Право на відпустку мають усі працівники, тобто всі особи, які виконують роботу на основі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.

 У період відпустки працівник не зобов’язаний виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, і підлягати внутрішньому трудовому розпорядку. Період відпустки працівник може використовувати на власний розсуд. Він тільки повинен так усе розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутися на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання роботи відповідно до трудового договору. Невихід на роботу після закінчення відпустки у зв’язку з труднощами виїзду до місця постійного проживання і роботи, за загальним правилом, повинен визнаватися прогулом без поважної причини. Наявність вини в діях працівника, який не вийшов на роботу після закінчення відпустки, визначається за критерієм його належної турботи про вихід на роботу. Хоча працівник у період відпустки і не працює, час відпустки зараховується йому до страхового стажу, до спеціального стажу, що обчислюється відповідно до спеціального законодавства, і до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки. Отже, трудовий договір і трудові правовідносини на період відпустки зберігають свою силу.

На власникові лежить обов’язок оплатити час відпустки з розрахунку середнього заробітку. Якщо ж працівник звільнився, не використавши права на відпустку, а також у деяких інших випадках, працівникові виплачується середній заробіток за час невикористаної відпустки або за невикористану відпустку. Це дає підстави стверджувати, що відпустка зменшує обсяг обов’язку працівника виконувати роботу (звільняє від виконання трудових обов’язків на відповідний період). І якщо працівник правом на зменшення обсягу робіт не скористався, йому виплачується грошова компенсація в порядку, встановленому законодавством.

Степан Шикітка,
  головний державний інспектор з питань праці у Львівській області

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу