Концепція патріотичного виховання – було, пережили. 2009 рік указом президента Ющенка В.А. затверджено Роком молоді. Пам’ятаєте? Які зміни влада мала на меті? Тоді йшлося про підвищення в молодого покоління відчуття патріотизму, національної єдності, формування особистості на засадах духовності, сприяння соціальній адаптації, надання підтримки молодим сім’ям, що було б спрямовано, зокрема, на поліпшення демографічної ситуації в державі та сприяння молоді у вирішенні житлових проблем. І це не всі пункти, які було прописано в указі президента. Чи були реалізовані ці плани? Чи побачила українська молодь поліпшення? Співпраця науки і бізнесу після цього року залишилась на тому ж місці, молодих спеціалістів як не брали на роботу без досвіду, так і не почали запрошувати, молодим родинам усе так само важко було забезпечити себе власним житлом. Окремі наслідки, точніше їх відсутність, ми бачимо зараз, через 5 років. А як щодо патріотизму, який стояв першим у переліку запропонованих змін? Його підвищити не вдалось. Історія йде по колу, все повторюється, і на новому витку спіралі знову з’явилась необхідність підвищення духу патріотизму в молоді. Влада відчула в цьому потребу. Знову схожі методичні рекомендації з патріотичного виховання, щоправда, тепер туди додали більше практики, перелік інтернет-ресурсів, спрямованих на розвиток, і список літератури, де можна почитати про те, як стати патріотом. Урок патріотизму: всі – у вишиванках, співають Гімн, на стінах портрети президентів і видатних постатей. Хто вони і що зробили – питання не першочергове, головне, що тут є їхні обличчя. Такий собі ледь відчутний подих історії. Уявили? Максимум, що може змінитися, – це те, що діти почнуть малювати на партах Герб замість своїх звичайних написів. А чи такої національної єдності ми прагнемо? Таких патріотів можна виховати, змушуючи їх просто передивлятись деякі реклами і новини. Це високе бажання нашої влади щось змінити буде знівельовано практичними виконавцями. А чи справді мета така висока і щира? Дивно, що над національно-патріотичним вихованням працюватиме аж стільки людей. Одразу три міністерства працюватимуть над цим питанням. Це щоб об’єктивніше визначити його рамки і провести межу «патріотизм-непатріотизм»? Може, це повернення до того, від чого ми намагались відійти? Ще одна ієрархічна піраміда з чиновників і їхніх заступників? Так багато всіх, мабуть, для того, щоб потім легше було ділити відповідальність, якщо проект провалиться. Зрозуміло одне: поки не зміниться уявлення про патріотизм, починаючи від уряду і закінчуючи вчителями, то саме за таким шаблоном і проходитимуть уроки патріотичного виховання. Навчити бути патріотом неможливо, це треба відчути. Курс присвячений любові до вітчизни тут не допоможе. Треба навчити дітей критично мислити, аналізувати, а потім давати їм якісні знання на уроках історії, літератури, мови, народознавства. Людина мисляча, розумна завжди поважатиме свою Батьківщину. Прослуханий курс «Національно-патріотичного виховання» і вишиванка навряд чи стануть ідентифікатором поваги до рідної країни.  Олена Крайнова, Освітній портал “Педагогічна преса”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу