Цієї зимової сесії в коридорах університету можна було зустріти не зовсім звичайних студентів: молодих людей у камуфляжі, армійських чоботах, із речовими мішками за плечима. Військовослужбовці Збройних сил України, які водночас є студентами-заочниками КНТУ, намагались встигнути скласти сесію, поки триває хитке перемир’я, а командування частини надало коротеньку «навчальну» відпустку…

За словами керівника Центру заочної та дистанційної освіти Кіровоградського національного технічного університету Олександра Лізункова, на сьогодні в університеті навчається більше десяти студентів, які мобілізовані до лав Збройних сил і несуть службу у військових частинах в зоні АТО або поза межами АТО (Кіровоградська, Черкаська, Миколаївська, Одеська, Житомирська області). Дехто з них влітку отримав короткочасну відпустку для складання сесії, але для більшості військових-заочників літня сесія була перенесена, згідно з їхніми заявами, на пізніший термін, тож вони мали скласти дві сесії до закінчення календарного року. Часу – обмаль, тим більше, доля військового сьогодні така, що не відомо, де ти перебуватимеш завтра-післязавтра. Чим може у такому випадку допомогти університет?

“Був випадок минулого тижня, – розповідає Олександр Лізунков, – коли студент-заочник передостаннього курсу спеціальності «Автомобільний транспорт» отримав у своїй військовій частині короткострокову відпустку для складання сесії. Декілька днів студент-військовослужбовець постійно знаходився на кафедрі експлуатації та ремонту машин, було сформовано робочу групу з допомоги солдату-заочнику на чолі з заступником завкафедри доцентом Сергієм Магопцем і професором Олександром Мажейкою, всі викладачі відклали поточні справи і весь час, можна сказати, ходили навколо солдата, щоб він міг оперативно скласти планові іспити та заліки зимової сесії й отримав завдання на весняну заліково-екзаменаційну сесію. Також ми готові чекати на тих студентів-військовослужбовців, які зараз не встигли приїхати на сесію. Чекаємо, коли командування частини надасть їм офіційну відпустку для складання сесії, вони зможуть легально покинути межі військової частини та приїхати до Кіровограда.

Цього року випускниками Центру заочної та дистанційної освіти КНТУ стали двоє військовослужбовців. Нещодавно диплом бакалавра отримав боєць-розвідник Василь Петринко, а восени інший військовий захистив дипломний проект і отримав диплом спеціаліста з обробки металів тиском, він зараз перебуває в зоні АТО, тому прізвище не називатиму».

Студентом спеціальності «Автомобільний транспорт», про якого йшлося вище, виявився старший солдат легендарного Кіровоградського 3-го окремого полку спецпризначення Андрій А. До університету він поступив у 2010 році після строкової служби в армії. До речі, до армії Андрій тоді пішов за власним бажанням, а не за призовом.

– Чому пішов служити? – усміхається Андрій. – Хотів випробувати себе, з середини подивитись, що таке армія. Я планував стати військовим, але, перш ніж піти на «контракт», вирішив відслужити строкову. Один рік провів у ракетних військах (частина була в Кіровограді), подивився, що до чого. Зайняття, бойова підготовка, їжа-сон за розкладом – армійський режим мене влаштовував. Тому я пішов служити за контрактом до 3-го полку спецпризначення, а до цього вступив на заочну форму навчання до КНТУ. Я сам – водій, дуже люблю автомобілі, «копирсатися» в машинах. Тут можна здобути освіту за спеціальністю, пов’язану з автомобілями, думаю, це чудово, коли твоя спеціальність збігається з твоїм захопленням. У 3-й полк спецназу я прийшов на посаду водія і був водієм до зони АТО».

Андрій не приховує, що вища освіта знадобиться йому при побудові подальшої кар’єри: у військовій частині є такі спеціальності як старший механік, командир відділення з транспорту тощо, а вища освіта дає можливість із часом претендувати на офіцерське звання. Тому й вчився, хоча ще до війни це було непросто.

– Військовослужбовець-«контрактник» кожного дня ходить до військової частини, як на роботу, – розповідає далі Андрій. – Окрім цього, є добові наряди, є бойова підготовка з виїздами на полігони, де ми пристосовуємося до виживання за межами населених пунктів, вчимося збору даних і проведенню розвідувально-диверсійних операцій, що можуть тривати від кількох тижнів до кількох місяців. Звісно, на полігонах немає часу читати підручники. Намагався знаходити вільний час для навчання після нарядів або після роботи та у вихідні. Нормально йшло навчання, як бачите, довчився до п’ятого курсу (усміхається).

– Де Вас зустрів початок війни?

– У Кіровограді в розташуванні полку. Напевне, командування вже підозрювало, що незабаром почнеться щось таке, ми вже з лютого місяця постійно знаходились на полігонах. Тиждень на полігоні – два дні вдома, тиждень на полігоні – потім на казармовому положенні в батальйоні. Інтенсивна підготовка тривала до кінця березня. Перші наші спецпризначенці поїхали на схід 8 квітня. Мій підрозділ – 11 квітня. Наш полк охопив майже всю територію АТО. Різні групи виконували бойові задачі під Донецьком, у Донецькому аеропорту, уздовж ділянок кордону. Перший раз ми пробули в зоні АТО з квітня по серпень. Коли повернулись до міста, знову багато часу проводили на полігонах. Але цього разу вже відпрацьовували сучасну тактику ведення вогню, нападу, відходів, в умовах війни XXI століття та з сучасним озброєнням. Вчимося воювати по-новому…

Певна річ, влітку мені було не до сесії. В серпні я написав заяву з проханням перенести сесію, викладачі пішли мені назустріч. Усі розуміють, що в цих умовах знайти  багато часу на навчання нереально, але й кинути університет на п’ятому курсі шкода. Зараз викладачі також допомагають: проводять індивідуальні зайняття, підлаштовують консультації під зручний мені час».

На початку жовтня до Кіровограда повернулось на ротацію зі сходу багато військовослужбовців 3-го окремого полку. Мешканці міста, хто зустрічав воїнів-героїв біля військової частини, напевне, добре пам’ятають, що спецпризначенці тоді приїхали в автомобілях, явно пошкоджених в ході бойових дій. Певну частину транспорту ремонтували безпосередньо у військовій частині, Андрій як спеціаліст з автомобілів також був залучений до відновлення машин. Майже виїзні практичні зайняття з предмету за спеціальністю, – жартує солдат-розвідник. Тоді вдалося відремонтувати кілька одиниць армійських вантажівок ЗІЛ-131, «Урал», КАМАЗ, які потім знову поїхали до зони АТО. До речі, КАМАЗИ – трофейні. Новітні, сучасні російські військові автомобілі 2012 і 2013 років випуску, захоплені в боях поблизу Горлівки. Ще Андрій згадав історію про те, як кіровоградський спецпризначенець – мобілізований солдат, тракторист за цивільною професією – з-під носа у ворога викрав новий танк.

Війна багато чого змінила в нас самих, у країні. Зокрема і ставлення до людей у погонах у суспільстві. Андрій обрав для себе професію військовослужбовця ще в той час, коли армія була майже нікому не потрібна. Зараз він на власному досвіді відчуває: зовсім інше ставлення до професії військового, інші погляди солдатів на офіцерів і офіцерів – на солдатів. Загалом неможливо описати одними лише словами, яку величезну роль в підтримці бойового духу відіграє допомога армії від звичайних людей, волонтерів, благодійників. Нарешті за армію почав думати уряд.

За словами Андрія, в їхній військовій частині знайшлося чимало мобілізованих солдатів, які до війни працювали на цивільних підприємствах, деякі виявили бажання залишитися в армії і служити на контрактній основі. Вже зараз бути військовим – престижно. Далі – більше, бо підросте покоління школярів, виховане на подвигах сучасних українських воїнів. Війна суттєво вплинула на світогляд суспільства.

Це невеличке інтерв’ю з бійцем 3-го полку спеціального призначення переривається телефонним дзвінком. Судячи з відповіді Андрія, його викликають у частину. Що ж, зимова сесія в університеті завершена, але попереду чекають більш серйозні іспити: захистити Батьківщину та повернутися додому живим.

Підготував Олександр Виноградов, КНТУ 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *