Послідовники Віктора Глушкова, якому цього року виповнилося б 90 років, не тільки впроваджують безпаперову інформатику, а й досліджують польоти, медицину й генетику. «Кібернетика – це лженаука, яка претендує замінити людський мозок машинним!» – писали київські газети у 1956 році. Саме в цей час при столичному Інституті математики Академії наук УРСР почала працювати лабораторія обчислювальної техніки. Її завідувачем став молодий вчений Віктор Глушков. Науковці наважилися на безпрецедентний вчинок: написали листа ЦК КПУ. У ньому констатували, що «становище з обчислювальною технiкою в Українi межує зi злочином перед державою». Наслідки цієї сміливості могли стати фатальними. Але лист спрацював. На засідання Політбюро запросили Глушкова й вирішили: створити на базi лабораторiї Обчислювальний центр АН України (пізніше – Інститут кібернетики). Про старт, історію й нові напрями кібернетики в Україні нині розповідають колеги й учні Глушкова. Національна академія наук України провела ювілейні збори, присвячені 90-річчю від дня народження вченого. Київський національний університет імені Тараса Шевченка разом з іншими ВНЗ зібрали українських і зарубіжних науковців на спеціальну конференцію «Глушковські читання», присвячену інноваціям у кібернетиці. Всі вони відзначають: науковий доробок Віктора Глушкова – безцінний. Учений увійшов до історії ІТ-технологій як розробник теорії цифрових автоматів, творець багатопроцесорних макроконвейєрних супер-ЕОМ. Винайдені ним машини допомагали фотографувати поверхню Місяця і керувати процесами плавки сталі на відстані 500 кілометрів від Києва. Під керівництвом Глушкова було захищено понад 200 кандидатських і 50 докторських дисертацій лише на факультеті кібернетики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (нині КНУ). Продовжити справу Найкращий спосіб увічнити пам’ять про людину – продовжити її справу. Як сьогодні розвивають ідеї академіка? Чи тримають «планку» Глушкова започатковані ним кафедри й факультети? Одна з таких кафедр – тео­ретичної кібернетики – була створена у 1965 році в КДУ. Нею завідував сам Віктор Михайлович. Над якими розробками працюють сьогодні вчені у виші? Про це «Освіта України» поцікавилась у директора навчально-дослідницького центру інформаційних технологій КНУ, доцента кафедри тео­ретичної кібернетики Олексія Бичкова. – Факультет кібернетики очолює учень Глушкова – член-кореспондент НАН України Анатолій Анісімов, – каже Олексій Сергійович. – Тому наукова «планка» – дуже висока. Під керівництвом Анісімова й інших учених студенти факультету та нашої кафедри займаються саме кібернетикою, а не тільки теоретичними дослідженнями. За визначенням вченого Норберта Вінера, кібернетика – це управління і зв’язок у тварині й машині. Тобто ця наука займається розробкою систем, які потрібні як у техніці, так і в медицині, біології. Віктор Глушков набагато випередив свій час. У роки, коли персональний комп’ютер був чимось фантастичним, він активно впроваджував інформаційні технології. Одна з най­грандіозніших ідей Віктора Михайловича – створення загальнодержавної автоматизованої системи (більш відомої у російській абревіатурі ОГАС. – Авт.). Це була спроба створити науково-технічну базу керування економікою країни. Учений запропонував створити обчислювальні центри в усіх регіонах, підприємствах і поєднати їх в єдину мережу. Академік розрахував, що впровадження й використання цієї системи протягом 15 років коштуватиме близько 20 мільярдів карбованців. Але за ці ж роки вона принесла б краї­ні 100 мільярдів доходу. – Ідея, схожа на утопічну… – Аж ніяк! Глушков розрахував, скільки потрібно центрів, комп’ютерів, людей. Що в ті роки означало «управління»? Зверху «спускали» план, підприємство «брало під козирок» і виконувало. Віктор Михайлович запропонував створити систему зі зворотним зв’язком і враховувати потреби й можливості самих підприємств. Центри збору й обробки інформації мали бути не тільки в міністерствах, а й на виробництві. До речі, на деяких підприємствах автоматизовані системи управління справді впровадили. На львівському заводі «Електрон» ефект від цього за рік перекрив усі затрати. Жодних секретів! – Це актуально сьогодні? – Так. Ідеї Глушкова, наприклад, чудово розвиваються в галузі освіти. Один з напрямів такого розвитку – Єдина база даних з питань освіти, яку запроваджує Міністерство освіти і науки. Вона міститиме всю статистичну інформацію, від шкіл до викладачів і науковців, які працюють у вишах. Інформація доступна й «прозора»: скільки випускників (і який рівень кожного) закінчують школи в цьому році, скільки абітурієнтів подали документи, скільки студентів навчаються. Вважаю, що Міністерство освіти і науки зробило великий крок уперед в інформатизації суспільства. До речі, ця частина Єдиної бази даних уже діє. Нині впроваджують ще одну: керівництво наукою у вищих навчальних закладах. Від збору статистичних даних і аналітики на основі цих даних переходять до управління наукою у вишах. Потім сюди планують внести й інформацію про результати роботи кожного викладача. Вік­тор Глушков про таке мріяв, у нас – уже роблять. – Чи не зумовить це звинувачення в тотальному контролі? – Управління потрібне! Наприклад, щоб унеможливити «липові» дипломи. Щоб співвідносити кількість випускників шкіл з кількістю бюджетних місць у вишах. Адже якщо за якоюсь спеціальністю у ВНЗ недобір – державні кошти витрачають даремно. А тут буде зворотний зв’язок. Крім того, важливо враховувати потреби економіки України в тій чи іншій спеціальності. Університет-«піонер» – Фахівці міністерства саме й намагаються встановити зв’язок науки й бізнесу… – Так, якісно ми навчаємо чи ні – оцінює роботодавець. Хочу навести приклад. Нещодавно на Українському аутсорсинговому форумі перший заступник міністра освіти і науки Євген Суліма сказав: недопустимо, щоб викладач інформатики у ВНЗ читав ті ж лекції, що й багато років тому. Роботодавці кажуть: до нас приходять випускники, які не знають технологій. Це докір вишам. Нещодавно КНУ підписав меморандум з Асоціацією «Інформаційні технології України». У меморандумі написано, що підготовка кваліфікованих кадрів залежить не лише від нас, а й від замовника. Непогано було б, аби не тільки бюджет, а й замовники знаходили кошти на підвищення підготовки викладачів. Бо чому, наприклад, викладач має думати: працівникам приватних ІТ-компаній потрібно знати мову програмування Java, отже я маю вивчити її самотужки і потім навчити студентів… Міністерство освіти і науки впроваджує автоматизовану систему управління. Перші кроки зроблено, час робити наступні: впроваджувати її у вишах, удосконалювати систему введення та аналізу даних. Інформаційно-обчислювальний центр КНУ брав участь у розробках деяких фрагментів системи. Наш університет може стати «піонером», експериментальним майданчиком розробки і впровадження такої системи у ВНЗ. Від статистики – до стратегії – Роботу вже почали? – Так. Сьогодні ми створюємо в КНУ єдину базу даних – і вона відсотків на 50 вже готова. Врахований кадровий склад ВНЗ, студенти, навантаження викладачів. У процесі розробки – фінанси й перспективний розвиток (зокрема, наукові плани). На основі статистичної інформації у майбутньому будуть розроблені модулі, які допоможуть аналізувати, керувати й прогнозувати розвиток. Коли ми це зробимо – втілиться в життя ще одна ідея Глушкова. Нам важливо, щоб ця робота була спільною з міністерством. Бо поки що виші просто вносять ту чи іншу інформацію на портал відомства. Ця система збору вже завтра-післязавтра повинна перерости в ефективну систему управління. Щоб так було, виш має бути автоматизований. Спецкурс на замовлення Без науки університети в сучасному світі нікому не потрібні. А наука має бути більш ніж прикладна. Дуже цікавий досвід Німеччини. Там навчальні плани змінюють залежно від замовлень підприємств. Наприклад, компанія Audi каже: нам потрібно виконати ось такий проект. Під це замовлення в Мюнхенському технічному університеті одразу ж готують набір спецкурсів, які читають студентам. Вони дуже швидко реагують на конкретне замовлення! Студенти отримують теоретичні знання, виконують завдання компанії. Важливо: компанія фінансує цей проект. Було б непогано переймати німецький досвід, коли підприємства витрачають гроші не на закупку готового програмного забезпечення, що потребує постійних фінансових витрат на доробку, а на перспективні розробки в своїй галузі. Тому нині науковець ВНЗ має бути не тільки висококласним спеціалістом, а й менеджером. Будувати «місточки» між тими, хто може розробити, і тими, кому це потрібно. – Скільки проектів започаткували особисто Ви? – За останній час вісім. Керівництво нашого університету під час оцінки роботи співробітників, кафедр і факультетів обов’язково враховує, скільки студентів брало участь у наукових проектах. Міністерство освіти і науки під час розподілу бюджетних коштів також бере до уваги, скільки студентів брали учать у роботі над темою. Ця політика правильна – вона спонукає ВНЗ розвивати теми, до розробки яких залучені студенти. У кібернетиків – широке поле для наукових пошуків. Ми проводимо спільні дослідження з Державним підприємством «Антонов» щодо динаміки польотів, з Інститутом нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова. А ще – співпрацюємо з Інститутом раку, Інститутом травматології й ортопедії. Є спільні роботи з Інститутом генетики. Все це – суто кібернетика! Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу