У житті кожного студента є перший день навчання. У багатьох це стандартні і прості дні, на яких розповідають про те, чого навчатимуть. А мені дуже запам’ятався мій перший день навчання в університеті. 

Спершу пролунав перший дзвоник, потім відбулася посвята в першокурсники: нам розказали, що на нас чекає, де що знаходиться  і що треба робити, щоб стати журналістом.  Про це розказували викладачі та декан факультету, який потім наголосив: «Якщо щось не так, то можете звертатись до мене особисто». І показав, де знаходиться його кабінет.
Як сумлінний студент я  пішов подивитися на розклад і переписати пари на наступний день. У гуртожитку в перший день навчання завжди п’янка, бо  у старшокурсників,  які не бачились влітку,  є нагода випити. А я був прихильником здорового способу життя і взагалі не вживав спиртного. Тому мені і моєму другові першокурсникові перший день у гуртожитку не дуже сподобався. Майже всі п’яні, кричать, мають якісь претензії до тебе, бо ти перший курс, а вони вже старші. Перш ніж заснути, я навів будильника, бо був пунктуальним і вважав неприпустимим запізнення в перший день свого навчання. Що ж подумає викладач, якщо запізнитись на лекцію  в перший день.
От я прокинувся, зібрався і  пішов. Приходжу в університет раніше на 20 хвилин, заходжу до аудиторії, а там вже сидить викладач, і мої одногрупники – декого з них  я запам’ятав – слухають лекцію! Я привітався, і щойно хотів вибачитися за запізнення, хоч до пари ще було 17 хвилин, а викладач питає: «Це хто?» «Студент першокурсник такий-то такий», – відповів я. Викладач перепитує моїх одногрупників, чи справді я студент. Вони підтверджують. Він починає кричати на мене: «Ви що, студенте, знущаєтесь з мене? На яку пару ви прийшли? Ще 10 хвилин до кінця пари!». І вигнав мене із аудиторії. Я сам не втямив, що сталося, згадав вчорашні слова декана, що, якщо щось не так, іти до нього. От я так і зробив.

Прийшов до декана, який був професором і поважним викладачем, і кажу, що в мене сталась така проблема, що викладач не пускає мене на пари, хоч до пари ще більше 15 хвилин. Декан каже: “Йдемо до розкладу”. Я йому показую розклад. Він дивиться – і справді пара ще наче й не мала початися.

Декан насупився і запропонував разом зайти до аудиторії. Ми заходимо і декан починає кричати на викладача: “Чому ви не пускаєте студента-першокурсника на заняття, хоч пара ще не почалась?”. Між ними починається сварливий діалог, а я стою… Вже й не знаю, що робити, мені некомфортно. Викладач каже декану: “Ходімо до розкладу і там побачимо, хто з нас правий”. Ми втрьох йдемо до розкладу, всю дорогу декан кричить на викладача про його некомпетентність і таке інше.

Приходимо до розкладу, дивимося на нього всі троє і тут декан показує на розклад і каже: «Дивіться, пара ще навіть не починалась, а ви так зі студентом поводитесь». Викладач дивиться, щось думає і питає: «Який сьогодні день?».

І тут я зрозумів, що переплутав дні і написав розклад не на понеділок, а на вівторок. А все через те, що перший дзвоник був у неділю. І при цьому я зумів переконати декана в тому, що сьогодні вівторок, а не понеділок, і він дивився на розклад і теж був впевнений у моїй правоті.  Декан, побачивши свою помилку, почав сварити мене, що я його збив з пантелику і заплутав. Я опустив голову  і промовчав, визнав свою неуважність. Попросив пробачення у декана та викладача. Декан не злився на мене, а от викладач постійно спершу занижував оцінки,  насміхався і казав: «О, ви не запізнились, то підіть до декана, як запізнитесь і буде 10 хвилин до кінця пари».  Я визнав свою помилку і мені було соромно за те, що сталось. Але, попри сарказм викладача, я старався, старався і через певний час він пробачив мені мою помилку, я зміг реабілітуватись перед ним й отримав хорошу оцінку з його предмета.  Пізніше викладач мене похвалив за наполегливість. А після четвертого курсу ми з цим викладачем заприятелювали. Спілкуємося, листуємося і дізнаємося, в кого які здобутки, досягнення, життєві плани! Якби мені хтось на першому курсі сказав, що з цим викладачем  будуть такі дружні стосунки, я й не повірив би. Тому цей випадок вважаю невипадковим, ми зі сміхом згадували його на випускному.

      Я дуже вдячний Мазаному Віктору Степановичу за те, що він зумів навчити і передати частинку свого таланту мені, а з правописом я ще досі стараюсь і вчуся. Намагаюсь менше і менше робити помилок – як у житті, так і на письмі!

Іван Долюк

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *