1 8044
Чи є письменники-фантасти пророками науково-технічного прогресу? 4 Травня, 2012 Педагогічна Преса

Відомий український письменник-фантаст Тимур ЛИТОВЧЕНКО  каже: «Не знаю такого  фантаста, який би не написав про «відеофони». Взагалі письменники  вигадали багато цілком  реальних на сьогодні речей. На черзі – пошуки «Магічного кристала» Станіслава Лема

 

Наукова фантастика – жанр, який має кілька стрижнів. Серед них – те, що можна назвати «фантастичною технікою»  або «фантастичною фундаментальною  наукою». Тобто інкрустування справжніх науково-технічних ідей і тенденцій людства у такі поєднання,  яких не існує на час написання твору, але які можуть з’явитися дещо пізніше. Отже, чи є фантасти технічними «пророками»? Що вони передбачили – і що у сучасному світі не змогли передбачити? Чи варто придивлятися розробникам до технічних  вигадок письменників-фантастів?

Щодо всіх цих питань та про деякі інші технічно-фантастичні теми нам пощастило поспілкуватися з відомим київським письменником-фантастом, лауреатом всеукраїнських літературних конкурсів «Золотий Бабай» та «Коронація слова» Тимуром ЛИТОВЧЕНКОМ.

Досьє

Тимур Литовченко народився 1963 року в Києві, де й мешкає. Закінчив  Київський політехнічний інститут, інженер-металург. До 1996 року протягом  десяти років працював за фахом – в Інституті електрозварювання імені Патона. Подальша кар’єра – журналістська. Зокрема,  у 1998-2000 працював прес-секретарем Міністерства вугільної промисловості, у 2000-2001 головним спеціалістом PR-підрозділу Міністерства палива та енергетики, у 2001-2002 кореспондентом газети «Голос Донбасу». У 2002-2004 – редактор відділу журналу «ПіК» («Політика і культура») та головний редактор газети Асоціації єврейських організацій і общин України  «Хадашот». У 2007-2009 – головний редактор журналу «Український Фантастичний Оглядач». Автор книг «Двоє в чужому домі», «Гроно червоних ягід», «Приречений жити»,  «Апокаліпсис по-київськи», «Останній із струльдбругів», «Орлі, син Орлика» та інших. Засновник Клубу любителів фантастики «Чумацький шлях».

– Пане Тимуре, на вашу думку, що в історії фантастики є найзначнішим передбаченням фантаста? Йдеться про ідеї,  які потім втілились у реальні винаходи.

– Знаєте, у радянських науково6популярних книжках, на яких я зростав, мало не через одну книжку публікувалася цікава табличка. У першому стовпчику – ім’я письменника; у другому – кількість його фантастичних ідей, втілених з того часу в реальності. У третьому стовпчику – кількість невтілених чи заздалегідь невтілюваних ідей. Письменників зазвичай  брали трьох – Жуля Верна, Герберта Уелса та Олександра Бєляєва. Найбільше втілених винаходів було у Верна, менше в Уелса, ще менше у Бєляєва. Безперечно, описані цими авторами субмарини, літальні апарати, польоти  на  Місяць, електричний  транспорт, телебачення і є найвідомішим письменницьким «винаходом», зробленим раніше за справжній винахід.

Але давайте подивимось, що вважати «винаходом» письменника. Річ у тім, що фантастика має три джерела попередніх  часів –  міфи, казки, утопії. Ще до виникнення фантастики як жанру казки знали літаючі апарати у вигляді килимів.

І так далі. Людство давно мріяло про пересування у повітрі, під водою, до зірок; про самохідні карети. Людство вже в давнину винаходило електрику – її знали єгиптяни. Тому важко сказати, що придумав письменник, бо всі технічні ідеї – давні.

Але коли за писання береться професійний науковець чи людина, знайома з останніми ще невтіленими розробками вчених – інша річ. Скажімо, у Азімова є оповідання, де описуються біохімічні процеси на зірці, на яку насунула хмара вуглецевого пилку. Це вже наукова гіпотеза. Тут Азімов використав свої знання професора і доктора хімічних, здається, наук (Прим. ред. – ступінь «доктор філософії», PhD, Азімов  отримав, будучи біохіміком).

Так само і Бєляєв, пишучи про «телеоко», був знайомий з відповідними розробками. А вже точно Бєляєв взяв у свого друга Ціолковського ідею орбітальної станції, про яку написав у романі «Зірка КЕЦ».  Та й назва  цієї «зірки», штучного заселеного супутника, тобто орбітальної станції, є ініціалами Ціолковського.

Той же Ціолковський вперше висунув ідею космічного ліфта – троса, яким на станцію, що знаходиться на геостаціонарній орбіті, піднімаються вантажі. Це було б дешевше, безпечніше за ракети і не псувало би так озоновий шар. Такий ліфт – цілком наукова розробка, нереалізована поки що через відсутність необхідного матеріалу для тросу – матеріалу міцного і майже невагомого, інакше трос такої довжини важитиме бозна скільки. А зробив цю гіпотезу широковідомою фантаст Артур Кларк.

– А в українській фантастиці – як щодо передбачень винаходів?

– Найперше спадає на думку такий факт. Фантаст з Полтавщини Володимир Іванович Савченко у 1960 році видав книжку, в одному з оповідань якої дія відбувається в місті Дніпровську. Там фізики  в  лабораторії  винаходять нейтріт – матеріал із суцільних нейтронів, що має супер6якості, супер-ізоля- тор. Так от, через певний час письменник отримав телеграму з якогось секретного наукового закладу: «Нейтрит найден». Де тепер цей винахід, в яких спецлабораторіях залишився – не знаю.

А перший НФ-твір в українській літературі – «Сонячна машина» Володимира Винниченка – був присвячений виробництву їжі з сонячної енергії. Тобто ідея автотрофних організмів була письменником розширена до цілої машини. Можна це вважати передбаченням появи масової синтетичної їжі. Але знов6таки, ідею штучної їжі, дешевої, швидкої у  виробництві, незалежної від природи, людство плекало з давніх давен. Уелс писав «Їжу богів», і в одній з частин «Омену» є про це. А можна вважати Винниченкову «Сонячну машину» і передбаченням появи сонячних батарей.

Взагалі в становищі фантастів західних і радянських, зокрема, й українських, була кардинальна різниця. Вона стала  наочною  вже  на  Першому з’їзді радянських письменників у 1934 році. Там Самуїл Маршак зачитав задачі радянських письменників різних жанрів – і саме фантастиці було відведено роль науково6технічного просвітництва, спрямованого на школярів і студентів.

Сталася трагедія жанру: фантастика була неприродно і страшенно звужена. Пригодницька фантастика на довгий час зазнала   удару,   гостросюжетні   твори «відійшли» з фантастики у реалізм. Антиутопії не було місця. Так звана «нереальна література» теж не сприймалася начальством. Те саме – альтернативна історія. Те саме – так звана фантастична «піонерська комедія».

 Задушене було і фентезі – якого ще не існувало, але були схожі на фентезі спроби казкової фантастики з чаклунами. Наприклад, у вірменина Петронія Гая Аматуні. Дуже шкода, що казкова фантастика розвивалася менше, ніж могла – попри навіть казки киянина Носова про Незнайка та твори Ігоря Можейка, відомого як Кір Буличов. Але жанр не розвивався, не міг розвиватися. До речі, найзначнішим українським протофентезі є «Лісова пісня» Лесі Українки з усіма її псевдофольклорними образами – але ж цей твір в СРСР не вважався фантастичним. І тепер не вважається, що це фентезі.

Словом, жанр  був  розчленований,  розшматований  і  насильно жорстко вкладений у шаблон наукового про6світництва, куди вся фантастика ніяк не вкладається. І дотепер всі ці напрямки не збираються назад  в єдине річище в головах наших людей. Що уявляє вітчизняний не6читач і не6глядач фантастики при слові «фантастика»? «Загін Х вилетів на планету Y із завданням Z». І все. Це єдиний шаблон, який у головах перекрив усе.

І  ще –  про  українську  фантастику.  Невідомо, чи  вважати  українською літературою тих наших фантастів, хто писав або пише російською. Невідомо, чи згаданий  вже покійний Савченко, чи харків’янин Олді – українська література, ті ж кияни Дяченки, Курков. Та й ваш покірний слуга до середини 2000-х років…

– Так, і той самий Ігор Можейко, він же Кір Буличов – москвич, попри українське справжнє прізвище… Повернемось до винаходів. Що можна сказати не про винаходи «з нуля», а про передбачення  фантастами суспільних наслідків тенденцій розвитку науки, техніки?

– Можна сказати, що фантастика, як жоден інший жанр, постійно нагадує, що всі винаходи, всі технічні засоби можуть бути використані   не   на   добро,  а   на   зло.   Що  більше  техніки,  то   більше технічних можливостей для злочинності. І орбітальні станції у фантастів використовуються для скидання балістичних ракет, і космічні ліфти слугують злочинникам, як і «Сонячна машина» Винниченка.

Або,  найлегше  згадати, «Гіперболоїд інженера  Гаріна»  –  хоча можна сперечатися, чи була ідея Олексія Толстого реалізована в лазері, бо лазер все ж заснований на іншому фізичному принципі. Та головне, що якраз гіперболоїд у романі дуже яскраво слугує для гонитви за золотом, для захоплення світової влади. Навіть і в творах для юнацтва – у фільмах «Гостя з майбутнього» за Кіром Буличовим, у «Пригодах Електроніка» – за винаходами полюють злочинники, щоб використати їх на зло.

З іншого боку, фантастичні трилери, «Омен» той самий – всуціль про це. Втім, питання етики вирішувались по6своєму ще у міфах, у давніх антиутопіях.

– Зайдемо з іншого боку. За останні двадцять років світ повністю змінився завдяки інтернету. Особливо наша з вами професія журналіста абсолютно змінилася. Чи хтось із фантастів «вигадував» інтернет раніше?

– Не пригадую. Знаєте, зараз фантастика дещо «видохлася», бо впровадження нових винаходів стало швидшим за геніальні вигадки.  Світ змінюється  стрімко, фантазія  ледь  устигає.  Ще у 1960-х, коли електронні машини займали кілька поверхів і важили сто тонн, фантасти писали, що колись вони займатимуть «усього кімнату» і важитимуть «всього тонну». Дехто з тих авторів тепер дожив до персональних комп’ютерів, які на думку в 1960-ті й фантастам не спадали.

З приводу електронної комунікації і обміну величезними обсягами інформації – раніше фантасти писали про такий зв’язок. Але це був зв’язок між окремими групами користувачів, спеціальний, або мережа  з  наявністю єдиного центру, який  жорстко керує  інформацією.

До речі, інтернет став таким, як зараз – нецентралізованим – лише завдяки боротьбі США з СРСР і ядерній загрозі. Через цю проблему американці поставили завдання зробити мережу, яку не можна вивести з ладу шляхом ядерного удару по керівному центру. Тоді постав цей славетний протокол TCP IP, який базується на принципі індивідуального підключення і користувачів, і серверів – підключення  та завантаження  інформації кожного бажаючого, фільмів і книжок.

Але думка фантастів довго йшла «централізованим» шляхом. Такої анархії, як в нинішньому інтернеті, де вішає публічну інформацію кожний охочий безконтрольно і бере інформацію кожний охочий безкоштовно – здається, НФ не передбачала.

– А мобільні телефони?

Однозначно «винайдені» фантастами. І реалізована нині зв’язком типу Skype за наявності вебкамери можливість бачити співрозмовника при телефонній розмові – це «відеофони». А хто тільки про них не писав! Я не знаю такого фантаста, який би писав про майбутнє і не написав про «відеофони».

– А якщо згадати такий аспект існування інтернету, як психологічне розвантаження – коли люди діляться своїми труднощами, хто з друзями, хто з незнайомими  професійними  психологами, «сповідувачами»?

– От якраз цієї теми фантасти торкалися активно. Тут і Оруел, і Дяченків «Пандем» і мій Моралізатор з роману «Приречений жити». До речі, коли цей роман вийшов у 2005 році, мені вказували, що я наслідую Дяченків, їх «Пандем». Але насправді «Приречений жити» перероблений з моєї повісті ще 1994 року, за сім років до Дяченків.

Так от,  штучний інтелект,  сильніший за решту людства, і його співіснування з людьми – це благодатна тема для фантастів у тому ж аспекті  боротьби  добра  і  зла.  Людство довіряє  «універсальному сповідувачу», перекладає на нього моральну відповідальність – і перестає помічати, що цей «сповідувач» стає злочинним; штучний ідеальний інтелект поступово вбирає від людей риси природного інтелекту і починає направляти їх на зло, на загибель…

І ще про психологічне розвантаження. Найбільше мене вразило, пам’ятаю, що Бредбері у «451 градусі за Фаренгейтом» ще в 1953 році передбачив наші драматичні телесеріали. У Бредбері тоталітарне суспільство книги спалює, а телебачення проеціюється кожному на три стіни, і глядачі вважають персонажів цих фільмів, цієї масової культури, за родичів…

– І насамкінець – тренд, який може змінити  людство найближчим  часом. Чи передбачали  фантасти появу рідерів  для читання-переглядання у  будь-якій обстановці  електронних книг, завантажених з того ж інтернету?

– Отут є класичне передбачення – «магічний кристал» Станіслава Лема. На нього можна було записати цілу бібліотеку.

Наостанок скажу, що в сенсі технічних винаходів фантасти могли помилятися в деталях. Багато наївного в описах гіперболоїда, у комп’ютерах «масою всього тонну». Але дуже часто фантасти навпрочуд чітко вловлювали наукові винахідницькі тенденції – наприклад, винайдення того ж лазеру чи сама ідея зменшення комп’ютера.

Людство завжди мріяло. Одні й ті ж мрії рухають як науку, так і фантастику, яка рух науки вловлює на рівні підсвідомого.

Олег КОЧЕВИХ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Коментарi

  1. Pingback: ВОЛФ-ньюс №5, 2012 (16) | Всеукраинское объединение любителей фантастики