Я дивився на оберемок квітів і запитував себе, скільки це коштує. Скажімо, 400 гривень. І уявляв, що в цих діточок кілька заліків, іспитів і скільки їм потрібно скидатись, щоб ушанувати викладача
У минулому номері «Освіти України» ми надрукували початок розмови з видатним українським ученим і державним діячем, президентом Національної академії педагогічних наук Василем Кременем. Приводом для зустрічі став ювілей Василя Григоровича. Але розмова з ним вийшла такою об’ємною і змістовною, що газетної шпальти виявилося замало. Ми обіцяли читачам, що про Болонський процес, престиж учительської професії та проблеми сільських шкіл поговоримо пізніше. Радо виконуємо свою обіцянку і передаємо слово Василеві Кременю. Отже…
Я продовжую вважати, що Україні було абсолютно необхідно приєднатися до Болонського процесу. Бо це відповідь на виклик глобального світу. Ми вперше подали заявку про вступ до Болонського процесу влітку 2003 року перед Берлінською нарадою міністрів освіти країн Європи. Тоді подала і Росія. Але нас не прийняли, бо не було ще проведено попередньої роботи.
Після того ми зробили кілька акцій з участю європейських структур: Ради Європи, Європейського Союзу, ЮНЕСКО. Це були конференції в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному гірничому університеті, Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут». І ось навесні 2004 року нам оголосили, що на наступному зібранні в Бергені (Швеція) Україну навесні 2005-го буде прийнято до Болонського процесу. Власне, я підписував заявку до Болонського процесу, і ми отримали позитивну відповідь на це.
ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНІ ЗАКЛАДИ НОВОГО ТИПУ
Щодо необхідності змін у контексті Болонського процесу, сучасних вимог до вищої освіти, вважаю, що тут повинні бути серйозні кроки. По-перше, на мій погляд, підготовка молодших спеціалістів, яка дуже важлива і потрібна, не є характерною для вищої освіти.
Ми повинні цю функцію вивести з вищої освіти. На основі технікумів, коледжів і професійно-технічних навчальних закладів треба створити потужну систему ПТО, яка була б авторитетною в державі, готувала кваліфікованого працівника, молодшого спеціаліста. І укрупнити ці навчальні заклади, щоб не було в кожному невеличкому райцентрі три – чотири технікуми з вузьким набором спеціальностей. Це абсолютно неефективно, бо десятками років штампують у тому райцентрі фахівців, які вже не потрібні. Діти закінчують навчання і не можуть працевлаштуватися. Вихід є: ці технікуми й ПТНЗ потрібно об’єднати в один коледж, який готував би і кваліфікованих робітників, і молодших спеціалістів. І надавав інші послуги, скажімо, там відкрилися б місячні курси садівників. Тобто те, що потрібно людям.
Про це свідчить досвід інших країн, наприклад, Фінляндії. Там навчальні заклади мають по 10 – 15 тисяч учнів і спеціальності – від медсестри до автослюсаря. І нічого страшного. Вони орієнтуються: необхідно збільшити одних, а інших зменшити – в рамках великого комплексу це просто зробити. Треба відкрити якусь спеціальність на стику кількох інших, які є в навчальному закладі, – її відкривають.
ЯКІ УНІВЕРСИТЕТИ УКРУПНИТИ?
Вищій освіті потрібно залишити ті навчальні заклади, які готують бакалаврів і магістрів. Але, знову-таки, треба створити потужні регіональні університети. В цьому я підтримую діяльність нинішнього міністерства і його керівництво.
Об’єднання, перетворення університету на багатогалузевий, багатопрофільний сприятимуть підвищенню якості навчання, бо в такому навчальному закладі – великі потужні кафедри, сильніша наука. І фінансово це вигідніше. Виграють усі, насамперед, студенти. Програють лише деякі керівники, які втрачають посаду. Якщо ми не будемо конкурентними, нас не визнаватимуть у світі.
Останнім часом модні розмови про автономію. Яка може бути автономія, коли в райцентрі три навчальних заклади на одній вулиці, а в них по 1000 – 2000 студентів, немає матеріально-технічної, навчальної бази, наукової складової. Хоча я проти якихось «цифрових» обмежень. Є університети невеличкі, але відомі і вони заслуговують на те, щоб працювати і розвиватися. Я також проти поділу університетів на класичні, технологічні. Університет є університет. Бо намагання загнати кожного в свою кошару заважає розвиткові університетів.
«НІ» – НАВІТЬ КВІТАМ
Згадаю мою непопулярну дію як міністра, коли я підписав листа до ВНЗ про те, щоб заборонити будь-які підношення на іспитах, заліках – навіть квіти. Чому я це зробив? У мене родичка була викладачем. Вона ніколи не тільки подарунків, а й цукерок не приймала. Але квіти приносила. Я дивився на оберемок квітів і запитував себе, скільки це коштує. Скажімо, 400 гривень. І уявляв, що в цих діточок кілька заліків, іспитів і скільки їм потрібно скидатись, щоб ушанувати викладача.
По-друге, іспит, залік – це звичайний робочий момент навчання. І я не уявляю, що в європейській країні на іспит студенти принесли квіти викладачеві. Тим більше, скидатись на якісь подарунки. Ми повинні більше європеїзуватись. Час для квітів є – це Перше вересня, День Учителя тощо. І знаєте, хто найбільшу боротьбу розгорнув проти мене? Монопольні структури, які займалися… завезенням квітів із-за кордону.
ПРО ЗАЛЯКАНИХ СТУДЕНТІВ
Подивіться, досі в багатьох університетах приходить лектор з безліччю листочків і нудно, в кращому разі цікаво, переказує їх зміст студентам. І вони старанно записують за викладачем те, що він говорить рік у рік. А сучасна вища школа працює так: приходить лектор, роздає матеріали, студенти самостійно вивчають. Є підсумкова лекція за групою тем, коли лектор уже працює зі студентами на основі того, з чим вони ознайомились і не переказує те, що можна прочитати не лише в підручнику, айв інтернеті. Тобто потрібно змінювати сучасний навчальний процес. У нас поки що авторитарна педагогіка характерна не лише для середньої, а й для вищої школи. Часто студент заляканий нефаховим, як правило, викладачем. Бо фаховий – не має потреби залякувати.
СПІВПРАЦЮВАТИ З РОБОТОДАВЦЯМИ
Ще один з недоліків вищої школи – її відірваність від реальної економіки. Відповідні структури і об’єднання роботодавців, звичайно, розвинуті в європейських країнах і США. Вони беруть активну участь у всіх етапах підготовки фахівців: у визначенні змісту навчання, програм, контролі знань, створенні умов для практики.
А що ми маємо сьогодні? Яка дорога викладача технічного ВНЗ? Він його закінчив, пішов до аспірантури, залишився і працює все життя там. Він, може, колись і бачив реальне виробництво, але це було ще в минулому столітті. Він не знає вимог сучасного виробника. І створює державний стандарт цієї спеціальності, навчальні плани, програми, пише підручники, викладає і приймає іспити в студентів. Тобто все залежить від викладачів, які часто не знають реального виробництва. І в результаті випускник приходить на виробництво, а там кажуть: перенавчайся! Тому роботодавців потрібно залучити до всіх етапів підготовки фахівця, починаючи з вироблення стандарту, вимог, планів, програм і, можливо, викладання. Я вважаю, що гарний менеджер чи колишній директор, чи головний інженер великого заводу – надзвичайно цінний викладач, адже він знає те, чого не знає рафінований професор.
ЩО РОБИТИ ІЗ СІЛЬСЬКИМИ ШКОЛАМИ?
Скажу непопулярну річ. Нам не можна консервувати нинішню систему сільських шкіл. Часто кажуть: немає школи – немає села. А я кажу: то освіта для села чи для дитини? Чи дитина пройде триста метрів до школи, в якій немає вчителя-фахівця, чи її підвезуть за сім кілометрів, де вона здобуде повноцінну освіту, яка дасть змогу цій дитині бути конкурентною. Я за те, щоб скрізь, де є діти відповідного віку, була початкова школа. Треба зберегти базову освіту, а ось старша школа має бути профільною.
Я сам закінчував восьмирічну школу в своєму селі, а потім уже ходив до середньої в райцентрі. Причому восьмирічку закінчив відмінно, а в середній школі в нас була сувора вчителька хімії, яка всім, хто прийшов, поставила «двійки» і була права – бо в нашій попередній школі хімію викладав учитель історії. Тож треба правді в очі дивитися: безумовно, радитись із громадою, але й пояснювати людям, що означає бути свідомими і відповідальними перед власними дітьми і суспільством.
ПРЕСТИЖ УЧИТЕЛЬСЬКОЇ ПРАЦІ
Хоча заробітна плата учителів і зростає, але безумовно, на превеликий жаль, сьогодні треба констатувати, що рівень заробітної плати вчителя не відповідає значущості і складності його роботи. І це погано не лише для вчителя, а й для суспільства. Бо в умовах, коли немає адекватної оплати праці освітянина, кращі випускники шкіл не йдуть до педагогічних університетів, а кращі випускники педуніверситетів не завжди йдуть у школи. А з не найкращого випускника важко зробити кращого вчителя. І так ми створюємо умови для того, що впродовж десятиліть нашою школою опікуються не найкращі фахівці.
Треба змінити цю ситуацію. Країни, успішні в загальному розвитку, якраз це зробили і завдяки цьому стали успішними. Наприклад, у Фінляндії найпрестижнішими є три спеціальності: лікар, юрист і педагог. У результаті, фінська середня освіта посідає перші місця в опитуваннях, що проводять європейські офіційні структури.
ВОНИ ЗАБЕЗПЕЧАТЬ МАЙБУТНЄ
Аналізуючи минуле, я ще раз переконуюся на ділі, а не на словах, яку велику роль у житті, і в моєму також, відіграють учителі. Причому як учителі за професією, так і по життю. На превеликий жаль, так сталося, що минулого року пішли з життя моя перша вчителька, мій класний керівник у середній школі і директор моєї школи. Всі вони прожили велике життя – понад дев’яносто років. Мабуть, Бог їм віддав належне за те, що вони зробили для дітей, зокрема для мене. Я міг би пригадати і університетських колег, зокрема Володимира Шинкарука, який був моїм науковим учителем, і політичного вчителя – академіка Івана Кураса.
Я хотів би сказати кожному сучасному вчителеві, викладачеві, що, безумовно, праця ваша не завжди гідно оцінена, маю на увазі фінансово. Але вчителі усвідомлюють важливість своєї роботи, бачать вдячні очі вихованців і, мабуть, знають, що сотні, а то й тисячі випускників минулих років про них пам’ятають. І це зігріває їхню душу. Думаю, що ми маємо не тільки душевною теплотою винагороджувати вчителів, а й так зробити, щоб вони відчували прагматичну турботу суспільства і держави про себе. Це потрібно не так їм, як нам. Бо лише по-сучасному підготовлений фахівець може підготувати відповідного учня. А це надзвичайно складна і важлива робота. Ми повинні сприяти тому, щоб кращі діти нашої школи прийшли працювати викладачами і вчителями, бо вони забезпечать наше майбутнє.
Інна ТЕСЛЕНКО, «Освіта України» № 27