ПЕРВИННА ПРОФІЛАКТИКА В ЧИСТОМУ ВИГЛЯДІ - DSC 0007Курс «Основи здоров’я» – одна з найпріоритетніших ліній освітньої діяльності

Превентивну освіту важливо починати саме в першому класі, а не в 14 – 15 років, коли дитина стикається з максимальною кількістю ризиків. Унікальність програми в тому, що вона працює всюди.

Це навіть можна назвати технологією: роби певним чином і отримаєш результат

 

З вересня цього року в молодших класах українських шкіл упроваджуватимуться навчальні програми, створені за новими держстандартами початкової освіти. Серед них наріжний камінь превентивної освіти в Україні – «Основи здоров’я» для 1 – 4 класів загальноосвітніх шкіл. Мету цього предмета визначено як «формування здоров’язберегальної компетентності учнів на основі оволодіння ними знаннями про здоров’я й безпеку, практичними навичками здорового способу життя і безпечної поведінки». Ми спілкуємося з одним із авторів нової програми – директором донецької школи № 64 Оксаною Москаленко.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Оксана Леонідівна Москаленко – вчитель вищої категорії, вчитель-методист, відмінник освіти України. Делегат Першого з’їзду учителів країн СНД (Аста­на, Казахстан, 2009). Живе і працює в Донецьку. Після закінчення у 1993 році Донецького державного університету за спеціальністю «Фізик. Викла­дач» працювала в середній школі № 52 викладачем фізики. Потім – за­ступником директора з навчально-виховної роботи. 2001 року призначена директором загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 67. З 2009 року і до сьогодні – директор загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 64. Активно займається громадською діяльністю. З 2008 року є членом між-секторальної робочої групи Донецької обласної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу. 2003 року взяла участь у дослідженні Британської Ради «Розуміння соціального й економічного впливу ВІЛ та СНІДу в Україні». В 2004-му стала учасником спільного проекту Міністер­ства охорони здоров’я України та Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй. З 2007 року – тренер-координатор Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда Україна». Більше 10 років є національним тренером програми превентивної освіти «Корисні звички». Поширює свій досвід серед освітян України.

З 2010 року бере активну участь у реалізації програми «Молодь в дії». За впровадження європейських стандартів й інноваційних методів поза-формальної освіти в роботу навчального закладу донецька загальноосвіт­ня школа І – ІІІ ступенів № 64 отримала звання «Європейська школа». У 2011 та 2012 роках – член робочої групи із розроблення навчальної програми з «Основ здоров’я» для 1 – 4 і 5 – 9 класів до нового стан­дарту базової і повної загальної середньої освіти. Автор методичного посібника «Формування життєвих навичок у випускників шкіл-інтернатів» (Донецьк, 2011 р.), навчальної програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою 1 – 4 класів з основ здоров’я Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (Київ, 2012 р.).

– Оксано Леонідівно, Ви брали участь у напи­санні програми за но­вими стандартами з «Основ здоров’я». Розкажіть, будь лас­ка, як це відбувалося, і як Ви – директор школи – потрапили до складу робочої групи? Хіба навчальні програми пишуть не науковці?

 – Справа в тім, що у скла­ді авторського колективу будь-якої навчальної програми є і науковці-теоретики, й учителі-практики. Керівником на­шого творчого колективу була Тетяна Бойченко – дирек­тор Науково-дослідного інсти­туту післядипломної педагогіч­ної освіти НАПН України, яка ініціювала свого часу внесення «Основ здоров’я» до варіатив­ної частини навчального плану. За її підручниками ми навча­лися весь цей період. Також у складі групи були інші науков­ці. Наприклад, Тетяна Ворон­цова – доцент НПУ Драгоманова, людина, яка присвятила своє життя інноваційним фор­мам роботи з дітьми, науковий консультант Інституту психоло­гії Ольга Гнатюк, завідувач лабораторії навчальної діяльнос­ті Інституту гігієни Світлана Гозак, науковий співробітник Дніпропетровського інституту післядипломної освіти Вікторія Савченко. Мене запросили до цієї групи як практика – саме такою я бачила свою місію. Ми працювали досить тривалий пе­ріод часу. То було літо мину­лого року – збиралися в Киє­ві кожні два – три тижні. Під час першої організаційної на­ради Борис Михайлович Жебровський дав нам свою уста­новку: червоною ниткою крізь усі навчальні програми має про­ходити здоров’я дитини. І цей підхід ми постаралися реалі­зувати. Матеріали вивісили на сайті, освітяни їх обговорювали, потім відбувся захист у Будин­ку вчителя. Тетяна Воронцова підготувала чудовий підручник, який виграв міністерський кон­курс. Цього року перші класи вже навчатимуться згідно з но­вими методиками.

МРІЇ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ

– Чому практиком обрали саме Вас?

 – Очевидно, тому, що дав­но займаюся цією тематикою. Я є національним тренером з упровадження в Україні програм «Корисні звички» і «Ці­каво про корисне», які ще 2002 року презентовані Міжнарод­ною неурядовою організаці­єю ХОУП у Донецьку і Льво­ві. Я тоді пройшла підготовку як тренер з цих програм, отри­мала сертифікат, що дає змогу навчати педагогів. Ми з мето­дистом Донецького інституту післядипломної педагогічної освіти Наталією Капінус спо­чатку проводили навчальні се­мінари для вчителів Донеччи­ни, потім почали їздити по всій Україні – нас запрошували до Хмельниччини, Луцька, Вінни­ці. Відгуки – найпозитивніші. Проект свого часу дуже добре підтримували фінансово, тож у нас було унікальне методичне забезпечення: кожному вчите­леві, який приходив на семі­нар, ми видавали посібник і робочі зошити для учнів. Зро­зуміло, що будь-яка підтрим­ка громадських організацій із часом закінчується, проте за­лишаються методичне забезпе­чення, знання і досвід. Усі ці роки ми навчали вчителів по­чаткових класів, аби вони на­далі працювали з дітьми, впро­ваджували «Корисні звички» або як факультативний курс, або у складі «Основ здоров’я», куди це все дуже вдало інте­грується. Тому, отримавши за­прошення від Олега Вікторо­вича Єреська взяти участь у робочій групі, я мала диво­вижне відчуття, що мрії збу­ваються. Не хочу сказати, що «Основи здоров’я» – це на 100 відсотків «Корисні звички». Ні. Але дуже багато точок зіткнен­ня, багато спільного в підходах, в ідеях. Адже «Корисні звич­ки» – це, передусім, навички ефективного спілкування, про­філактика алкоголізму і курін­ня, курс «Цікаво про корис­не» присвячений запобіганню інфекційним захворюванням, туберкульозу, ВІЛ/СНІДу.

ВІДСТРОЧИТИ ПЕРШУ СПРОБУПЕРВИННА ПРОФІЛАКТИКА В ЧИСТОМУ ВИГЛЯДІ - DSC 0007

– Чесно кажучи, не зовсім зрозуміло, як із дітьми шес­ти – семи років можна говори­ти про профілактику СНІДу…

 – Унікальність програми полягає в тому, що навчання ведеться опосередковано. Всі ці негативні явища не є суто медичними, це проблеми соці­уму. І ось коли ми вміємо ство­рити доброзичливу атмосферу, прищепити навички ефектив­ного спілкування, у тому чис­лі – не агресивно відстоювати свою думку, коли у нас кому­нікації відбуваються так, щоби рівні вербального і невербаль­ного спілкування збігалися, і все це з шестирічного віку, ми маємо можливість вихова­ти людину, котра володіє сво­їми емоціями, розуміє життєві ризики, з якими зустрічаєть­ся. Це не означає, що якщо в нас упроваджується цей курс, то всі діти відразу кинуть (або не почнуть) курити. Але в тому і сенс превентивної освіти: якщо перша спроба нікоти­ну чи алкоголю максимально відстрочена – це вже велика перемога. Тому важливо почи­нати саме з першого класу, а не в 14 – 15 років, коли ди­тина стикається з максималь­ною кількістю ризиків, і не­рідко є вже перша спроба і тютюну, й алкоголю, і чого за­вгодно. У такій ситуації мають працювати вже не превентив­ні програми, а вторинна про­філактика. А предмет «Осно­ви здоров’я», розрахований на початкову й основну школи, тобто з першого по дев’ятий класи, – це саме первинна профілактика в чистому ви­гляді, яка дає змогу запобігти будь-яким негативним момен­там (або хоча б відтермінувати їх). В її основі – усвідомлення своєї унікальності й унікаль­ності оточуючих людей, умін­ня толерантно сприймати цей світ і водночас – обстоюва­ти свою позицію. Досвід ро­боти і практика в цьому на­прямі свідчать про те, що курс «Основи здоров’я» – це одна з найпріоритетніших ліній в освітній діяльності в ціло­му. Адже ці навички життєвої компетентності, які ми фор­муємо в дітей, забезпечують нам упевненість у завтраш­ньому дні. Концепція освіти ЮНЕСКО ХХІ століття зво­диться до однієї простої ідеї – навчитися жити разом. Так от, цей курс – чудовий інстру­ментарій, який дає змогу це здійснити. Здавалося б, що ми можемо зробити в умовах за­гальноосвітньої школи? Може­мо. І робимо. І результатив­ність чудова. Ми відстежуємо ефективність упровадження превентивних програм і за­вжди бачимо позитивну дина­міку. І не лише в оцінюванні знань учнів. Змінюються сто­сунки в соціумі – це, напев­но, основний критерій.

ІНТЕРАКТИВНИЙ ФОРМАТ

– «Основи здоров’я» викла­дають у школах уже десять років. Окрім інтеграції «Ко­рисних звичок», чим нова на­вчальна програма відрізняєть­ся від попередньої?

 – Власне кажучи, ми про це й говоримо. В основу програми покладено ідею інтерактивно­го формату: це прищеплення навичок життєвої компетент­ності, інтерактивні форми ро­боти, безумовно, це рольові ситуації. Вони прописані і в попередній програмі як прак­тичні роботи. Але тільки живе програвання якихось позицій може дати очікуваний резуль­тат. У режимі класно-урочно­му – сидячи за партами, слу­хаючи вчителя або читаючи підручник – того результа­ту не буде. Тому курс цілком побудований на інтерактивній формі навчання. Це тренінгові заняття. Взагалі, згідно з мініс­терськими нормативами, курс «Основи здоров’я» треба чи­тати в тренінговому кабінеті. Якщо діти під час такого уро­ку сидять за партами – це не­правильно. Тільки тренінговий кабінет призначений для того, аби ми могли реалізувати цілі й задачі, які перед нами сто­ять. Хоча багато хто каже, що не завжди є можливість офор­мити такий кабінет – саме в тому форматі, в якому хотіло­ся б. Але винести з класу всі меблі і залишити лише стільці в змозі кожен навчальний за­клад. І ми, коли зустрічаємося з учителями, говоримо про це. Звичайно, є спеціальні реко­мендації щодо оснащення; звичайно, добре, якби мали відпо­відну мультимедійну техніку, щоб можна було робити пре­зентації. Потрібні фломастери, маркери, можливість закріпи­ти на стінах результати роботи дітей. Та це все легко вирішу­ється. Ви можете взяти ста­рі шпалери і на них з таким самим задоволенням працюва­ти й бачити результати сво­єї праці.

ПРАЦЮЮТЬ УСІ!

– А у Вашій школі є такий кабінет?

 – Звичайно, є. Це аудиторія, де стоять стільці. Напевно, там колись-таки з’явиться мульти­медійне обладнання. Але досвід роботи показав, що і цього до­статньо. Основне – аби була можливість розсадити дітей так, щоб учитель – дорослий і великий – не домінував над ними. Коли педагог сидить ра­зом з дітьми, на одному рівні, з’являється дивовижне відчут­тя, що ми гуртом робимо одну спільну справу. У такому фор­маті спілкування дітей між со­бою і з учителем народжуєть­ся тут і тепер. Сама методика проведення цих занять побу­дована так, що є можливість висловити свою думку кожній дитині. Вона не боїться поми­литися, бо це безоціночний курс, і водночас розуміє, що її обов’язково вислухають.

Бачите, сьогодні поширюєть­ся тенденція тестової перевірки знань – навіть для початкової школи. Це корисно у плані під­готовки дітей до ЗНО. Але ж ми припинили розмовляти один з одним! Перестали спілкуватися, обговорювати цікаві теми. На­віть якщо взяти такі предмети, як література та історія, коли ми завжди щось обговорювали, і тим самим набували навичок тих комунікацій, які є підґрунтям успішності в професійному і в особистому житті – ми ста­ли в основному писати. А тут – саме така унікальна можливість, що дає змогу кожній дитині по­бачити себе абсолютно повно­цінною і значущою, висловити­ся і бути почутою.

– Ідеться про моделювання си­туацій?

 – Тут можуть бути і рольо­ві ігри – задіяний весь спектр інтерактивних форм навчання. Це робота в групах від двох до восьми людей, де кожен може себе побачити, скажімо, допо­відачем. Можливість моделю­вати себе в різних ситуаціях створює той фундамент, який дає можливість дитині бага­товекторно реалізувати влас­ні життєві позиції. Звичайно, це енергізатори. Вони відріз­няються від традиційних, ска­жімо, фізкультпауз тим, що тут відсутній елемент змаган­ня. Ці енергізатори так побудо­вані, що дають змогу однаково добре працювати всім. Тобто досягати мети – долучення до роботи всіх 100 відсотків учнів. Навіть тих, у кого складнощі з адаптацією в колективі. Немає такого, що «я тебе не візьму за руку». Так вдало побудова­но спілкування в цих мікрогрупах, що охоплюються абсолют­но всі дітлахи.

ТОРКНУТИСЯ ІНШОГО

– Як приблизно це відбувається?

 – Самі вправи будуються так, що якщо ми, приміром, сьогодні «їдемо відпочивати до Парижа», то ручки кладемо на плечі один одному і замикаємо коло. Але перші вправи-енергізатори – без тактильних від­чуттів. Тобто лише дивимося і вчимося говорити потрібні сло­ва. Стоячи, сидячи – як завгод­но. І поступово, до десятого заняття, вже починаємо торка­тися іншого.

Власне, методологічні осно­ви – це робота в групах, вправи-енергізатори і найго­ловніше – доброзичлива пси­хологічна атмосфера. Це єдино можливий шлях до комфорт­них умов. Сьогодні є мето­дики, які дають змогу ство­рювати таку атмосферу в дитячому колективі. В резуль­таті дитина розкривається, отримує можливість говори­ти, вирішувати свої пробле­ми, що важливо – створю­вати фундамент для міцного здоров’я – власного.

Найцікавіше, що методо­логія плавно переходить і у предмети варіативної части­ни навчального плану. Такі як література, природознав­ство, математика. Ця основа так здорово працює на залу­чення всіх дітей до освітніх і виховних процесів… А водно­час – змінює стосунки і між учителями. Мені доводилося працювати в різних педагогіч­них колективах: різні школи, традиції, різна кількість дітей. Унікальність програми в тому, що вона ефективна всюди. Це навіть можна назвати техно­логією: роби певним чином і отримаєш результат.

До речі, користуючись наго­дою, хочу сказати спасибі мі­ністерству освіти і особисто Світлані Фіцайло – головному спеціалісту Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОНмолодьспорту – від себе і своїх колег. Бо за­вдяки її ініціативі й підтрим­ці в навчальних програмах, які впровадять із цього року, «Основи здоров’я» займати­муть одну годину на тиждень. Раніше було всього півгодини. Тобто – урок через тиждень. А цього, звичайно, замало. До того ж курс має бути безпе­рервним.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВІЙ ВИБІР

– Оксано Леонідівно, Ви, на­певно, знаєте, що не всі вчи­телі й батьки ставляться до предмета «Основи здоров’я» належним чином, не всі ро­зуміють його значущість. А тим більше – пріоритетність. Не кажучи вже, що деякі гро­мадські батьківські організа­ції постійно виступають про­ти шкільного курсу з основ здоров’я, намагаються встро­мити палиці в колеса, пишуть якісь відгуки у різні інстан­ції, а фахівців із превентив­ної освіти ледь не в розпусті неповнолітніх звинувачують. Звичайно, це дурниці, але ж вони теж якось впливають на громадську думку…

 – Є таке прислів’я: «Собака бреше – караван іде». Всім не­адекватно невдоволеним (або ж альтернативно обдарова­ним) неможливо затулити роти. Ми робимо свою справу і ро­битимемо її надалі. Тим біль­ше, що є результати, про які я говорила вище.

Інша справа, що не завжди предмет «Основи здоров’я» справді ніс ту ідею, яку за­кладено в цей курс. Ключо­ва думка має звучати так: «Тільки я відповідальний за своє здоров’я». На жаль, ми ще не в змозі повністю по­збутися радянської спадщи­ни – впевненості, що в усіх негараздах, нещастях і хво­робах винні всі – держава, батьки, вчителі, лікарі, еколо­гія, хто завгодно. А відчуття, що лише я відповідальний за мій життєвий вибір, який я роблю кожного дня і кожної миті, десь відходить на другий план. Не хотілося б уза­гальнювати, але така тенденція все-таки була. Працюючи з ді­тьми, і насамперед з учителя­ми, ми сподіваємося, що після наших тренінгових занять цей вектор нарешті розвертається в бік власної відповідальнос­ті: моє життя в моїх руках. І навіть якщо я вирішую якісь проблеми не на користь свого здоров’я, я розумію, що це мій вибір. Не треба нікого звину­вачувати. Звідси і відсутність агресії – коли ти сам визна­єш свою відповідальність за власні вчинки.

Відомо, що наша краї­на – серед лідерів з поши­рення ВІЛ/СНІДу, і сьогодні зовсім не обов’язково спожи­вати ін’єкційні наркотики або бути в секс-бізнесі, щоб стати ВІЛ-позитивним. Нині ВІЛ пі­шов у всі прошарки населення. Статевий шлях передачі зрів­нявся з ін’єкційним. Це велика проблема, і в наших руках – безпека дітей.

…Більше п’яти років тому Британська Рада проводила до­слідження, які називалися «На­слідки ВІЛ/СНІДу для економі­ки України». І там наводились дані, що найвигідніше вкла­дання коштів в Україні – це ритуальні послуги. Тому що в рамках песимістичного сцена­рію розвитку суспільства – якщо воно ніяк не відреагує на сьогоднішні виклики – ми почнемо вимирати цілими ву­лицями… Але, окрім песиміс­тичного сценарію, завжди є й оптимістичний. Тому ми й ка­жемо, що превентивні програ­ми є пріоритетними. І те, що «Основи здоров’я» внесені мі­ністерством до обов’язкових предметів з першого по дев’ятий клас, – як на мій погляд, велике досягнення. Тож будемо сподіватися, що нові програми дадуть справді позитивний ре­зультат – для всіх нас. Пере­дусім – для України в цілому.

ВАЖЛИВО

ХТО НАВЧАТИМЕ ВЧИТЕЛІВ?

Найголовніше побажання авторів нової програми з «Основ здоров’я» до адміністрацій українських шкіл – це наявність навчених спеціалістів, які могли б викладати цей курс якіс­но і цікаво. Словом, так, аби відчувався результат. В ін­шому разі це не має жодного сенсу. Вищі навчальні заклади лише розпочинають підготовку фахівців із цього предмета. А поки що читати «Основи здоров’я» можуть учителі біології та інші викладачі, які пройшли спеціалізацію або курсову підготовку при облас­них інститутах післядипломної педагогічної освіти. Напри­клад, у Донецькому обласному ІППО є і те, й інше. Зви­чайно, спеціалізація – це набагато краще, ніж просто курси підвищення кваліфікації. Щороку інститут надсилає директо­рам шкіл листи, в яких запитує, чи не потрібні їм фахівці з «Основ здоров’я». Якщо в школі немає такого спеціаліс­та, адміністрація може направити туди будь-якого праців­ника (з педагогічною освітою, звичайно) для перекваліфі­кації. Це приблизно півроку очно-заочного навчання, після яких педагог отримує не просто сертифікат, а ще один ди­плом – учителя з методики викладання «Основ здоров’я». І отримує право проводити ці уроки в основній школі (з п’ятого по дев’ятий клас) як вузький спеціаліст.

Теоретично такий фахівець може викладати і в початковій школі. І нерідко воно так і буває. Але, як показує досвід, краще, аби це робив класовод – учитель, який знаходиться поруч із дітьми весь час, і якого абсолютно справедливо називають «другою мамою». Для цього викладачеві, перш ніж брати перший клас, бажано (в ідеалі – обов’язково) пройти курсову підготовку в рамках підвищення кваліфі­кації. Зі слів директорів шкіл і самих учителів, це абсо­лютно не є проблемою. Відомо, що в школах раз на п’ять років проводиться атестація педпрацівників, і обов’язковою умовою є проходження курсів підвищення кваліфікації при інститутах післядипломної педагогічної освіти, в більшості яких сьогодні приділяється багато уваги предмету «Осно­ви здоров’я».

За словами Оксани Москаленко, максимальний коефіці­єнт корисної дії має саме така ситуація, коли з п’ятого по дев’ятий клас цей курс викладають учителі, які здобу­ли додаткову спеціалізацію, а малюків навчають класоводи після проходження курсової підготовки. Усі умови для того, аби «Основи здоров’я» як в основній, так і в початковій школі читали навчені спеціалісти, сьогод­ні є. Механізм працює. Потрібне лише бажання.

Наталія КУЛИК, «Освіта України» № 30

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *