Підніміть руку ті студенти-журналісти, хто погоджується з цим твердженням. Що, ніхто? От і я про це. А така думка досить активно побутує в нашому суспільстві. Люди дивляться телевізор, читають газети та журнали, постійно «зависають» в інтернеті та соціальних мережах. «Та цих ЗМІ величезна кількість, комусь же треба в них працювати», – часто чуємо ми, журналісти. Але треба бути воістину космічно далекими від цієї сфери діяльності, щоб насправді так вважати. Голова науково-методичної комісії з журналістики та інформації при Міністерстві освіти і науки України, директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, професор Володимир Різун надав інформацію, що в Україні станом на 2011 рік діяв 51 навчальний заклад, де готували фахівців у галузі освіти 0303 «журналістика та інформація». Це зокрема підготовка журналістів, видавців і редакторів, рекламістів і фахівців із зв’язків з громадськістю. Загальна кількість випускників з цих спеціальностей становила 7032. Тобто кожного року державний ринок праці збільшувався приблизно на 7 тисяч бакалаврів журналістського фаху. І це без урахування спеціалістів, магістрів та аспірантів. А тепер зіставимо з такими показниками. Наприклад, у 2013 році органами юстиції було зареєстровано 1930 друкованих видань і 34 інформаційні агентства по всій Україні. 2 тисячі проти 7. Отже, по 3 особи на кожне видання. При цьому варто зважати й на те, що більшість журналістів обере для себе роботу у великих містах і багатотиражних друкованих ЗМІ, ніж у дрібних виданнях невеличких міст. Було б принаймні дивно після чотирьох років навчання в Києві, Харкові чи Дніпропетровську шукати роботу, наприклад, в Хусті чи Макіївці. До того ж більшість випускників залишаються в тих містах, де здобували освіту. Лідія Суржик, редактор відділу освіти та науки соціально-політичного тижневика «Дзеркало тижня» так коментує ситуацію: «Нам потрібні молоді фахівці, які вдихнули б нове життя у видання та були гідними продовжувачами нашої спільної справи. Однак специфіка «Дзеркала» така, що треба мати послідовне мислення та неабиякий досвід роботи, щоб справді писати достойні матеріали. Тому на практику ми беремо рідко. Якщо ж на роботу, то тільки із досвідом роботи в аналітичній журналістиці і після стажування безпосередньо в нас». Я не беруся розглядати телебачення чи радіомовлення, оскільки молодому спеціалістові без досвіду роботи майже неможливо влаштуватися навіть на практику на телевізійні канали чи радіо. Валерія Чорногор, четвертий курс Інституту журналістики: «Із усіх телевізійних каналів, куди після третього курсу я намагалася влаштуватися на практику, тільки на центральний київський канал «КДР ТРК» мене одразу прийняли. І не тільки, щоб просто приносити каву чи писати підводки, а реально робити матеріали, що виходитимуть в ефір. Було дивно, коли із перших днів на каналі мені обрали наставника, дали відеооператора та відіслали на місце подій. А вже ввечері матеріал був в ефірі випуску новин. І так майже щодня протягом двох місяців. Наразі я залишилася працювати на каналі та офіційно працевлаштована». Говорити про такі канали, як «Інтер», «1+1», «СТБ», «ICTV» не має сенсу. Проблема полягає в тому, що компанія не хоче брати новачків в усталену систему, що має свої особливості. До того ж, щоб взяти в колектив нову людину, треба займатися із нею, виділити їй наукового керівника чи наставника, оскільки в перший час ця людина нічого не розумітиме. А з цим уже виникають непорозуміння та складнощі. Ніхто ж не хоче брати на себе додаткові неоплачувані обов’язки та відповідальність. Ще стара латинська приказка вчить нас, що повторення – мати навчання. Якщо перевести на журналістську тематику, то це прозвучить приблизно так: журналіст без досвіду роботи нікому не потрібен, або хочеш знайти хорошу роботу після інституту – починай вже із другого, максимум третього курсу. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Мирослава Прихода каже, що катастрофічно мало викладачів піклуються про майданчик для практики своїх студентів. Значно простіше дати теоретичні знання, однак складно знайти місце, де ці знання можна було б застосувати практично. Це і має бути головною метою викладачів студентів-журналістів. «Ми просто не маємо права відпускати своїх вихованців у «вільне плавання». Побільше б таких викладачів, які мають бажання, а головне – можливість на практиці допомагати своїм студентам. Тому треба бути справжнім дурнем, щоб вважати, що молодому журналістові просто знайти роботу. Треба уточнити: молодому чи досвідченому? З усього виходить, що з досвідом роботи такі фахівці будуть запитаними у своїй сфері. Хоч куди глянь, усюди вимагають вміння, знання, досвід роботи, стажування, практику. Це стосується не тільки журналістики, але й усіх професій, що відомі людству. Тож якщо ви обрали для себе журналістську діяльність, то вашими постійними провідниками мають стати настирність, активність, цілеспрямованість та невимовне бажання працювати. Щоб у майбутньому проблема із працевлаштуванням оминула вас стороною. Аліна  Михайличенко,  у рамках проекту  Дистанційна журналістська практика

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу