Тематичний вечір, присвячений вшануванню жертв політичних репресій та Голодоморів в Україні, відбувся днями в Національному університеті “Львівська політехніка”. Це була ініціатива товариства “Просвіта” університету.

Голова товариства професор Христина Бурштинська, ведуча цього вечора, розпочала своє вступне слово не з далекої історії, а з того, що нам сьогодні найбільше болить. Вона нагадала про Євромайдан, який виступив із протестом проти злочинного режиму Януковича, про героїв Небесної Сотні. Це теж були жертви політичних репресій. “Сьогодні, — наголосила  вона, — ми  зібралися, щоб поклонитися їхній відвазі, героїзмові і сказати одне одному “Пам’ятаємо!”.

Учасники вечора вшанували хвилиною мовчання світлу пам’ять загиблих, а група студентів поклала квіти до пам’ятника жертвам політичних репресій на площі М.Шашкевича.

Про буремні  події 18-20 лютого 2014 року  на Майдані року розповідав учасник Революції Гідності студент “Львівської політехніки” Андрій Седлер.

На вечорі відбулася презентація книги спогадів Кузьми Каздоби “Заметений шлях”. Про цей сповнений болю і розпачу твір розповіли директор музею історії “Львівської політехніки” Ганна Клос (вона написала вступне слово) та видавець Богдан Горбовий, який здійснив загальне редагування книжки.

Кузьма Каздоба (1907-1984) народився на мальовничому хуторі Новий Ставок на Миколаївщині. Його батько Прохор був репресований більшовицьким режимом 1921 року і помер у тюрмі від голоду і знущань. Родину невдовзі депортували на спецпоселення до Біломорського краю, в так звані селища мук і смерті. Кузьмі вдалося вижити і вирватися із катівні. Воєнна завірюха закинула його до Німеччини. Звідти він емігрував до Австралії, де і написав книгу спогадів.

У книзі  описаний такий випадок: коли невільники вантажили в Архангельську ліс на іноземні пароплави, моряки кинули їм з палуби в море хліб. Кілька голодних відчайдухів стрибнули за ним у студену воду. До  хліба вони доплили, але не всім вистачило сил повернутися на берег.

Христина Бурштинська нагадала про злочини комуністичного режиму на Соловках –  одному з перших концтаборів радянської влади. 27 жовтня, а потім у перші дні  листопада 1937 року в урочищі Сандормох у Карелії капітан Матвєєв особисто розстріляв 1111 соловецьких в’язнів. Серед них були  поет Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан. Про трагедію родини Крушельницьких, яка виїхала з Галичини на велику Україну, розповіла почесний директор Наукової бібліотеки імені Стефаника донька Антона Крушельницького Лариса Крушельницька у книзі “Рубали ліс”.  Її донька  — доцент “Львівської політехніки” Тетяна Крушельницька поділилася своїми враженнями від  поїздки до Сандормоха.

Через це страхітливе місце злочину сталінського тоталітарного режиму пройшла й  родина Величків. Недавній редактор  газети “Аудиторія” Ярослава Величко, яка мала слово на вечорі, розповіла, що 1933 року заарештували її дідуся Омеляна Колодрубського,  юриста за освітою, викладача Вінницького університету. Після тривалих пошуків були встановлені обставини його арешту і загибелі.

На завершення вечора всі його учасники запалили свічки пам’яті на сходах біля входу до головного корпусу університету.

 Прес-служба Національного університету “Львівська політехніка”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу