Павлу Броському лише 23, а він один із небагатьох в Україні, хто не словом, а ділом допомагає молодим письменникам у своїх починаннях. Каже, що йому подобається творчість усіх, бо у кожного присутнє щось своє, авторське. У міру стриманий, однак із привітним поглядом, поет радо погодився поспілкуватися.

 – Пашо, Ви молодий український поет. Яка перспектива для таких, як Ви, існує в Україні?

Чесно – майже ніякої. І немає значення, письменник ти, художник чи музикант. А суть проблеми в тому, що нікому це не потрібно. Адже гроші такою справою заробити надзвичайно складно. Книжок зараз майже не купують. Якщо комусь і треба щось прочитати, то звертаються частіше до електронних гаджетів, а не до друкованих видань. Можливість розвитку є тільки в тому випадку, якщо людина сама за себе береться й починає активно діяти:  відсилати свої роботи на різні сайти та в газети, домовлятися про виступи. Творча особистість, яка працює на перспективу, паралельно повинна бути хорошим психологом, педагогом і навіть маркетологом. Тобто має вміти про себе заявити й правильно подати. Бо так просто, щоб талантів потребували, то такого немає. У нас, навпаки, звикли до всього готового, хочуть тільки грошей. А в результаті нічого не виходить. Часто таке бачу. Вибачте за наболіле.

 – У чому полягає Ваша основна діяльність?

Кілька років тому я створив два проекти – публічні сторінки «Вконтакте» «Сучасна українська поезія» та «Стихоза». Я зрозумів, що в такій велетенській соцмережі немає жодної подібної групи, тому був шокований. Невже людям це не потрібно? Ідея із «СУП» прийшла відразу. Попросив допомоги в адмінів пабліка КБЖ, де раніше був головним адміністратором, і за десять днів на «СУП» підписалося майже вісім тисяч. Завдяки цій публічній сторінці ми відкрили десятки здібних, перспективних поетів. Найкращі вірші я викладаю декілька разів. Усім приємно, адже є стимул робити щось далі.  Створив ще «Стихозу». Але ця сторінка для російськомовних майстрів слова. Я вважаю, що з цих пабліків почнеться відродження української сучасної поезії, люди почнуть ходити на поетичні вечори. Дуже хочеться спілкуватися з цікавими людьми.

 – Ви розказуєте про таку непросту ситуацію в Україні.  А ким бачите себе років через 10? У якій професії?

Варто задуматися. Можливо, організатором якихось концертів, виступів. Але це стосується не тільки творчих поетичних вечорів, а й будь-яких свят.

 – Я звернула увагу, що Ви часто використовуєте слово «творчість». Який вкладаєте в нього зміст?

Творчість – відпочинок для душі, свобода. Думаю, між цими поняттями можна поставити знак «дорівнює». Більше того, я скажу, що не праця зробила з мавпи людину. І зараз вони лазять по пальмах, намагаючись зірвати банани, але від цього homo sapiens не стають. Мавпа стала людиною, коли взяла крейду й щось намалювала на стіні, залишивши слід в історії. Ось це головна відмінність між нами – творчість. До речі, гумор теж можна сюди зарахувати. Поміркуйте самі. Люди, які вигадують жарти, розумні, креативні, комунікабельні. Наприклад, Ургант, Зеленський, Задорнов. Подивіться, як вони говорять, одягаються, як їх сприймає зала. Справді високий рівень, дурень такого не придумає. Навіть заробляти гроші – для мене творчість. Отримувати гідний заробіток можна лише тоді, коли підходитимеш до цього оригінально, з ентузіазмом. Саме через це я й займаюся організаційною роботою, бо всі названі вище якості вдало в ній поєднуються.

 – З ким із сучасних письменників Ви спілкуєтеся? підтримуєте зв’язки?

 Часто – із Соломоновою (російська поетеса. – Авт.). Вона кілька років тому приїжджала до Києва. У «Домі кіно» на «Золотих воротах» у неї був творчий вечір, я ще тоді «на розігріві» виступав. Сола дуже розумна. Вона таку маркетингову схему розробила, сама досягла чималої популярності. Я взагалі слідкую за сучасною поезією. Мені подобається творчість усіх. Не можу сказати, що хтось пише погано чи бездарно. У кожного власний конкретно авторський стиль. А щоб досягти успіху в цьому роді діяльності, стиль – це найголовніше.  Якщо вашу руку впізнають, отже, ви його знайшли. Буває, читають чийсь вірш і кажуть: «Фу, гірше тільки Паша Броський пише» – отоді все добре (сміється). Я спілкуюся з багатьма творчими людьми з Росії. Відмінність між нами в тому, що вони справді розвиваються, в них є перспектива. Там поети зали збирають, їм за виступи гроші платять. Але знову ж таки, якщо докласти до цього чимало зусиль. А в нас це цікаво тільки для вузьких кіл. Тобто самі вірші пишуть, а потім самі ж їх і слухають.

– Назвіть, на Вашу думку, трьох поетів, без яких не існувала б світова література

 Перший, безумовно, Олександр Сергійович Пушкін. Він заклав кістяк не тільки російської, а й світової поезії та культури. Другим назву Володимира Володимировича Маяковського. Він цю основу перетворив уже на щось нове, додавши зверху свого. Маяковський і сьогодні залишається актуальним. Коли прочитав його життєпис, то моя свідомість повністю перевернулася. Я видалив більше сотні своїх віршів і зрозумів, якою дурнею  до того займався. Він сформував мене як особистість. Третій – Тарас Григорович Шевченко. Знову ж таки, як і Пушкін, став фундатором літератури. Тільки вже української. Тепер ми всі чекаємо сучасного Маяковського. Шкода, що такого поки що немає.

 – Чи багато віршів світових класиків Ви знаєте напам’ять?

  «К любым матерям и чертям катись любая бумажка, но эту, Я достаю из широких штанин дубликатом бесценного груза, смотрите, завидуйте, я гражданин Советского Союза». Це Маяковського вірш.  І Шевченка теж немало знаю. У дев’ятому класі не на жарт захопився Блоком. Щоправда, не розумію, за що його так полюбив. Коли загадали вчити напам’ять його вірші, то я знав майже всю збірку. Приніс учительці книгу, вона показувала пальцем на будь-яку поезію, а я розказував.

 – А свої вірші напам’ять знаєте?

 Як казав український поет Андрій Шадрін, «я що, хворий, щоб вчити свої вірші напам’ять». Знаю переважно ті, які часто розказую на творчих зустрічах. Тож знаю тільки найпопулярніші.

 – А чи є у Вас улюблений власний вірш? Можливо, найбільш вдалий.

 Я не фанат власної творчості. До своїх віршів швидко звикаєш. Це наче живеш довго із якоюсь людиною, потім перестаєш її цінувати й зустрічаєш когось зовсім іншого, звикаєш, захоплюєшся, відчуваєш своєю спорідненою душею. А твій друг тим часом теж зустрічає людину, яка йому симпатизує, є близькою по духу. Потім виявляється, що це ж твій колишній товариш, про якого вже майже забув, але який все одно лишився рідним. Аналогічно і з віршами. Я не думаю, що моя поезія становить особливу художню цінність.

Як на поета, на мене вплинули Тарас Ліпольц (київський поет. – Авт.), Володимир Маяковський, Сергій Жадан, Ігор Губерман (єврейський поет. – Авт.).

 – А яка Ваша поезія подобається читачам найбільше?

 Є дві категорії віршів  – українськомовні та російськомовні. Читачам подобаються більше українською мовою. Особливо ті, що з чотирьох рядків. Спершу писав російською. Однак у пошуках авторського стилю перейшов на ту мову, якою творю й зараз. А потім пішло само собою. Інколи якась ідея з’являється – і в голові одразу спливають рядки. Мабуть, найвідоміший вірш – це «Бездомні собаки». Написав за 10 хвилин. Для мене це болюча тема. Я люблю тварин, тому в ньому такий глибокий зміст.

 – Якими Ви бачите своїх читачів?

 Я хотів би бачити їх розумними, гарними, талановитими, творчими, готовими до активної роботи. Головне, щоб вони хотіли розвиватися й спілкуватися з цікавими людьми.

Аліна Михайличенко,
у рамках проекту “Дистанційна журналістська практика”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу