Якби ти був викладачем… - mobiУмієш усе робити досконало – навчай інших! Про доцільність такої аксіоми, звичайно, можна довго сперечатися. Однак не даремно Сенека сказав: «Кого боги хочуть покарати, того вони роблять педагогом». От якби я був викладачем…
У всякої фізики – своя хімія!
– Іде! – виринає з аудиторії.
Загальний хаос набуває рис киплячої організованості… І лише паперовий літак, посланий із задніх рядів, плавно перелітає межу «викладач–студент». Зверхньо-насмішкувате обличчя вкрадливо вкривається ніжністю:
– О, чийсь конспект уже зазнав аварії, – на що вдячна аудиторія відповідає вибухом бадьорого сміху.
Авжеж бадьорого – він же може спитати так, що ніколи не відповіси… От і доводиться на його парах тримати себе в тонусі, так би мовити, у спортивній формі. Звичайно, це виявляється не в опануванні матеріалів попередньої лекції, а в натренованості робити уважні очі, які все знають та запам’ятовують, – такий собі тверезий погляд. Після своєрідної розминки жартами (не омине нагоди поіронізувати зі студента) настає черга мозкового штурму. Наш колективний розум починає конвульсивно битися під атакою незрозумілого незрозумілим. І ніякий демарш фраз «повторіть спочатку» чи «я не розумію» тут не врятує – сидить кагала зголоднілих (не тільки за знаннями) і намагається затримати у своїх конспектах лавину інформаційного потоку.
– Скажіть, будь ласка, – хтось таки спромігся на демарш, – чи може бути по-іншому? От я з вами не згодна…
– Викладач завжди має рацію, – лунає Юлин протяжний голос на ряд вище.
– Плюс п’ять балів на іспиті! – аукціонним тоном кидає лектор, енергійним жестом підіграючи авторці останньої репліки. – У кожної фізики – своя хімія!
«Якби я була викладачем, – сказала тоді Юлія, – то ставила б оцінки насамперед за гарний гумор! Парадоксальність думки – ось чого нам так бракує».
Маяк? Буде він мені ще вказувати! (Євген Кащеєв)
– Р-8 – шепіт.
– Поранив… – засмучений шепіт.
– Дівчата, припиніть цей курятник, беріть он приклад із хлопців, що на останній парті, – вирішуйте задачі!
Морський бій у розпалі, напруження баталії досягає апогею – залишився останній корабель… Василь та Віктор завжди виходили в море на парах з «Економіки підприємства». Чи то штиль сприяв, чи маяки гарно світили, однак свої військові галери вони виводили з портів на відкритий простір саме під аудиторний клич цього рафінованого професора.
– Б-3?
– Убив…
– От я й заробив ящик пива. Яка економіка підприємства! – задоволено констатує свою перемогу Василь.
Раптом над ним нависає важке відчуття – професор уважно роздивляється дислокацію Василевого флоту, у той час, як удруге зблідлий Віктор уже докушує свою нижню губу. Розправа була тихою, майже безболісною… Однак надія на реабілітацію пішла на дно безстрашним Титаніком.
– Хто вміє, робить; хто не вміє, навчає інших… – майже мстиво процитував Віктор Бернарда Шоу.
– Маяк цей нас не поведе через шторм науки, – усміхнувся на те іронічно Василь.
«Якби я був викладачем, – згадував потім Василь, – то влаштував би морський бій між студентами. Звичайно, у контексті економіки підприємства!»
«Мы все учились понемногу чему-нибудь и как-нибудь»
Не врахував лише Олександр Сергійович, що й це «що-небудь» і «як-небудь» нерозривно пов’язане з конкретними постатями. Студентство їх пам’ятатиме завжди, забуваючи назви предметів та їхню сутність. Якби ти був викладачем, то простив би їх про льодяну стриманість чи про легку фамільярність, авторитетний притиск або вільну бадьорість, серйозність чи гумор. Усі вони завжди шукають… ключі до студентських поржавілих замків. А хто не знаходить ключа, той бере лом. І в цьому теж є істина!

Світлана Майструк

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *