Травень – це не лише гаряча пора, кінець навчального року, а й час, коли так приємно відвідувати нічні заклади, цілком поринаючи в доросле життя. Нічні клуби – це окремий світ, особливо для людини, яка приїхала з глибинки. Походи до клубів спокушають молодих людей можливістю бути тим, ким хочеться. Саме на дискотеці можна прочинити двері у світ авантюри і на вечір перетворитися з попелюшки в принцесу. Змінивши ділові костюми на коктельну сукню і мерехтливі легінси, ми вирішили залишити свої «комплекси відмінниць» в університеті та перевтілитися в «поганих» дівчаток – яскравих, примхливих, незалежних і водночас дуже жіночних. Посвячення Дізнавшись про те, що першокурсники КІМО святкують ініціацію в студенти, ми вирушили саме до «Кристал-холу», що на Дніпрових схилах біля Палацу піонерів. Як виявилося, улитися в елітну тусовку пощастило не всім охочим. «Кристал-хол» – це елітний дорогий клуб, де є величезний, круглий за формою танцпол, що нагадує планетарій із зірками. Усе тут вишукано й стильно. А публіка манірна та гламурна. Маленькі ципоньки, одягнувшись у брендові речі, професійно сканують один одного поглядом, оцінюючи внутрішній світ за зовнішнім виглядом. Адже синочки і доньки з молоком VIP-матері навчилися розпізнавати «Гуччі», «Прада», «Вегон» і «Дискваред». Тут практично ніхто не знайомиться, імовірніше, між відвідувачами відбувається обмін корисними контактами. Що стосується обслуговування в закладі, то воно все ж не найкраще. Біля барної стійки можна простояти піввечора, так і не дочекавшись уваги бармена. До того ж для тих, хто не вживає алкоголь, тут вельми невеликий асортимент напоїв, сік Сандора – 25 гривень, три види безалкогольних мохіто та фреші. Місцеві таксисти розповідають, що іноземці (у більшості яких склався стійкий стереотип про легкодоступних і вродливих українок) не дуже люблять «Кристал-хол» через те, що «першокурсниці в перший вечір не дають», скільки б їх не пригощали. Дівчинка на кулі Наступним місцем дислокації став клуб «Шутерс». Як завжди, на вході гостей зустрічає суворий фейс-контроль і дрес-код, що покликаний відрізняти справжній «Гуччі» від китайського «Гуччі». Завдання сек’юриті – визначити платоспроможність клієнта і рівень потенційного попиту на конкретну дівчину. «Шутерс» завжди переповнений іноземцями. Музика тут попсова, і пахне не дорогими парфумами, а дешевими сигаретами. Навіть новоспечений чоловік Ані Лорак – постійний відвідувач цього злачного закладу. Між іншим, він охоче знайомиться з дівчатами і любить бути в центрі уваги. Щоправда, до його присутності настільки звикли, що просто не помічають. Особливим місцем у нічних клубах є жіночий туалет. У «Шутерсі» він позначений жіночими трусиками на вході. Там ми й зустріли подруг вельми під шофе, вони розповіли, що часто відвідують клуби, і нетривіально натякнули, що можуть собі дозволити рівно стільки, «скільки їм можуть дозволити». Пізніше з’ясувалося, що студентки КНЕУ, погулявши на пристойну суму, вирішили залишити заклад із носом. Але пильний охоронець розтлумачив їм прямо в жіночому туалеті, що вони не перші, і обіцяв їх відвезти до дуже поганого місця, де їм зіпсують не тільки репутацію. Втомившись відбиватися на танцполі від настирливих іноземців, ми спустилися до кальян-бару. Не встигли замовити каву, як двометровий чоловік атлетичної статури, одягнений у клубний піджак, вирішив порятувати нас від «самотності». «Піджак» виявився родом із Краснодара. Зробивши елегантний жест рукою з обручкою на пальці, відрекомендував себе Юрієм і запропонував поговорити про живопис. (О, подумали ми, невже він розбирається в мистецтві?) Заявив тему ранньої творчості Ван Гога. Але тут, на його превеликий жаль, промахнувся. На питання про картину «Їдці картоплі» 37-річний чоловік лише відповів, що його улюблена картина –«Дівчинка на кулі» (шкода, що люди з вищою освітою не можуть відрізнити Ван Гога від Пікассо). Сперечатися з нетверезим ми не стали. Втомившись від безглуздих світських бесід, попросили рахунок, подумавши про себе, що ми не настільки закохані в мистецтво, щоб витрачати свій дорогоцінний час на «скупого лицаря». Усе буде в ажурі Це гасло ще одного закладу, на який припав наш вибір. Контингент – молоді пенсіонери й студентки-трієчниці (у народі – задовольнительки). Перших привертає музика 80-х і розкішний інтер’єр, других – перші. Відвертих пропозицій можна почути за вечір предостатньо. Донедавна на столиках для іноземців тут були передбачені буклети-розмовники, починалися вони зі стандартних висловів «Як тебе звати?», «Якій музиці ти надаєш перевагу?» А завершувалися – «Я хотів би, щоб ти мене познайомила з творчістю Тараса Шевченка» і «Ти маєш презерватив?» Ще одним приємним відкриттям є те, що в чоловічому туалеті пісуари виконані у вигляді відкритого жіночого рота, а жіночі вбиральні обладнані спеціальними кімнатами відпочинку. Прямо як у казці про наложниць. І хоч заклад – відверте місце зйому, усе-таки воно прийшлось до вподоби місцевим аборигенам, які не пропускають жодного вихідного дня без «Ажуру». Шоу клоунів, які імітують статевий акт із відвідувачами, та «Елвіс, що наливає», – незмінна програма ось уже п’яти років існування цього клубу. До речі, тут можна зустріти й викладачів, які, повернувшись із відпочинку, згадують давнину, покурюючи кальян. За барною стійкою ми спостерігали трюки веселих барменів і слухали трелі іноземного підстаркуватого мачо. Оцінивши ситуацію, він вказав на парочку: дуже п’яну і непривабливу «леді» намагався задобрити чоловік років сорока. Із цього приводу дідо-мачо повідав нам анекдот: «Приходить чоловік до магазину. А грошей у нього зовсім обмаль, вистачає тільки на хрін. Він купує хрін, їсть його і плаче-плаче… » «Диско радіо хол» Із чим найбільше асоціюється цей клуб? Із величезним натовпом на вході та всередині, дешевим пійлом, танцями на тумбах і божевільним поп-репертуаром, який приваблює не зовсім вишукану публіку. Оцінивши ситуацію, ми відразу зрозуміли, що без хорошого віскі тут не обійтися. Поки нетерпляче чекали на своє замовлення, із сусідніх столиків надійшла не одна пропозиція – пригоститися двом принцесам. Між іншим, дівчатам не варто радіти такому компліментові, добрі хлопці повідали, що так нині між собою вони іменують дівчат легкої поведінки. Ще одним приємним сюрпризом стало знайомство з лесбіянкою. Невміло фліртуючи, вона переслідувала нас весь вечір. Незважаючи на всі мінуси, нам вдалося дуже весело провести цей вечір. Прозріння повернулося раптово, коли ми вже рухалися в невідомому напрямку в компанії двох прищавих підлітків – «на шашлики» в заміський будинок. На щастя, вистачило духу переконати їх змінити напрямок руху і розвести нас по домівках. «Диско радіо хол» – це справді «рай для нужденних і смішних», дешеві понти, дешева випивка, сумнівні розваги, несмішні жарти, вульгарність і тінейджери. Арена для насмішок Ех, Арена, Арена… Про цей клуб чули навіть ті, хто не бував жодного разу в Києві. У багатьох нічне життя чомусь асоціюється саме з ним. Це великий заклад із репутацією та зірковими гостями. Деякі наші знайомі навіть не гребували обіймати ці золоті унітази. Публіка – знову ж таки гламурні студенти й солідні дядьки. Нам вдалося провести невелике інтерв’ю з охоронцем Льошею – молодим симпатичним хлопцем. Маючи дві вищі освіти, юридичну та економічну, хлопець знайшов своє покликання в охороні порядку. Втомившись відбиватися від настирливих грошових запрошень жінок у норкових манто, усе одно продовжує любити свою роботу і не зраджувати подрузі. Саме в «Арені» можна почути пропозицію: «Хочеш покататися на моєму «Порші»?» Тут можна зустріти колишню однокласницю і зробити вигляд, що дуже рада зустрічі (двометровий крокодил з усмішкою Мони Лізи). І навіть до вечора наступного дня отримати смс-ку від якого-небудь Альфреда: «Привіт, що робиш»? На відповідь «Готуюся до сну» – він запросто запитає: «А що це до сну?» «Сорі», бабусю Цей заклад виправдовує свою назву хоча б тим, що серед контингенту трапляються навіть школярки старших класів. Заклад популярний завдяки танцювальному майстер-класу щоп’ятниці від Влада Ями та зйомок програми «Шоу-манія» з Дімою Коляденком щосуботи. Подивившись шоу, ми відверто занудьгували і вирішили пограти з вогнем. Побачивши симпатичну пару, одна з нас, озброївшись глибоким декольте, на очах у здивованої дівчини стала шепотіти хлопцеві у вуха всякі приємні нісенітниці. Від чого він не тільки не зніяковів, а відповів теж на вушко, що охоче обміняється телефонами, як тільки сплавить свою благовірну. Коли ми вже попрощалися, слідом від дівчини долетіла фраза: «Зрозуміло тобі, дурна, нічого до мого хлопця чіплятися». Бідна дівчина, залишившись «за кадром» розмови, так і не зрозуміла, хто в цій ситуації більше скидався на дурепу. Залишається тільки вкотре поскаржитися на давно вже занапащену чоловіками мораль. Жіночі дні Нині в багатьох клубах стало модно проводити так звані жіночі дні. Це коли дамам до 12 години демонструють сеанс чоловічого стриптизу, а коли «проб’є 12 і карета перетвориться на гарбуз» – запускають принців. Особливо «такі дні» популярні в клубі «Калинки-Малинки» щопонеділка, «Шутерс» – щосереди («Жіночий сабантуй») і в «Ажурі» – щочетверга («Lady’s night»). Останній радує відвідувачок якісним чоловічим костюмованим роздяганням та конкурсом ліплення чоловічого органа. Зазвичай, для конкурсу обирають двох дівчат (одну – обов’язково велику й гладку), пропонують вибрати кумира, наприклад Віталіка Козловського, та виліпити чудо природи тут же на швидкість. У «Шутерсі» жіночий сабантуй має ще більш «вишуканий» вигляд. Відвідувачки цілий вечір бавляться безкоштовними коктейлями (як правило, це горілка із соком або енергетиком), а потім змагаються в конкурсі аматорського стриптизу. Входячи в кураж, потенційні стриптизерки-любительки рвуть на собі одяг, а згодом – чоловіків, знову ж таки, коли настане 00 годин. Найчарівніше в цьому – побачити своїх подруг чи старост курсу, оскаженілих від драматизму ситуації. Відкрити їх, скажімо так, для себе по-новому. Що ж, як говорить один поважний професор Національного університету: «Ченчик-Ченчик невеличкий, на Ченчику черевички, шапочка-кінчаточка. Добрий вечір, дівчаточка». Погулявши на славу, втомлені й напівтверезі, о пів на шосту ранку, точно зі сходом сонця, ми повернулися додому. А вже через декілька годин, знявши грим поганих дівчаток, перевдяглися в офіційно-ділові костюми, щоб вирушити до інституту, стати старанними ученицями. І навряд чи хтось із викладачів чи з одногрупників здогадається, як саме ми провели ніч із четверга на п’ятницю. Коментарі Тоня М., студентка 3 курсу географічного факультету: «Між іншим, «Арена» від «Гідрозони» відрізняється тільки золотими унітазами, а так принцип розвитку подій той же. Важко тільки нам, порядним дівчатам із «вищого суспільства». Адже найважче – це дотерпіти до ранку.., коли відчинять гуртожиток. А так можна скільки завгодно робити вигляд, що ти обожнюєш афтерпаті і той лаунж-бар, що внизу, хоч насправді ти вже давно охоче впала б в обійми Морфея. Вищим пілотажем вважають, якщо тебе додому доставили на джипі, а на другий день дзвонили і куди-небудь запрошували. Але це ідеальний сценарій». Настя Ш., закінчила Торгово-економічний університет: «Раніше я щотижня ходила до клубу, а коли працювала в «Патіпа», то взагалі бувала там кілька разів на тиждень. Зараз дуже рідко буваю в таких закладах, останній раз – місяць тому. До стриптиз-клубів ми з подругою не ходимо, хлопця нормального зустріти там практично неможливо. Шукати чоловіка у клубі – узагалі дурна ідея, тому ходжу, щоб потанцювати, повеселитися, зустріти давніх знайомих». Маша Давидова, Валерія Хільберман

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу