Із плином часу й розвитком інформаційного суспільства та технологічних засобів виникло таке поняття, як універсальний журналіст. Тобто багатофункціональний працівник, який не досконало, але частково знає ази великої кількості спеціальностей і володіє інформацією про їх основну мету та систему роботи. Має загальні враження та знання про певну сферу діяльності. Різнобічна та різностороння людина, яка не тільки пише матеріали на одну тематику, а частково плаває в усіх темах.

Це спричинено матеріальним становищем ЗМІ, вони хочуть економити і для цього скорочують штат працівників. Замість того, щоб утримувати кілька працівників, вони просто навантажують одного, який писатиме на різні теми. При цьому зникають кваліфіковані спеціалісти у ЗМІ: коректори, фотокореспонденти, тематичні журналісти, відділи у журналістиці.

З одного боку, є «плюси» того, що журналісти стають універсальними. Вони постійно мають бути у ритмі, самовдосконалюватися, володіти фото- та відеотехнікою. Самі повинні редагувати і коректувати свої  матеріали. Писати на різні теми, навіть незрозумілі для них. Також такі журналісти значно більше ціняться, бо вони поліфункціональні. Редакторові чи власникові вигідніше тримати одного такого журналіста, ніж трьох вузьких спеціалістів. Вони краще заплатять йому на 1000 гривень більше, ніж трьом цим по 1000. А ще ж треба платити податок. І платити його за одного працівника чи за трьох – велика різниця. Тому за універсальними журналістами майбутнє.

Але, крім плюсів, є й мінуси. Людина не може бути добре обізнана в усьому. І це впливає на якість матеріалу, на кваліфікованість викладу. Тоді журналісти припускаються великої кількості помилок. І не через свою неосвіченість, а через своє незнання. Також занепадає сама журналістика: відділи, тематичне різноманіття. Коли журналіст пише про те, на чому він знається, то приносить значно більшу користь, тож коефіцієнт корисної дії в нього суттєво вищий.

Наприклад, журналісту, який усе життя писав художньо-публіцистичні жанри – фейлетони, памфлети, нариси, – дали завдання написати спортивний огляд чи новину. Він напише, але як? Він просто напише, щоб написати, щоб від нього відчепилися, і виконає своє завдання. Але у суть футбольного матчу він не вникатиме, бо він цю гру не любить і не знається на ній.

Наступна проблема, коли журналіст має виконувати роботу коректора й редактора. Це непогано для журналіста. Просто коректор – кваліфікований спеціаліст – значно краще виправить помилки. Тим паче, що автор, так би мовити, “не бачить” багатьох своїх помилок. А якість журналістики залежить, зокрема, й від дотримання правопису. Хоча є деякі телеканали, радіостанції  і навіть друковані ЗМІ, які не зважають на ці правила, попри те, що формують рівень освіченості в суспільстві. Вони вживають сленг, велику кількість іншомовних слів, неправильно ставлять наголоси тощо.

Розмаїття фото-, відеотехніки, розвиток інформаційних технологій і технічних засобів призводять до того, що універсальний журналіст має опанувати вміння фотокореспондента, оператора, монтажника, верстальника. Але навички і якість роботи людини, яка кваліфікована і займається улюбленою справою, і тієї, яка просто робить це, бо треба, відрізняються. Універсальний журналіст не може одночасно фотографувати і писати матеріал. Він робить на початку чи наприкінці кілька фотографій, а здебільшого щось нотує або ставить запитання. Також це стосується відеозйомки. Треба вчити журналіста фотомистецтва, операторства, монтажу, верстки і як це все правильно робити.

Універсальний журналіст – це журналіст майбутнього, який завдяки інтенсивному розвитку ІТ  та сучасних засобів масової комунікації зможе бути поліфункціональним. Але за це доведеться заплатити якістю, адже потреба економити на всьому позначається на рівні журналістики і зрештою на загальній освіченості громадян!

Іван Долюк, у рамках проекту
“Дистанційна журналістська практика”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу