ЄДИНИЙ СПОСІБ – ЗРОБИТИ КРОК ЗА МЕЖІ (Частина перша) - dfhdhЛюдство й досі думає над загадкою: що таке час? Три виміри для нас більш-менш зрозумілі. Четвертий і досі важко осягнути людською уявою. Якщо час вимірювати минулим, теперішнім і майбутнім – чому б не спробувати помандрувати ним як автобаном? Наприклад, уперед або назад, у майбутнє чи минуле.

Але поняття часу таке складне, що вчені впевнені: як тільки вдасться остаточно визначити його природу, ми наблизимося і до вирішення питання мандрівок у ньому.
Четвертий вимір
Дехто вважає, що час є механізмом розвитку Всесвіту. Себто, одночасно із плином часу видозмінюється і Всесвіт. І робить це цілком спрямовано. Якщо гіпотеза стосовно Великого вибуху правильна, з його моменту відбулося кілька стадій розвитку матерії: спочатку виникли елементарні частки, потім – атоми, молекули, а вже звідти – зірки і планети. Отже, час – це глобальний механізм, що спрямовує всі процеси і події до вдосконалення простору й матерії. Такою є суть теорії «причинної механіки», свого часу розробленої геніальним астрономом Миколою Козирєвим. Учений вважав, що всі процеси відбуваються з випроміненням або поглинанням поля часу, що несе впорядкованість і зв’язує процеси Всесвіту воєдино в усіх масштабах простору.
Адже зародження Сонячної системи почалося зі стискання хмари пилу внаслідок дії закону гравітації, потім обертання хмари прискорилося, спрацював закон збереження кутового моменту. У протосонці виникли ядерні реакції, розпочалася еволюція космосу, зірок і планет, а згодом і людини. Є дещо, яке поєднує всі ці процеси в один потік. Зв’язок фізичних законів, що зумовлюють усі етапи цих подій, забезпечує один загальний, який є єдиним законом розвитку. Він об’єднує всі закони природи. Звичайно, цей висновок є власне логічним, бо його неможливо ні довести, ні спростувати. Але ж має бути наука, що займається синтезом усіх знань в єдину картину світу? Може, це наука про час?
Найдивніше, що час є всюди, але ми не помічаємо його і, головне, – не бачимо його циклічності. Чому ми уявляємо час саме як лінію? І як його зображуємо? Здебільшого в вигляді графіків чи діаграм, тобто на папері.
А в навколишньому світі все інакше. Візьмімо хоча б добу, що розділяється на години, хвилини й секунди. Вона складається і в місяці, роки й таке інше. Із кожною добою, тижнем або роком усе повторюється, тобто час – циклічний. Наша система часових координат не є уявною, вона побудована на реальному процесі обертання й руху Землі. Тобто час ми вимірюємо вкладеними циклами. І чи не є дивним такий факт: нам здається, що час плине лінійно, а на годиннику стрілки рухаються по колу, як і наша планета?
Тож, власне, що таке циклічність? Це – багаторазове повторення чогось, цей ефект наочно видимий при обертанні. Об’єкт або якась його частина періодично потрапляє в одну й ту саму точку простору, в якій уже побував раніше. Тобто за однакові проміжки часу відчуває вплив одних і тих самих факторів. Сонце в зеніті – цей цикл повторюється в наших широтах улітку чи не щодня, пам’ятаєте? Ми знаємо, що обертаються планети, галактики і навіть Все­світ. Природа поділяється на безліч циклів, наприклад, круго­обіг води. А кругообіг процесів в організмі людини? І не один, не два – так само, як і у Все­світі, в нашому організмі відбувається безліч циклічних процесів. Навіть молекула ДНК має форму спіралі! Атоми побудовані з ядер і електронів, які навколо них обертаються. І є теорія, що так – нескінченно. А різні види енергії, котрі мають хвильову природу? Довжина хвилі – той самий цикл.
Тобто будь-який процес складається зі стадій, що повторюються.
До чого ми про все це? Одні вважають, що час – потік, який несеться крізь наше «тепер» з майбутнього в минуле. Інші – що це минуле і майбутнє, котрі вже відбулися, а ми ковзаємо по них на хвилі сьогодення.
Себто, час – це алгоритм, який складається з набору подій.
Якщо уявити, що Всесвіт – величезний годинник, то це гігантська керована система, а будь-яке керування має свою мету. Метою Всесвіту можна вважати розвиток, а саме – ускладнення структури, підвищення організованості, поява нових форм матерії. І впорядкованість Всесвіту зростає, а її ентропія зменшується. Можна сказати, що відбувається круго­обіг матерії – зірки руйнуються, а з пилу, що при цьому утворюється, формуються нові зіркові системи.
Петлі часу
1987 року в Гонконзі газета Evening News сповістила про унікальний випадок. Цілий рік учені, від істориків до психологів, вивчали десятирічного хлопчика з притулку Чейндж Бей. Дитина на вулиці ледь не потрапила під машину і була «дивно вдягнена», як висловився поліцейський, який знайшов малого. У притулку з’ясувалося, що той розмовляє давньокитайською! Юнг Лі сказав, що є сином сановника китайського імператора IX століття. Як потрапив до Гонконга, пояснити не міг. Розповідав про тонкощі життя імператорського двору. Незабаром хлопчик зник. А за рік у бібліотеці монастиря Ень Ван у старовинному літописі знайшли дивну розповідь: «Зайшовши до печери в горах, зник син сановника. Повернувся за рік, навіявши на всіх жах. Розповідав, що бачив величезних птахів, будинки до хмар, чарівні вогні і їздив на довгій змії. Батько наказав задушити сина шовковою ниткою, сказавши, що в нього вселився злий дух».
Ще один незрозумілий таємничий факт. Професор Віктор Ліммерст із університету Веллінгтона (Нова Зеландія) розповідав журналістам, що німецький і ацтекський літописи описували випадки, коли люди, заходячи до гірських печер, зникали без сліду. А за кількасот років – нові дані в архівах про людей у старовинному одязі, які спустилися з гір. Їх вважали божевільними, бо ті запитували, котрий нині рік. Може, десь у тих підземеллях є точки, де заломлюється час, утворюючи так звану часову петлю? 2000 року в газеті «Бостон Глоб» описувався випадок, коли при розкопках у Канаді було знайдено на колишньому полі бою часів Семирічної війни (1756 – 1763) на глибині кількох метрів під землею частини мобільного телефону! Аналіз показав, що апарат зроблений у 1998 році, але мав такий вигляд, ніби пролежав у землі 250 років, пластик майже розклався. Пояснення цьому так і не знайшли.
Канадський історик Жан Корсьє пригадує, що ще 1960 року на конгресі в Лондоні було висунуто теорію чорних дір. Мовляв, просто йдучи вулицею, можна потрапити до такої мікродіри і миттєво перенестися на мільйони років у минуле. Майже в кожному літописі трапляються розповіді про «божевільних», які стверджували, що прийшли з майбутнього або минулого.
1947 року в Севільї вкотре запроторили до божевільні такого собі Енріко Борхіаса-Менделеса, який стверджував, що подорожує часом уві сні. Водночас, прокидаючись, має в руках якийсь старовинний предмет. Його звинуватили у крадіжках, хоч ніхто не заявляв про це. Потім чоловік таємниче зник. 2003 року помешкання, де він жив, перевірили і з’ясували, що на місці будинку Енріко є дуже сильне енергетичне і навіть радіаційне випромінення. Прихильником переміщення в часі уві сні був і фантаст Герберт Уеллс. А Марк Твен зізнавався, що сюжет книжки «Янки при дворі короля Артура» привидівся йому вві сні.
Китайська газета «Синцьбао» повідомляла, що на розкопках у пустелі Гобі, де знайдено найбільшу кількість залишків динозаврів, виявили людський скелет на коні й наконечники стріл. Як він там опинився, вчені не можуть пояснити.
Хоч той самий Герберт Уеллс стверджував, що машину для подорожей у часі не винайдуть ніколи. Мовляв, інакше де гості з 3000-го чи 5000 року? А люди потрапляють у минуле або майбутнє випадково.
Є й інша думка. Віце-президент Усесвітнього історичного конгресу Ян Маар вважає: гості з майбутнього спостерігають за нами нібито крізь скло, щоб не втрутитися в хід історії.
То чи можна подорожувати в часі?
Американський фантаст Артур Кларк сформулював кілька логічних припущень, пізніше названих законами Кларка. Перший із них: «Якщо заслужений, але підстаркуватий учений стверджує, що дещо можливе, він майже напевно правий. А якщо він каже, що дещо неможливе, він майже точно помиляється».
Наприклад, професор Брайан Брін упевнений, що вірогідність міжчасового туризму перебуває за межами нашого уявлення про фізику. «Єдиний спосіб встановити межі можливого – спробувати зробити крок за ці межі» – цитує він другий із законів Кларка.
Науковці стверджують, що утворення часового порталу, через який буде можливим переміщення в часі, потребуватиме дуже багато енергії. Але, разом з тим, поки що ніхто не зміг довести існування часток часу – хронотонів. Їх реальність деякі вчені намагаються довести з допомогою загальної теорії ймовірності, мовляв, хронотони мають рухатися у зворотному напрямі до потоку часу. Однак і досі не розроблено моделі цього процесу. Інша гіпотеза стосується теорії струн або квантових струн. Пошукам у цьому напрямі присвятив цілі десятиліття ніхто інший, як Альберт Ейнштейн. Але ні він, ні його послідовники так і не досягли певних результатів.
Поки що не доведено існування частки під назвою «тахіон». Як вважають деякі теоретики, світ складається з тардіонів, що рухаються повільніше від світла. А тахіон має перевищувати цю швидкість і бути основним станом вакууму.
Можливо, Кларк правий, і ми просто ще не досягли того рівня розуміння навколишнього світу, щоб робити прогнози стосовно подорожей у часі.
Одне ми знаємо напевне: часу нема без простору, а простору – без часу. Це й називається «просторово-часовим континуумом». Наприклад, супутники на орбіті щодня обганяють земний час на три мільярдні частки секунди, бо вони знаходяться далеко від поверхні планети, котра своїм тяжінням уповільнює час. Це мізерні величини, однак вони існують! Ще Ейнштейн стверджував, що гравітація викривлює простір-час. Це доводять астрономічні спостереження. Але найцікавішим є те, що для мандрів у майбутнє не потрібна машина часу.
Перебуваючи в потоці часу, ви навряд чи помітите зміну його руху. А ось якби ви були поблизу масивної чорної діри Альфа Стрільця в центрі нашої галактики, для вас час уповільнився б удвічі. Бо маса цієї діри дорівнює масам чотирьох мільйонів сонць! Також має значення і швидкість. Що вона ближче до світлової, то повільніше йде час для об’єкта, котрий рухається. Зі швидкістю, яка на 99% дорівнює світловій, ви за один рік переміститеся на 223 роки вперед. А як бути з минулим? Достатньо подивитися вгору. На зірки, що в небі. Ми бачимо світло від них, яке йде до нас мільярди років. Бо зірки – це пережитки минулого.
А ось наша особиста подорож у наше ж минуле може порушити закон причинності. Бо причини – завжди попереду наслідків. Але все-таки вчені припускають подорожі в минуле, теоретично за умови перевищення швидкості світла.

Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *