У рамках космічної європейської ініціативи QB-50 дослідники з Київської політехніки розробили вже другий наносупутник формату cubesat. Керівник проекту – завідувач лабораторії наносупутників теплоенергетичного факультету НТУУ «КПІ», кандидат технічних наук Борис Рассамакін.

До невеликого приміщення з вибіленими стінами та з високими, майже до стелі, вщент забитими товстими папками шафами ведуть залізні двері із кодовим замком. Одразу відчуття недоступності та секретності. Однак за дверима Борис Михайлович уже розкладає різні схеми, договори, друковані матеріали, що стосуються його дітища – наносупутника PolyITAN-2. Він зустрів мене із невеликою картонною коробочкою кубічної форми в руках.

– Потримайте і ви, – пропонує Борис Михайлович. – Це куб розміром 10х10х10 сантиметрів, або ж 1U. Саме така одиниця вимірювання є визнаною для супутників формату cubesat. Вага його – 1 кг. PolyITAN-2 розміром 2U, тобто має прямокутну форму і важить вдвічі більше. Наша команда довго думала над тим, як його назвати. У результаті взяли частину слова «політехнічний» та абревіатуру від «технологічний автоматичний наносупутник». Так і нарекли. Це не просто космічний транслятор інформації, а інтелектуальний робот, здатний виконувати свою роботу чітко, як автомат: самостійно підзаряджатися та працювати на великих відстанях.

Керівник проекту розповів, що це вже другий супутник, розроблений у стінах КПІ. Перший – PolyITAN-1, випущений у «відкрите плавання» наприкінці червня поточного року, четвертий місяць успішно досліджує земну атмосферу. Другий же – більший за розміром і вдосконалений, представлятиме український технічний виш серед 50 інших переважно європейських університетів у травні 2015 року в рамках космічної ініціативи QB-50. Проект фінансується Європейською Комісією в межах VII Рамкової програми з розвитку наукових досліджень і технологій, а також активно співпрацює із бінаціональною компанією «Алкантара Циклон Спейс» (АЦС) та Інститутом фон Кармана (ІФК) в Брюсселі. Останні в січні 2014 року вже офіційно уклали контракт на надання пускових послуг для QB-50. Ця ініціатива покликана досліджувати нижні шари атмосфери – термосферу та іоносферу. Однак один супутник формату cubesat надто малий для подорожей на велику відстань і тривалий період часу. Тому майбутня космічна місія триватиме три місяці на низькій орбіті за 320 км від Землі і матиме більше освітній та практичний, ніж науковий характер. Проте цей проект матиме й історичну цінність як наймасовіше угрупування малих супутників на низькій орбіті.

«На останньому жовтневому семінарі в Бельгії ми підтвердили свою участь у QB-50. Обравши для себе навантаження, не маємо права його не виконати. Зараз пріоритетною є робота над фіпексом – невеликим структурним елементом супутника для дослідження концентрації таких часток як атомарний кисень, азот та ксенон. Уся отримана інформація буде записуватися в архів центрального бортового процесора і – за допомогою плати радіоканалу – передаватися на Землю. Також ми маємо забезпечити отримання інформації від нашого супутника з тієї точки орбіти, де він знаходиться, й забезпечити розсилання її у банк даних усіх університетів, що беруть участь у проекті. Це одна із кінцевих цілей», – коментує ситуацію Борис Михайлович.

Як відомо, в кожної медалі є дві сторони, й одна з них обов’язково гірша. Фінансування таких розробок і проектів у нашій державі не просто бажає бути кращим, а взагалі бажає хоч якось бути. Київська політехніка на свої ж дослідження коштів зовсім не виділяє, а Міністерство освіти та науки підживлює хіба що крихтами. В офіційному договорі про участь у QB-50 чітко вказано, що всі університети повинні зробити внески в сумі 20 тис. євро. Ці кошти йтимуть на забезпечення корисного навантаження під час запуску супутника на орбіту. Решту витрат, пов’язаних із запуском та транспортуванням, Інститут фон Кармана бере на себе. Тож лишається тільки розробка, на яку за приблизними розрахунками треба 60-80 тис. євро, а за європейськими стандартами і всі 400 тис. євро.

– Нам непросто зараз знайти вихід, бо Державна казначейська служба коштів не виділяла, і практично немає можливості, щоб через це відомство було оплачено такі послуги. Більша частина коштів потрібна для купівлі усіх комплектуючих супутника, які ми замовляємо за кордоном. Спонсорська підтримка нам життєво необхідна. Так склалася ситуація, що PolyITAN-2 став одним із переможців конкурсу «Sikorsky Challenge», який майже місяць тому пройшов у нашому університеті. Це один із заходів, на якому можна знайти реальних спонсорів для втілення своїх задумів та стартапів у життя. Однак не все сталося, як гадалося: фонд імені академіка Михалевича запланував дати нам 500 тис. грн., але фінансового підтвердження цього ми й досі не отримали».

Михайло Борисович уважно гортає договір «про наміри» з вказаним венчурним фондом і звертає увагу на найважливіші місця в ньому. Виявляється, що він може відмовитися від фінансування проекту за невиконання встановлених умов, серед яких головними є надання бізнес-плану та фінансового проекту розробки у визначений проміжок часу. У договорі також прописано, що остаточні рішення можуть ухвалюватися тільки радою фонду.

– Якщо протягом місяця фонд не побачить позитивної динаміки в розробці супутника, він має повне право відмовитися від неї як від претендента на фінансування. А у нас просто немає можливості скласти цей бізнес-план, бо він теж вимагає фінансових вкладень. Ми, звісно, боремося з обставинами та щосили намагаємося завершити свій проект. В іншому випадку доведеться просто відмовитися від участі в QB-50. Я навіть не можу уявити, якими проблемами для державного престижу в сфері науки це може обернутися. Залишиться тільки один вихід: деякі іноземні університети хочуть підписати з політехнікою угоди про навчання своїх студентів на нашому першому орбітальному супутникові. Зокрема, це китайські виші. Тому Міжнародний QB-50 – це хороший шанс для нас проявити себе. Він потрібен нам, щоб у свою чергу не стати виконавцями китайських замовлень. Уся команда сподівається на продовження фінансування та робить усе можливе, щоб Україна все ж гідно закінчила проект і представила себе на Міжнародному проекті.

Аліна Михайличенко,
у рамках проекту “Дистанційна журналістська практика”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *