Уже зовсім скоро в школах пролунають останні в цьому навчальному році дзвоники і настане довгоочікувана для всіх дітей пора відпочинку та розваг. Попри це, закінчення навчання не означає, що стіни навчальних закладів упродовж аж трьох місяців не почують веселого дитячого гомону. Адже кожного року на початку червня розпочинається сезон пришкільних оздоровчих таборів. «Туристичні походи, змагання, перегляд кінофільмів, відвідування театрів і музеїв, спілкування з однолітками – все це створить для  кожного неймовірну атмосферу казки», – отакий незабутній відпочинок чекає на дітей після тяжких клопітливих буднів. Чому ж тоді не всі батьки поспішають відпускати свою дитину на «оздоровлення», а вчителі прохають МОН відмінити наказ про функціонування цих закладів відпочинку при школах? Не секрет, що практика реалізації законів в Україні далека від ідеалу. Зазвичай прийняті у владних кабінетах розпорядження виявляються відірваними від реального життя та залишаються служити інтересам народу лише на папері. Аналогічна ситуація й у випадку організації пришкільних оздоровчих таборів, метою яких, згідно з Законом України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», є забезпечення належного виховного процесу, дитячого повноцінного дозвілля та розвитку учнівських творчих здібностей. І не тільки це мають надати дітям вчителі. Ключовим залишається поняття «оздоровлення», під яким, згідно з цим же законом, мається на увазі комплекс заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, спрямованого на покращення та зміцнення фізичного і психічного стану здоров’я дітей. Отак школа, яка нещодавно була закладом навчальним, за одним розчерком пера має перетворитися вже на лікувально-оздоровчий комплекс. Тому за щорічними звітами про ефективне оздоровлення 80-90 % дітей України, світлинами зі щасливими обличчями вчителів і школярів на тлі яскравих дитячих малюнків приховуються реальні проблеми, на які ніхто не зважає. Неналежність відповідних умов для організації літніх таборів відпочинку при школах – одна з найголовніших проблем їх функціонування. Дуже часто шкільне подвір’я є єдиним місцем розваг і відпочинку дітей, на якому вони і спілкуються, і займаються спортом, і проявляють свої творчі здібності. І не біда, що на вулиці спека до 30 градусів або злива, асфальт, відкрита місцевість, відсутність водойм чи навіть кондиціонерів. Спальні ж та ігрові кімнати, які мають організовуватися в кожному пришкільному таборі, бюджетом також не скрізь передбачені. «Минулого року я ходив у літній табір три тижні, окрім вихідних, із 8-ї ранку до 15.00, – розповідає Михайло Василенко, учень 7 класу Знам’янської школи № 3 Кіровоградської області. – Кожного дня ми мали приходили в спортивному костюмі. Ранок регулярно починався з ранкової зарядки, а потім зазвичай на подвір’ї ми грали в різні ігри. Коли погана погода, то сиділи в комп’ютерному залі. Також ще малювали, займалися ліпленням, аплікаціями тощо. Якщо чесно, то десь через тиждень це швидко набридає і ходити до школи цілий червень не дуже хочеться». Такий розпорядок дня є звичним для більшості шкільних таборів, про що можна пересвідчитися з численних коментарів вчителів і дітей на офіційному сайті МОН та інших освітніх порталах. Причиною такого не надто цікавого дозвілля школярів є недостатнє фінансування або й взагалі його відсутність. За словами директора Знам’янської школи № 4 Володимира Анатолійовича Лядського, ідея відпочинку дітей при школах – справа хороша, але повноцінним оздоровленням назвати це важко, оскільки вся проблема у фінансуванні: харчувати дітей доводиться за власний кошт, а про організацію спортивних змагань, екскурсій, турпоходів доводиться взагалі забути. Не всі батьки готові віддавати своїх дітей у такі табори та ще й сплачувати за це гроші. Водночас керівництво все одно вимагає від вчителів виконання планових показників щодо кількості дітей, які обов’язково повинні бути залучені до відпочинку в пришкільних таборах із денним перебуванням. Учителька однієї з сільських шкіл Знам’янського району зазначає: «Коштів не вистачає не те, що на екскурсії, походи, а й на повноцінне харчування. Шматок хліба з маслом і чай – не сніданок  дитині, в якої обід буде о 15.00. Фарби, олівці, папір, крейда, м’ячі, скакалки, музичні  інструменти, повітряні  кульки – все це купують вчителі за власні кошти, щоб виконати плани роботи дитячих таборів. Доводиться просити батьків здати свою дитину до літнього табору, діти не хочуть. Якщо школа має спонсора, то умови у дітей будуть трохи кращі, а якщо такої можливості немає, то спонсорами стають самі вчителі. Місцеві ж чиновники лише ставлять «галочку» у своїх планах, що вони нібито оздоровили дітей». Виконувач обов’язків начальника відділу освіти Знам’янської районної держадміністрації Пащенко Олена Юріївна не знайшла часу прокоментувати доцільність існування пришкільних таборів в умовах неналежного фінансування. Поки місцеві чиновники відмовляються помічати існуючі довкола проблеми, вчителі, попри недостатнє фінансування та відсутність належної матеріальної бази при школах, і далі продовжують створювати ілюзію стовідсоткового оздоровлення школярів. Нещодавно заступник міністра освіти й науки України Павло Полянський заявив, що офіційно звернувся до Міністерства соціальної політики з проханням вилучити пришкільні табори з переліку типів дитячих закладів оздоровлення через відсутність умов для повноцінного відпочинку дітей, їхнього розвитку і дозвілля. Попри цю заяву, школи вже отримали наказ про організацію пришкільних таборів у 2014 році, але з вимогою зосередити свою увагу на якості дитячого відпочинку, а не його статистичних показниках. Також МОН звертає увагу управлінь освіти на місцях на те, що перебування дітей у період літніх канікул у пришкільних таборах зовсім не є обов’язковим, а спосіб проведення літніх канікул школярами визначають виключно батьки учнів. Отже, питання існування пришкільних таборів денного перебування є справді суперечливим. Не можна також говорити і про повне закриття цих закладів відпочинку. Адже не всі батьки мають можливість придбати своїй дитині дорогу путівку до табору на березі моря, не в кожного є можливість відправити її до бабусі в село, а залишати малюка самого без догляду вдома, бо доводиться працювати,  теж не вихід. «Я особисто не хочу, щоб моя дитина відвідувала цілий місяць шкільний табір, бо в бабусі їй буде значно краще. Там свіже повітря, вітаміни, ставок, – говорить мама шестикласника Наталія Полякова. – Але я розумію батьків, яким нікуди прилаштувати своїх дітей під час роботи. Тому, якщо є охочі, можна організувати один-два табори в місті, але не в кожній школі і не примусово, звісно, з відповідним фінансуванням». Навіщо взагалі створювати ілюзію, що кожна друга дитина в Україні отримує повноцінній літний відпочинок, коли його справді можна таким зробити? Навіщо витрачати державні та батьківські гроші на «оздоровлення на асфальті», коли в Україні заростають бур’янами занедбані  колишні піонерські табори, розташовані в екологічно чистих місцевостях? Чому за ці гроші їх не можна відновити та створити цілі мережі стаціонарних позаміських закладів оздоровлення, дитячих санаторіїв? На ці та інші запитання не бажає відповісти жоден чиновник. Натомість – лише сумна статистика: на сьогодні в Україні функціонують лише 10 % оздоровчих центрів, де діти можуть повноцінно відпочити, і 90 % недоцільних пришкільних таборів, які працюють на виконання планових показників. Показників, що вкотре переконують чиновників в «успішності та ефективності» ухвалених ними рішень.  Автор: Анастасія Козельська, спецільно для “Педагогічної преси”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу