. Це вигадали українські академіки, які працювали в колишньому Радянському Союзі, щоб їм більше платили. Приміром, поїхав професор?австрієць працювати в Бельгію.  Це є витіканням мізків? Вони так не вважають. Давайте підемо від зворотного.  За 20 років незалежності  ви бачили  хоч одне повідомлення в інтернеті, що українці вигадали щось у Бельгії, у Франції, в Америці, в Німеччині, в Польщі?  Якби класний український мозок перетік, скажімо, в Польщу з її умовами – то мало б щось відбутися. Ні, не відбувається такого. Ну немає цих сплесків. Ні в німців  немає, ні в американців. Подивіться  на нобелівських лауреатів. Вони розпочинали свої проекти в Бельгії,  потім працювали  в Німеччині, закінчували у Франції,  а подавали на Нобелівську премію із Нідерландів. То куди мізки перетікали  і  кому належить остаточна версія? В науці немає такого поняття. Це абсолютно нормальна картина, коли науковці різних країн спілкуються між собою, обмінюються  досвідом, спільно працюють над проектами. Усе елементарно просто. Треба включити мозок, визначити мету і розставити пріоритети. Державі необхідна ідея, яка нас, українців, об’єднає. Необхідно визначити не лише саму модель, але і те, за рахунок  чого можна досягти поставленої мети.   – Який відсоток зареєстрованих винаходів впроваджується у промислове виробництво? – Дуже маленький.  Ми взагалі  цього не відслідковуємо,  тому що згідно нашого закону  можна реєструвати ліцензійні договори, про які ви ведете мову, а можна не реєструвати зовсім. Є і такі, які кажуть: я патентувати це не буду. В основному, це люди, яким 60?70 років. Чому? – питаємо. «А он у мене стоїть сто патентів, що я буду з ними робити?». І тут дійсно є проблема. Як потім цьому винахіднику  – без бізнес?плану і без грошей запустити свій винахід у виробництво? У  нас немає механізму  для впровадження цих ідей. Скажімо,  коли нашого винахідника питають, скільки треба вкласти грошей і скільки потрібно років, щоб ці гроші повернулися – він цього не знає. У Європі винахідник  теж не може нічого сказати з цього приводу, але там створена за останні 50 років відповідна інфраструктура – компанії, які стоять між винахідником і втіленням його винаходу у життя. У  нас такої  інфраструктури,  на жаль, немає,  вона тільки створюється. Дуже важко перетягнути фінансові потоки у сферу інтелектуальної  власності. Надто багато  ризиків. Тому,  звичайно, потрібно  було б державі звернути на це увагу.  В якому плані? Створити такі умови, щоб бізнесу вигідно було вкладати свої гроші в  новітні технології. Плюс, звичайно, вирішити болюче питання із податками. Наприклад, звільнити від податків на декілька років, щоб бізнес почав працювати  на цьому терені.  Тобто треба сісти і подумати, що слід зробити, аби умови  для бізнесу були вигідними, щоб вони стимулювали пошук і впровадження нових технологічних ідей. – Змінити законодавство? – Так,  і законодавство  у тому числі. Але перш за все, необхідно  визначитися із тим, якою саме ми бачимо Україну через десять років. Що це буде за держава? Який в неї буде статус, які параметри? Тому варто передусім окреслити мету – що ми хочемо і куди йдемо? Це і є національна ідея. Потім було б зрозуміло, яке законодавство під  цю  національну   ідею потрібно. Бо в нас законів  вистачає, немає мети. Приміром, що потрібно державі у першу чергу? Здоров’я своїх громадян. Тобто якби держава сказала: хлопці, давайте ось це зробимо.  Давайте переможемо… ну хоча б туберкульоз. Ліквідуйте проблему, ми вам за це платимо. Я вам гарантую, що за два роки туберкульозу в Україні не було б. Далі – СНІД, цукровий діабет. Тому що ми можемо  говорити  про винахідництво скільки завгодно,  але якщо нація вимре – для кого це все? Нові технології, нові програми, нові машини – нікому вони не будуть потрібні. –  Можете назвати  найяскравіший винахід, скажімо, за останній рік? Що Вас найбільше  вразило?   – Під Києвом будується ядерна станція нового типу – нерадіоактивна. Я думаю, що вже в цьому році журналісти зможуть побачити відкриття першої невеличкої ядерної електростанції,  яка видає величезну кількість  енергії, набагато більше за Чорнобильську, але вона в десятки разів менша. Вона не буде викидати нічого в повітря, у воду. Я був там, розмовляв з винахідником. Він сказав: мені треба два?три кілограми алюмінієвого дроту, і я буду весь рік забезпечувати  Київ електроенергією.  Він обіцяє запустити цю електростанцію і довести, що мав рацію.  Хоча з ним повністю не погоджується Академія наук України. Мовляв, того, про що він каже, не може бути. Один академік  (не буду називати його прізвища)  сказав: «Мені  77 років, я все життя говорив, що ядерні процеси відбуваються певним  чином. Якийсь  винахідник тепер  каже, що все відбувається  зовсім по?іншому. То, виходить, що все життя я говорив неправду? Хіба я можу собі дозволити перекреслити все своє життя?». – Виходить, ми стоїмо на порозі науково-технічної революції? –  Думаю,  що ми стоїмо на порозі відкриття нових джерел енергії. Ще пройде зовсім небагато років – і ви побачите, що непотрібна  нафта і газ. Можливо, люди зрозуміють, що сьогоднішні  події в Японії відбуваються саме тому, що ми дуже багато беремо з цієї матінки?землі. Все це є в космосі, в сонці, у вітрі, в ядерній енергії. А ми безглуздо витрачаємо ресурси землі. Ось уявіть ситуацію. Вам дають маленький шматочок  «сухого спирту»  і  кажуть,  що ним можна обігрівати  дім два роки. А ви кажете: ні, це неможливо,  я краще буду користуватись   дровами.   Така  позиція з нафтою і з нашими річковими  електростанціями.   Тому  що цей шматок  «сухого спирту» – я б сказав так про ядерну енергетику – він дозволить без жодних екологічних наслідків повністю забезпечити себе енергією. – Я чула легенду,  що хтось у Києві винайшов лампочку, яка ніби сама загорається… –   Так,    це  називається передача енергії  на  відстані.  Наприклад, ви залишаєте свого оператора  десь у кафе на Хрещатику.  А  самі сидите  у мене  в кабінеті. Там – генератор, у вас приймач. Тобто лампочка, не приєднана  ні до чого. І ми домовляємось: вмикайте. І лампочка у вас засвічується. Винахідники  кажуть, що магнітні  поля землі можна використовувати. Тобто вони помітили, що інколи лампа горить набагато яскравіше. За рахунок  чого,  де береться додаткова енергія? Виявляться, що за рахунок отих електромагнітних  полів землі, які  теж впливають,  і  коли ця енергія переміщується в них, вона може збільшуватися або зменшуватися. І вони винайшли новий космічний двигун, який працює без палива. І подали вже заявку. Такі нестандартні, незвичайні люди… – Отже, все знову залишиться на папері? – Розумієте, держава – як людина. Якщо у вас, приміром, щось болить, то мало підлікувати це щось, треба  вилікувати весь організм, усунути причину болю або проблеми.   Так  само і  з державою.  Але знову ж таки,  має  бути мета.  Тоді  все по?іншому зробимо, придумаємо ідею, яка нас, українців, згуртує. Якби, наприклад, українці  сказали:  ми відмовляємось від бензину і нафти. Ми за п’ять років переходимо на інші види палива. Я покажу вам винахідника, який їздить на повітрі й не заправляється. Просто стоїть в машині балон із стисненим повітрям, стоїть редуктор, це повітря штовхає поршень, і він їздить – вихлопних газів немає! Ми возили його в Женеву  на виставку.  …Один чоловік придумав  двигун внутрішнього згорання,  який не схожий на звичайні двигуни  і працює  на деяких дніпропетровських заводах. Він збирає таких двигунів 40?50  на рік – на коліні, в гаражі якомусь.  А може збирати 50 тисяч таких двигунів. Цей двигун сильніший,  ніж японський. Ресурс   у  нього більший, кінських сил більше, він економічніший. Цей чоловік був у Кучми зі своєю ідеєю. Цьому патенту невдовзі двадцять років буде. Кучма сказав: «Все, будуємо завод, 50 тис. двигунів  будемо випускати».  Де той завод? Немає, на жаль, нічого. – Дивна ситуація виходить. В Україні безліч  талановитих людей,  купа винаходів, а ми купуємо застарілі технології на Заході. . . – Знову таки – проблема в цілісності системи. Система працює тоді, коли вона готова сама себе утримувати.  У нас практично  система відсутня.  Систему спочатку треба  вибудувати,  а  потім запустити, повернути ключик. А ми замість цього беремо гвинтики і намагаємось у цю систему – непрацюючу – їх вкрутити або викрутити. Але ж спочатку треба зробити телефон, а потім вже додавати до нього камеру, антену  та інше  начиння.  Треба хоч щось зробити,  а потім  вже змінювати.  А ми навпаки – постійно щось міняємо, але незрозуміло – що і куди, в якій системі й навіщо ми це робимо.  Тому всі наші труди йдуть за вітром.  І гроші йдуть у пісок. А здавалося б, усе елементарно просто. Треба включити  мозок, визначити  мету і розставити пріоритети.   Державі необхідна ідея, яка нас, українців, об’єднає. Необхідно  визначити  не лише  саму  модель, але і те, за рахунок чого можна досягти поставленої  мети. За рахунок  продажу нафти? Газу? Лісу? Землі? Чи все ж таки  за  рахунок інтелектуального  потенціалу  країни? Тобто  треба  віднайти механізм, як цю державу зробити  багатою. Коли зрозуміємо  куди йдемо,  тоді кожна людина знатиме, де її цеглина у тій піраміді… Спілкувалася Наталія  КУЛИК Ми стоїмо на порозі відкриття нових джерел енергії. Ще пройде зовсім небагато років – і ви побачите, що непотрібна нафта і газ. Можливо, люди зрозуміють, що сьогоднішні події в Японії відбуваються саме тому, що ми дуже  багато  беремо з цієї матінки-землі. Все це є в космосі, в сонці, у вітрі, в ядерній  енергії. А ми безглуздо витрачаємо ресурси землі.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу