Для студентів Донецької та Луганської областей 2013/14 навчальний рік завершився неочікувано швидко. Майже одразу після початку АТО сесія у багатьох студентів цих двох областей закінчилась ще до того, як встигла розпочатись. Передбачалось, що антитерористична операція буде справою кількох тижнів. Тож усі ті студенти, які не встигли за два-три дні скласти заліки та іспити, закрити сесію, повинні були зробити це в серпні, до якого АТО мала вже давно закінчитись. Тому питання організації діяльності освітніх закладів у 2014/15 навчальному році не порушували до вересня. Протягом всього літа МОН не висловлювало конкретних думок і пропозицій щодо організації навчального процесу в Донецькій і Луганській областях. Розуміючи вірогідність того, що новий навчальний рік може так і не розпочатись, деякі студенти почали шукати шляхи вирішення проблем, які в них могли виникнути. Дехто, сподіваючись на переведення, забрав документи, хтось зайняв вичікувальну позицію та продовжував сподіватись на краще.

Із початком осені, коли стало зрозуміло, що АТО затягнулась надовго, а навчальний процес за таких умов неможливий, держава перейшла до конкретних дій.

 Ті, кому пощастило більше

Студенти, яким пощастило з переведенням до інших освітніх закладів, постали перед великою кількістю проблем. У цьому процесі пощастило тим, хто, по-перше, встиг скласти літню сесію, по-друге, подумав про переведення заздалегідь.

У випадку, якщо Міністерство освіти і науки дало згоду на переведення, а обраний студентом навчальний заклад був готовий прийняти його, розпочиналась процедура переведення. Для цього необхідно було спочатку під час обстрілів і вибухів добратися до місця розташування навчального закладу, потім забрати документи, а це справа щонайменше двох-трьох днів. І це в тому випадку, якщо самопроголошена влада не дісталась до навчальних закладів. Щоб зібрати особисту справу, студенту чи його батькам, родичам доводилось або їздити двічі-тричі, або шукати місця для того, щоб десь зупинитись на цей час.

Також проблемою було і складання академічної різниці, яка могла бути маленькою – 10-11 предметів, якщо студент переводився після першого курсу, а могла сягати й 40 предметів, якщо людина вирішила змінити місце навчання, наприклад, після третього курсу. Крім цього, виникали психологічні проблеми, пов’язані з новим місцем навчання. Але в будь-якому випадку, попри всі проблеми, через які довелось пройти тим, хто вже перевівся, зараз вони мають впевненість у тому, що отримають освіту й український диплом.

 На два фронти

У більш складній ситуації опинились ті, хто подався на вільне слухання.

29 серпня уряд прийняв розпорядження, згідно з яким студент, аспірант, отримував можливість відвідувати заняття в будь-якому іншому навчальному закладі. Процедура була достатньо простою: щоб стати вільним слухачем, студент мав написати заяву на ім’я керівника обраного ним навчального закладу та надати документи, що засвідчують особу. Після того, як відомості про студента перевірялись приймальною комісією в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, студента допускали до занять.

Після закінчення першого семестру та складання сесії передбачалось видати студенту копію власної справи та залікової, після цього він мав повернутись до свого вишу, але знову ж таки у тому випадку, якщо закінчиться АТО. План дій, розроблений Міністерством освіти, почав діяти. Студентам, які потрапили на навчання до інших навчальних закладів як вільні слухачі, залишалось лише відвідувати заняття та очікувати подальших заяв від Міністерства освіти. АТО, на жаль, замість того, щоб закінчитись якомога швидше, перетворилася на війну. З кожним днем вірогідність повернутись на постійне місце навчання зменшувалась, а шанси перевестись на постійній основі в іншій виш так і не збільшувались.

24 листопада в Міністерстві освіти повідомили про намір зараховувати вільних слухачів як повноцінних студентів тих вишів, де вони навчаються нині. Знаходячись на вільному слуханні, але при цьому не маючи інформації про подальші дії, умови для можливого переведення, деякі студенти, втративши надію, перестали відвідувати заняття. Студентка Донецького національного університету Вікторія Іващєнко, яка у вересні стала вільним слухачем Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, розповіла, що зараз вона вже кидає вільне слухання: «По-перше, я не знала, яка вірогідність того, що мене переведуть у другому семестрі. По-друге, переводитись на четвертому курсі – дуже важко. Бажання, звісно, грає дуже важливу роль, але треба реально оцінювати свої сили. Складати сесію, потім майже 45 предметів академічної різниці під час навчального року, фізично дуже важко. А в моєму випадку – в листопаді я ходила на заняття як вільний слухач і не здавала жодних завдань – виникли б проблеми із зимовою сесією. Я продовжувала б складати сесію і у другому семестрі, і у мене залишилося б зовсім мало часу на написання бакалаврської роботи». Зараз дівчина шукає роботу в Києві, та очікує, коли можна буде продовжити навчання у її рідному університеті, що переїхав до Вінниці. Але є і ті, у кого строк вільного слухання добігає кінця, а доля навчального закладу, де людина навчалась на постійній основі, досі не вирішена.

 В евакуації

Донецький національний університет першим почав переїзд із зони військових дій. Саме в його стінах виникла ідея зміни міста дислокації. Така евакуація вишу потребує неабияких людських і фінансових ресурсів. Окрім приміщення для проведення занять, проживання студентів, аспірантів, викладачів, необхідне технічне обладнання. «Такі факультети, як філологічний, дуже легко облаштовуються на новому місці, а от ті, що прив’язані до своїх лабораторій, наприклад, фізичний чи хімічний факультет, мають певні проблеми», – розповіла викладач ДонНУ Олена Самойленко. Сьогодні, оскільки гуртожиток виділений для студентів ДонНУ, ще на ремонті, вони навчаються дистанційно. Звісно, якість такої освіти залишає бажати кращого. Ще одна студентка ДонНУ Тетяна Гаркуша розповіла: «У нас у цьому семестрі за розкладом чотири іспити, і лише з одного з них ми отримали список літератури, необхідної для прочитання. Крім цього, ми маємо завдання з фізичної культури: щоб скласти залік, ми повинні виконувати певні вправи та записувати їх результати у щоденник. З усіма іншими предметами великі проблеми. Хоча нещодавно нам відкрили доступ до порталу дистанційного навчання, тому з часом усі завдання повинні викласти. Але ж сесія вже скоро!». Проблема якості дистанційної освіти в поєднанні з обмеженим часом має ще більший масштаб для тих, хто цього року має закінчувати бакалаврат, магістратуру чи аспірантуру. При цьому, ті, хто навчаються на контракті, втрачають не лише час, а й гроші, які вони повинні будуть сплатити за навчання до кінця поточного року.

 Залищенці

Студенти, які залишились у навчальних закладах на окупованій території, також мають проблеми. Попри те, що переважна більшість тих, хто залишився, зробили це через політичні погляди, не слід забувати і про тих, хто хоче навчатись у системі української освіти, але з певних обставин і причин не має такої можливості. Мрії про те, що у Донецьку видаватимуть дипломи Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова та ейфорія минули, а ось необхідність отримувати, окрім диплому, ще й якісну освіту, залишилась. Звісно, тим викладачам, які не захотіли покидати вишів із самопроголошеними ректорами, можливо й треба буде працювати як вчителі молодших класів – викладати за сумісництвом і математику, і фізику, і фізкультуру, але треба реально дивитись на речі.

Попри те, який шлях обрали ті або інші студенти, в них є спільні проблеми. Наприклад, фінансова. Хоч би в якому виші перебував східний студент – чи то в такому, що переїхав, чи в такому, що функціонує на своєму звичайному місці, чи у виші, де студент перебуває тимчасово, – перед кожним стоїть фінансова проблема. Не всі мають змогу платити за навчання, оскільки батьки цих дітей залишаються в зоні АТО, де ситуація з виплатою зарплат залишається проблематичною.

Також у тих закладах, що, так би мовити, розділились навпіл, ставиться під сумнів рівень якості освіти. Частина викладачів залишилась на сході, частина поїхала до міста, куди евакуювали заклад. Не кажучи вже про те, що ті студенти, які залишилися на звичному місці, навчаються в умовах, небезпечних для життя.

Вирішення всіх проблем, що склалися на сході в системі освіти, потребує систематизованого, зваженого, покрокового підходу, а головне – часу, якого немає у студентів, і ресурсів, яких дуже мало у держави.

 

Гасан Анастасія,
у рамках проекту “Дистанційна журналістська практика”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *