У ЗСШ І – ІІ ступенів села Надиби Старосамбірського району Львівської області було проведено інтегроване заняття про рослини-символи України. Цікаві розповіді, легенди, вірші, народні прислів’я і повір’я, відомості з біології, медицини, застосування у побуті калини, верби, тополі; майстер-клас з лозоплетіння і миловаріння, виготовлені дитячими руками квіти та інше оздоблення, гарне музичне оформлення зробили виховний захід цікавим, повчальним і не схожим на уроки.

 

Учасники заходу пропонують колегам скористатись їхнім досвідом і надають матеріали для проведення такого уроку в інших закладах освіти.

Тема: Я давно налитий тугою, журбою

           За калиною,тополею, вербою…

Мета: поглибити знання учнів про рослини-символи України, формувати національну свідомість учнів, виховувати патріотів рідної держави, повагу до історії рослин – символів, розвивати пізнавальні інтереси, виховувати любов до рідного краю, його історичного минулого і сучасності.

Обладнання: вислови про Україну, слайди, світлини, прислів’я і приказки про рослини-символи, вірші, виставка творчих учнівських робіт, малюнків, мультимедіа, роздатковий матеріал (пазли), фотопрезентація пісні.

Тип заняття: круглий стіл (інтегроване заняття).

Міжпредметні зв’язки: українська мова і література, біологія, технології, музичне мистецтво, образотворче мистецтво, основи здоров’я, рідний край, усна народна творчість, історія, екологія.

Очікуваний результат: учні засвоюють нові відомості з біології про дерева-символи, декламують вірші відомих поетів на задану тематику, визначають символічне значення калини, верби і тополі у літературі та в житті людей, досліджують народні прислів’я, приказки, повір’я, знайомляться з легендами, вивчають використання згаданих рослин у побуті та застосування в  медицині, оцінюють значимість калини, верби, тополі для українців як  символу.

Вступне слово вчителя:

Калина, верба і тополя – одвічні символи нашого народу. Саме вони об’єднали нас сьогодні за круглим столом.

Учень. УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК
У віночку нашім
Різнобарвні квіти —
Символ України
І дарунок літа.
Тож усім на нього
Подивитись любо:
Гілочку  зелену
Узяли у дуба,
Квіточку любистку,
Щоб усіх любили,
У барвінку листя,
Аби довго жили.
Чорнобривців квіти,
Щоб чорніли брови,
Кетяги калини —
Для краси й любові.
У вінок вплітають
Колосочки жита,
Щоб могли багато
І в достатку жити.
А в червонім маку,
Що цвіте у полі,
Кров людей, пролита
У боях за волю.
Є ще різні квіти
В нашім ріднім краї,
Їх веселе літо
У вінок вплітає.
              Л. Савчук

Учень

Ось калина над рікою

Віти стелить по воді.

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко надів?

Вона сяє, як вогні.

– Дай хоч трішечки намиста

Калиноньці і мені.

 

Розповідь про калинові ягідки 

Я –  маленьке деревце калини. Цього року вперше заврожаїло: п’ять китиць ягідок зачервонілося у жовтні. Листя з високих та дужих дерев опало, вітер зірвав плоди, що яскравіли на них. Дерева доокіл приготувалися до зимової сплячки. Я – невисоке деревце калини, звикло скидати із себе листя. А от що робити з ягідками? Вони так міцно тримаються гілочок! І тому хочеться віддати, і тому всіх би рада пригостити. Старенька яблуня, що росла поруч, сміється:

— А ти подумай, подумай!

Уже зима заганяє пташок під дахи будинків. А я все ще не вибрала. стою, молодесенька та гарнесенька, сад червоними ягідками звеселяю. Підійшла до мене зима та й каже:

  • Калинонько, час вкладатися спати, на весну сил набиратись, бо там треба рости і рости, цвісти і цвісти!

Справді, на другий рік має бути більше ягідок!

— Я знаю, кому віддати ягоди! Першу китицю – малим хлопчикам-горобчикам. Другу китицю – синицям-сестрицям. Третю – Оленці маленькій. Четверту – бабусі старенькій. А п’яту, найпишнішу, віддам Україні на прикрасу її віночка.

Передмова вчителя – біолога:

Росте калина по тінистих лісах, в гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах. Дуже часто зростає  поряд з іншими деревами. Поширена  калина по всій Україні . Її садять і коло хат. Існує гарний  звичай, який, на жаль, подекуди вже починають забувати. Біля щойно зведених осель висаджують калину. І поки посадять дерева в саду, кущі калини вже розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й рубіновими кетягами ягід восени…

На зиму ж червоні кетяги калини вставляють поміж віконних рам – їхнє світло і зігріває, і радує.

Яка ж біологія калини і її місце в системі органічного світу? Деякі терміни і поняття для 5- і 6-класників будуть незрозумілими, але це тільки посилить їхній інтерес до вивчення цієї науки.

Прошу до слова учнів, які готували презентацію по цій темі.

Слайдові презентації калини (додаток 1)

Презентація учня

Калина звичайна

Viburnumopulus

 

Це гарний плодовитий і декоративний чагарник. Росте на всій території України, особливо в поліській та лісостеповій зонах.

Якщо розглянути біологічну класифікацію калини звичайної, то вона належить до…

Царство Рослини Plantae

Відділ Покритонасінні Magnoliophyta

Клас Дводольні Magnoliopsida

Родина Адоксодові Adoxaceae

Рід Калина Viburnum

Вид Калина звичайна V. opulus

З усіх 150 видів , які існують на планеті, в Україні поширені лише 2 види:

  • Калина звичайна
  • Калина цілолиста

Розглядаючи будову калини звичайної, можна помітити, що в неї:

Пагони зеленувато-сірі з супротивними, великими бруньками.

Листки  10 см  завдовжки, супротивні. Пластинки з серцеподібною основою, зелені, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі.

Квіти зібрані в плоскі кільцеві щиткоподібні суцвіття: крайові квіти –  великі, білі, безплідні; серединні – дрібніші, двостатеві.

Плоди – ягодоподібні червоні, овальні кістянки, містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть зимою.

Слово вчителя-словесника:

Про символіку калини в українській літературі можна говорити багато, ми з учнями підготували невеликий інформаційно-літературний дайджест.

Символіка калини у творах літератури (інформаційно-літературний дайджест. Інтерактивна гра “мікрофон”)

– Перш за все – про походження. Етимологія слова «калина» пов’язана із поняттям вогню та води – першоелементами людського життя. Суцвіття її віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним.  На Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!»

калина як символ чистоти і незайманості  («зламав єс калину на моїм подвір’ю» співається і в народній пісні)

калина як символ незнищенності, нескореності та стійкості, символУкраїни:

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну

Гей-гей, розвеселимо!

мову часто називають калиновою за її милозвучність, чистоту. І проблема збереження чистоти нашої рідної мови завжди буде актуальною.

Вірш «Українською говори»

Чи живеш біля моря синього.

Чи в степу, чи обіч гори,

Ти не будь малоросом, сину мій,

Українською говори.

Чи ідеш міською дорогою,

А чи стежкою на селі,

Говори українською мовою,

Бо живеш на своїй землі.

І не слухай ворожих натяків,

Мов «забули за сотні літ»,

Це ж бо так, як забути матінку,

Що пустила тебе у світ.

Чуєш, як розмовляють пташечки,

І як верби шумлять, явори,

Як від рідної мови затишно?

Українською говори!

Хай калина цвіте віночками,

Дай їй, Боже, з роси й води.

Ми твої, Україно, донечки,

Ми відважні твої сини!

 

калина як символ дівочої молодості, краси:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина–дитина,

                         або ж:

Як калина при долині

В ранці під росою,

Так Ганнуся червоніла,

Милася сльозою.

Т.Шевченко

символ крові, пролитої  у  боротьбі:

І калина у червоній хустці

кров’ю сходить по степлілім літі…

І.Драч

калина біля хати як неодмінний атрибут оселі українця:

Росте калина на подвір’ї,

Сини з калиною ростуть.

Ми тут жили, вмирали тут,

Бо тут калина на подвір’ї

калиновий міст як символічний зв’язок різних світів.

 

  – Народні перекази про калиновий міст:

У реальному світі міст з’єднує насамперед протилежні береги річки чи яру. А в символічному світі – цілі світи (цей і потойбічний), людські стани (до одруження і після). По символічному мосту йдуть до нас сонце, весна, кохання. Навіть веселка у небі – це міст, по якому з неба на землю сходять ангели: набирають воду для дощу.

Найчастіше міст – символ весільний. По ньому хлопець (парубок) і дівчина переходять до нового періоду в своєму житті: стають молодим подружжям. Згадаймо, саме від помаху хустки чи рушника у народних казках позитивним героям з’являється міст через річку чи море. Адже і в час вінчання наречені стають на рушник – символ переходу в інше життя, а поряд із церковним обрядом  –  єднання навіки.

Розповідають, що «між землею і небом є глибока прірва, а через неї перекинута кладка, така вузенька, як ниточка». То душа мусить іти по тій кладці. І котра душа в Бога щаслива, то перейде, а котра грішна, то зараз із тої кладки впаде і полетить просто в безодню.

Згідно легенд і переказів, назад по мосту – до своїх батьків, до молодості, дівоцтва – уже не пройти. Калиновий міст означає також і перехід через межу життя і смерті, дорогу, з якої немає вороття.

Висловом «на калиновому мості» позначають  ще й другу половину життя, старість – період, що передує смерті (український письменник Петро Панч так і назвав свій останній твір:  «На калиновому мості»). У піснях про минулі літа, втрачену молодість також з’являється цей образ:

Запряжу чотири коні, коні воронії,

Та піду доганяти літа молодії.

Ой догнав же літа свої в калиновім мості.

Вернітеся, літа мої, хоч до мене в гості.

На вернемось, не вернемось – не маєм до кого,

Не вмів ти шанувати здоров’ячка свого.

Було тоді нас вітати, як ми не летіли,

Було тоді спать лягати, як ми спать хотіли.

 

Слово вчителя – словесника: одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода» ( «а дівчина, як калина, личком рум’яная…») символізувала вона і вірне кохання ( «та й зацвіла калинонька дрібненько, аби в парі прожили добренько…») Ламати калину –  означало виходити заміж, любити, символізуючи відновлювальну від покоління до покоління кров українського народу, а заразом його єдино кровність і невмирущість. Що ж, не перевелися у нас красуні, пам’ятають, як це «ламати калину».

Танок «Ой, у лузі калина»

Ой, у лузі калина (2р.)

Калина, калина,

Комарики-дзюбрики, калина.

Там стояла дівчина (2р.)

Дівчина, дівчина,

Комарики-дзюбрики, дівчина.

Цвіт калини ламала (2р.)

Ламала, ламала,

Комарики-дзюбрики, ламала.

Та в пучечки в’язала (2р.)

В’язала, в’язала,

Комарики-дзюбрики, в’язала.

 

Презентація вірша Василя Чубика

Кажуть, якщо сниться квітуча калина, то на зустріч. (Василь Чубик)

Знову сниться квітуча калина –

Подає доля зустрічі знак,

Та чомусь я, моя єдина,

Не зустріну тебе ніяк.

Чи калина цвіте невчасно,

Чи це марево, а не цвіт –

Забарилась, моя прекрасна,

Ти на декілька довгих літ.

Чи, можливо, тебе зустріну,

Як калина цвісти не стане,

Або в хвилю оту чарівну,

Як вона зацвіте востаннє.

Чи тоді вже тебе зустріну,

Як цей сон перестане снитись.

Та якщо вже цвіте калина,

То ми мусимо десь зустрітись.

 

Використання калини у побуті:

Калина в побуті

В їжу плоди калини вживають після проморожування, коли вони втрачають гіркий смак. Плоди їстівні, хоча у великій кількості шкідливі для дітей. Злегка токсичні властивості фруктів, найвиразніше зникають після перших приморозків, або при високій температурі. У народі з плодів калини готують начинку для пирогів, киселі, пастилу, приправи до м’ясних страв.

Завдяки високому вмісту пектинів плоди калини використовують для виготовлення мармеладу, їх консервують, готують наливки, лікери, фруктово-ягідні вина, застосовують як чайно-кавові сурогати.

Плоди калини дають червону фарбу, кора – чорно-зелену, придатну для фарбування шерсті.

Деревина жовтувато-бура з білою заболонню використовується для дрібних виробів.

Калина має високі декоративні властивості як у період цвітіння, так і при достиганні плодів. З декоративних форм калини особливо поширена форма калина цілолиста, буль-де-неж, калина Тінус і Пімалайська.

Додаток 2

З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок калини. І на весільному рушнику вишивали калину як символ дівочої краси і ніжності.

Лікувальні властивості калини:

Лікувальні властивості калини звичайної

У науковій медицині застосовується кора калини як кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах, як заспокійливий засіб – при істерії, а також знижує кров’яний тиск.

Плоди  використовують як сечогінний і вітамінний засіб, при шлункових і простудних хворобах.

У народній медицині кору застосовують при простуді, золотусі, носових кровотечах, плоди – при геморої, сік – при горлових простудах, кашлі, хворобах шкіри, квіти і  плоди  – при склерозі, туберкульозі легень, гіпертонії, захворюванні нирок, серцевих хворобах і як потогінний засіб, також при лікуванні ракових захворювань, виразках шлунка.

У дерматології й косметиці свіжий сік плодів є добрим засобом проти вугрів, висипів та пігментних плям на обличчі.

  (Заходить маленький хлопчик з гілочкою верби в руці, торкається гілкою однієї із дівчат)

Дівчина:

Нащо б’єш,хлопчику!

Не я б’ю,верба б’є,

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень.

Будь весела,як верба,

А здорова.як вода

А багата,як Земля.

 

Дівчинка розповідає про Вербну неділю:

Одним із найбільших свят нашого народу є Воскресіння Христове.

За шість днів до смерті на хресті Господа Ісуса Христа юдейський народ зустрічав гілками фінікової пальми, прославляючи Його славний в’їзд до Єрусалима. На честь цієї події український народ освячує гілочки верби, котики якої першими розпускаються навесні і славлять Спасителя. Після освячення верби, за звичаєм, люди торкаються нею одне одного. За українським звичаєм, торкатися людини освяченою вербою – означає дарувати людині здоров’я. Люди вірили, що, споживаючи котики свяченої верби, безплідні жінки могли зцілитися. Гілку свяченої верби втикали також і на поле, щоб град чи вітер не нищили врожаю. Моя бабуся ще й зараз під час грози кидає під град котики свяченої верби, щоб стихія не наробила лиха. А ще в багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою. У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево.

 

Хлопчик:

Вербова гілка в мене у руці,
Як символ сонця і тепла,
Що схований у млі.
Як знак зеленої весни,
Котра ще в далині.
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.

Вербова гілка в мене у руці

Для мене розцвіла.

 

(Дівчинка бере вербову гілочку і кладе за ікону)

Ой, вербо, вербо, вербиченько,
Гнучка та висока,
Де вродилась і зростати
Сестро милоока?
На Вкраїні народилась,
З Дніпра воду пила,
Людям нашим полюбилась.
Шану заслужила.

 

Вірш « Як йде весна до мого краю…»

Як йде весна до мого краю,
І грає сонце веселіше,
Верба найперша зацвітає,
І на землі стає світліше.
Верба схилилась над водою
І віти-коси в річці миє.
Своєю вродою простою
Людині завжди серце гріє.
А як журба на серці, туга,
Прийди до світлої вербички
І прихилися, як до друга
Чи як до рідної сестрички.
Вона послухає, зігріє
І стане легше в світі жити.
Вона твій біль забрать зуміє,
Верба уміє це робити.

 

Передмова вчителя-біолога

Погляньте на вербу напровесні. Віти всіх дерев ще голі, а вона вкрита серпанком молоденьких ніжних листочків. Од них не відвести очей. Підіймімо до цієї красуні через кілька днів, коли вона сповна вкриється духмяним жовтавим і медоносним цвітом. Скільки ж на вербі листочків? Виявляється, їх можна підрахувати за числом та діаметром гілок: у середньому 19-20 тисяч тріпотливих вузеньких смужечок, а на старому дереві-вдвічі більше .

Отже, біологія верби…

Презентація слайдів (біологи. Додаток 3)

Презентація учня

Верба

Salix

 

Ранньою весною, коли ще всі дерева стоять голі, верба вже вкрита ніжними молоденькими листочками. А через кілька днів уже цвіте запашним цвітом.

Верба належить до:

Царство Рослини Plantae
Відділ Покритонасінні Magnoliophyta
Клас ЕудікотиEudicots
Ряд Мальпігієві
Malpighiales
Родина Вербові Salicaceae
Рід Верба Salix

Рід Salix налічує приблизно 400 видів листяних дерев і чагарників, поширених на Землі, 30 видів наявно в Україні. Найбільш поширені такі види:

  • Верба біла
  • Верба гостролиста
  • Верба ламка
  • Верба попеляста
  • Верба козяча
  • Верба пурпурова
  • Верба прутовидна
  • Верба плакуча

У верби :

Стовбури товсті, нерівні, вкриті грубою тріщинуватою корою. Крони широкі, шатроподібні. Пагони видовжені і вкорочені.
Бруньки поодинокі, вкриті однією лусочкою у вигляді ковпачка.
Листки  черешкові, чергові. Пластинки цілісні, інколи лопатеві, цілокраї або пилчасті.

Квіти одностатеві, зібрані в сережки, рослини дводомні. Зацвітають до розпускання листків одночасно з ними або після повного облистнення. Кожна квітка сидить у пазусі цілокрайої, волосистої приквіткової луски. Оцвітина дуже редукована і представлена одним-двома  нектарниками.
Плід одногніздна коробочка, насінина волосиста.

 

Слово вчителя-словесника: кажуть у народі, де верба, там вода. Звідки ж бере початок таке повір’я?

Легенда про Вербену і Калину.

Давним-давно жили в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Дуже мудрою і милою зростала дівчинка. А до того ж доброю чарівницею вона була: всі трави з землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороби рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею.

Та довідались про Калину недобрі люди. Вирішили її згубити, щоб багату українську землю завоювати, хвороби і зло на людей напустити.

День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий, із землі піднімати. Довго ходила Калина , стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…»

Але дівчина страшенно хотіла пити. Тільки перші краплі до уст піднесла – і навік деревом-калиною над водою зросла…

Бігла мати. Плакала. Шукала. Та вже доньки любої не застала. Натомість гарне, пишне дерево стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею.

Минуло відтоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.

 

Поезія «Верба стара і таємнича…»

Верба стара і таємнича
Стоїть самотньо над водою,
І не дивиться в обличчя,
Повз неї тихою ходою
Проходить час, неначе тінь,
І різнять зморшки на корі.
Летять над нею чорні круки
І крячуть їй пісні тужливі.
Тривожні їх похмурі звуки
Стару вербу заворожили,
І сниться їй, що круки ті,
Прожиті роки золоті,
Вони до мене прилетіли,
У безвість кличуть стоголос.
Верба в струмочок задивилась
І води впали.
А сиві коси,
То не струмок пливе — життя,
Тече, спішить у майбуття.

 Пісня на слова Л.Глібова «Журба» (Додаток 3)

Стоїть гора високая,
попід горою гай.
Зелений гай густесенький,
неначе справді рай.
Під гаєм в’ється річенька,
як скло вона блищить.
Долиною зеленою
кудись вона біжить.
Край берега, у затишку,
прив’язані човни.
А три верби схилилися,
мов журяться вони.
Що пройде любе літечко,
повіють холода.
Осиплеться їх листячко
і понесе вода.

Журюся й я над річкою…

Біжить вона,шумить,

А в мене бідне серденько

І мліє,і болить.

Болить воно та журиться,

Що вернеться весна,

А молодість… не вернеться,

Не вернеться вона.

 Народні повір’я, пов’язані з вербою:

Про вербу, скромну нашу вербу, написано чимало. Їй, гнучкій, тонкоталій, розлогій чи просто вербі над водою, присвячені приказки, вірші та пісні. Спостереження за її так званою поведінкою привело до певних закономірностей, які ми називаємо народними повір’ями:

  • Якщо верба зацвіла, коли погода стояла ясна і тепла, то літо буде тепле і щедре на мед;
  • Якщо взимку стояла холодна погода, а на вербі розпустилися котики, то через тиждень буде тепло;
  • Якщо по вербових гілочках стікає вода, за день чекай дощу;
  • Якщо листя верби довго не опадає, то це ознака холодної зими;

А ось прогноз для молоді – зустрічатися під розлогою вербою, аби злий дух пару не розділяв, на довге і щасливе кохання.

І нарешті, повір’я на всякі потреби: зібраних з верби хрущів хлопці кидали дівчатам за пазуху, щоб гроші водилися.

Лікувальні властивості верби:

Лікарські властивості верби

Наші предки, шануючи вербу як святе дерево, широко застосовували її у медицині. Навіть уявити важко, від якої хвороби не допомагала верба. Використовували бруньки, гілки, листя і особливо кору, відвар якої має знеболюючі заспокійливі, протизапальні, жарознижувальні, потогінні, антисептичні, кровоспинні, ранозагоювальні, протималярійні, в’яжучі і навіть протиглисні властивості.
При яких же захворюваннях вживали відвар? При головному болю, різних формах неврозу, ревматизмі, простудних захворюваннях. Допомагала верба при розладах шлунково-кишкового тракту, отруєннях, проносах, запаленні сечовивідних шляхів, при гінекологічних та інфекційних захворюваннях, кровотечах.
Зовнішньо відвар кори використовували для полоскань при різних запальних процесах ротової порожнини, носоглотки та горла. Промивали ним рани й виразки. Із відвару кори робили ванни для ніг, використовували навіть від облисіння та пітливості. Та про що говорити – верба завжди була під рукою і, головне, діяла добре, рятуючи і дітей, і дорослих від недуг. Саме з вербової кори в першій половині XIX століття було добуто саліцилову кислоту, або аспірин.

Аспірин став неодмінним супутником сучасної людини, яка постійно стикається з болем.
Відвар з кори верби – один із добре випробуваних лікувальних засобів і сьогодні. Добре, якщо і ви не знехтуєте ним. Можливо, саме верба стане для вас рятівною.
 

Учень: верба в побуті, екологічне значення.

Верба в побуті

Деякі види верб дають непогану деревину. Деревина верби білої використовується у будівництві, для виготовлення човнів, дуг, лопат, гілки йдуть на плетіння огорож. Деревина може бути використана для целюлозно-паперової промисловості. Із кори виділяють волокно, придатне для виготовлення мотузок і мішковини. Прут із верби використовується для виготовлення рибальських снастей. З кори одержують червонувато-коричневу, чорну, коричневу, жовту та червону фарби для тканин.

Верби мають велику цінність для бджільництва, бо рано навесні дають нектар і пилок, які сприяють росту розплоду. Дуже цінують вулики з верби, бо в них бджоли не хворіють.

До речі, є верба якій уже 200 років, вона росте в с.Малинівка Чернігівської обл. ЇЇ висота 20 м, а обхват – 7,5 м.

Особливо прислужилася верба ставкам і річкам. Вони міцно пускають коріння у землю і стримують зсуви грунту, запобігають ерозійним процесам.

Верба є природнім фільтром. Недаремно люди найчастіше беруть воду для пиття саме під вербою. Верба очищає і повітря.

Легенда «Шануй своє коріння»

На високому березі річки росла верба. Кожного ранку вона нахиляла свої гілки-коси до води і полоскала їх, а потім сушила до сонця, нахиляючись дедалі нижче до води. А річка хлюпотіла водами та й пливла собі байдуже до моря, вимиваючи коріння верби зі старого високого берега. Засумував старий берег і каже: «Ой вербо, вербо, пускай глибше своє коріння, а то річка забере тебе та й понесе за течією, та й забудуть люди про тебе. Шануй, вербо, своє коріння!»

А верба йому на те:

– А хто бачить моє коріння? Всі задивляються на мою вроду, на мої зелені коси, а не на коріння!

– Як втратиш коріння,то втратиш і вроду, – сумно сказав берег.

Так воно і сталося. Вода розмила старий берег, всохло коріння верби, а невдовзі й верба всохла і впала в річку. Понесла її вода, забули люди про неї…

Так буває і з людиною. «Яке коріння, таке й насіння», – кажуть у народі.

 

Майстер- клас плетення з лози від учителя трудового навчання

 

Верба у побуті. Технологія лозоплетіння.

Плетіння з лози застосовували ще в давнину. Ймовірно, що почалося це ремесло якраз із простеньких тинів.

Старі майстри вміли створювати й вельми складні предмети: плетені лежанки, короби і т.п. Вони робили їх з вербової лози, очерету, ротанга, у кожному регіоні – свій місцевий матеріал.

Верба – дуже поширене дерево, тому в нас широко використовуються саме вербові гілки, з них плели і кошики, і тарантаси. Кожен селянин володів майстерністю плетіння з лози.

Масове виробництво минулих десятиліть потіснило ремесла, зокрема й ремесло плетіння з лози. Але з часом людство відчуло тугу за природою, тому сьогодні в моді натуральні матеріали та вироби ручної роботи, а лозоплетіння переживає новий розквіт.

У нас це ремесло десятиліттями зберігалося лише як хобі і домашнє рукоділля. Тепер же з’явилися підприємства, де вручну виготовляють плетені вироби на продаж або на замовлення.

Плетіння лози завжди давало простір для творчості. Сьогодні ж можливості майстрів ще ширші. У лозоплетіння прийшли сучасні інструменти, нові технології з обробки матеріалів, з розробки нових моделей (3D-моделювання) – все це дає змогу створювати доволі складні твори: вишукані шкатулки, скриньки, складно декоровані крісла і т.п.

Крім того, існують традиції та прийоми лозоплетіння різних народів, які сміливо використовують сучасні майстри. Часом у сучасних роботах можна помітити вплив різних шкіл лозоплетіння.

Існує кілька видів плетіння:

Просте плетіння через одну стійку (цим способом здебільшого заплітають стінки виробів)

Просте плетіння через кілька стійок (цим способом закріпляють і фіксують)

Пошарове плетіння (це плетення утворюється кількома прутами через один стояк)

Плетіння ряду

Квадратне плетіння

Плетіння шнурочками

Плетіння ” залінкі”

Плетіння косою (цим видом закінчують плетення стінок кошиків та інших предметів)

Ажурне плетіння (плетіння відкритими чарунками)

Ромбовидне плетіння

Плетіння зімкнутих фігур.

В умілих руках лоза наче глина і їй можна надати будь-якої форми.

Колір лози залежить не тільки від сорту верби, але і від того, в який час її зрізали.

Лоза, зрізана навесні, буде білою, а осіння має коричневі відтінки. Використовуючи лозу, заготовлену в різну пору року, майстер досягає приємних оку поєднань кольорів.

Лоза – надзвичайно приємний і слухняний матеріал, що дозволяє фантазувати і створювати різні форми плетених виробів. Попри те, що прийомів і способів плетіння не так вже й багато, важко переоцінити широту можливостей виготовлення виробів із лози. Спосіб плетіння відомий з давніх часів, тут важко винайти щось нове, але, користуючись старовинними прийомами плетіння, сьогоднішні майстри можуть створювати власні, неповторні роботи. За допомогою відпрацьованої століттями системи прийомів і правил плетіння можна створити практично будь-яку річ. Рівень майстерності і, відповідно, якість плетених виробів не скрізь були однаковими. Якщо раніше основним джерелом отримання сировини служили природні зарості верби, то тепер зрозуміло, що найбільш раціональним є вирощування верби на спеціальних плантаціях, на яких завдяки підбору сортів верби відповідно до умов зростання і напрямом виробництва, спеціальною технологією вирощування можна отримати високі врожаї прутів, технічні якості яких задовольняють відповідні вимоги. Плантації, крім того, дають змогу максимально наблизити джерела сировини до місця його переробки. Виплетені з лози вишукані меблі, кошики та інші предмети домашнього побуту нині мають неабиякий попит. Це не просто мода, це обов’язковий атрибут інтер’єру. І якщо ви не колекціонер виробів із лози і ваша квартира не завалена ними, то принаймні один плетений виріб є у кожній родині — великодній кошик.

Позитивні якості виробів із лози
Натуральний матеріал, ручна робота, міцність, легкість, має характерний приємний запах, лоза у виробі має властивість протягом 3-х років червоніти. При дбайливому ставленні до виробу він може слугувати понад 20 років. Заготівля лози проводиться восени протягом двох місяців. Стебло лози має бути завдовжки 1200-1500 мм. Після того, як лозу зрізали, стебла зв’язують в пучки до 10 кг. Для отримання необхідної сировини, пучки треба відварювати протягом двох годин. Тому вручну стебла обкурюють від кори і сушать у спеціальних сушках. Зберігають сировину у приміщенні, яке постійно провітрюється. Вентиляція – одна з обов’язкових умов зберігання лози. Перш ніж починати процес плетіння, лозу знову замочують у воді протягом двох годин. Тільки після цього її можна використовувати для роботи (вона стає придатною для обробки). Одним з основних матеріалів лозоплетіння є стругана стрічка. Щоб отримати стругану стрічку, лозопрут необхідно розколоти на три частини. Потім методом стругання на станку роблять стрічку і надалі використовують її для плетіння різноманітних виробів. Майстри працюють без рукавиць, бо руками повинні відчути кожну лозину. Плетіння з лози – старовинна професія, яка переживає новий розквіт.

Для багатьох людей ремесло лозоплетіння починається з хобі.

За умови наполегливості плетіння кошиків можна опанувати самостійно, за допомогою книжок. Можна також пройти спеціальні курси плетіння з лози, регулярно відвідувати майстер-класи досвідчених майстрів.

У нас, у Надибах, вже такі досвідчені майстри є, і вони займаються цим ремеслом досить давно. Це родина Малецьких, родина Сушінець, Волошин, Мельничин, також лозоплетінням займаються вже досвідчені майстри Гринчиха Іван, Іванцьо Андрій, Заріцький Андрій. Також вашій увазі пропонуємо виготовлене мило з відваром верби, тобто ще вербу застосовуємо у косметології.

Технологія миловаріння. Презентація мила ручної роботи вчителем трудового навчання.

 

Учень: Є в сквері кущ над тихим океаном…

             Той скромний кущ – Тарасова верба.

                                                                     І.Драч

Розповідь про Шевченкову вербу:

Чи знаєте ви, де росте Шевченкова верба? У Сибіру. Коли Тараса Шевченка пересилали в Новопетрівську фортецю, він випадково підняв на вулиці у Гур’єві вербову паличку і потім посадив після прибуття до фортеці. Гілка прийнялася. Чи думав Тарас, коли встромив вербову гілку в Оренбурзьку землю, що через багато років  гілочка із неї потрапить до України, а звідти знову до Сибіру? Звісно, не думав. Справа у тому, що в 1961 році делегація українських письменників відвідала тодішню фортецю, і звідти було привезено гілочку Тарасової верби. Із трьох посаджених прийнявся лише пагін у Львові у Стрийському парку. Верба виросла дуже великою та розлогою.

У Стрийському парку міститься і пам’ятна інформаційна табличка, що підтверджує правдивість історії. Пагони-онучата було посаджено в найвідоміших  музейних садибах, і не лише в Україні. А верба, що в Казахстані, не збереглася, її вітер зламав. Але як істинний символ невмирущості від кореня вона знову випустила пагони.

Учитель-словесник  зачитує:

З вогню верби – та в полум’я тополі,

З вогню тополі – в полум’я верби

Лечу, лечу я перекотиполем.

А день, немов волошка, голубий.

                                          Є.Гуцало

Учениця:

На краєчку поля виросла тополя,

Шевченком оспівана, вітрами обвіяна,

Дощами умита, сонечком пригріта…

                                          Я. Козова

Виконання музичного твору на сопілках (Т.Шевченко «Тополя»)

 

Презентація слайдів (біологи)

 

Презентація учня

Тополя

Populus

 

Латинська назва роду тополя – «популюс», що означає «народ», тобто народне дерево. Вона є шароподібною або пірамідальною.

Тополі досягають висоти до 40-45 м, а стовбур може бути діаметром 1-1,5 м.

Родина тополі – Афганістан. Спочатку вона була завезена до Італії, тоді вона поширилась по всій Європі. Належить тополя до:

Царство Рослини Plantae
Відділ Покритонасінні Magnoliophyta
Клас Еудікоти Eudicots
Ряд Мальпігієві
Malpighiales
Родина Вербові Salicaceae
Рід Тополя Populus

Із 150 видів, які поширені у світі, в Україні – 11 видів, серед них:

  • Тополя чорна, або осокір
  • Тополя пірамідальна
  • Тополя тремтяча, або осика
  • Тополя біла
  • Тополя дельтолиста
  • Тополя бальзамічна

Якщо розглянути будову тополі, то у неї:

Стовбур циліндричний, укритий гладенькою світло-оливковою корою, в нижній частині кора темно-сіра, глибоко тріщинувата.
Бруньки білоповнисті.
Листки чергові, круглясто-яйцевидні. В основі злегка серцевидні, кутасто великозубчасті або виїмчасті.

Квіти одностатеві в пониклих сережках.
Цвіте у березні–квітні, до появи листя.
Плоди  – коробочка.
Учень:

Коли засне, немов дитя шалене,

Глибоке місто неспокійним сном,

Вона приходить здалеку до мене

І шелестить до мене під вікном.

Щоб повертався я на Україну

Плугами чорнокрилими орать

І тополя та в полі поливать,

І поливати землю тополину…

 

Учень

Тополя в побуті

Про тополю можна розказати і таке. Людина дуже хоче пити. Ковток звичайної води повернув би їй сили, працездатність. Але води ніде немає, людина відламує шматок тополиної  гілки і починає смоктати. О диво!  Спрага поволі, потім раптово зникає.

Колись у сиву давнину тополя допомагала й чумакам , які везли з Криму сіль і рибу. Вони завжди на ночівлю в травні намагалися зупинитись під тополями. Лягали на спочинок стомлені, розбиті цілоденною спекою, а вставали свіжі, бадьорі та прямували далі.

У народі за допомогою тополі люди передбачали, яким буде літо, говорячи: «Тополя пізно розвивається – літо буде прохолодне».

Деревина тополі м’яка, легка. Використовують в народі для вироблення дрібного посуду (ложки, миски).

Кора містить фарбувальні речовини. Раніше корою і бруньками тополі фарбували тканини в різні відтінки жовтого і бурого кольору.

Олію з чорної тополі застосовують в косметології, а також в парфумерно-косметичній промисловості. ЇЇ використовують для виготовлення мила і для закріплення ароматів парфумів і одеколонів.

Також тополю можна вважати чемпіоном росту серед нашої флори. За рік із посадженого пагона виростає 2-3 метрове дерево. На Україні є тополя, якій уже 200 років, росте вона біля с.Угольни Рівненської обл. Обхват – 9,06 м.

У народі існує повір’я: «Народився син – посади 20 тополь; буде женитися – поставить хату».

 

Вірш «Не сади тополю на чужому полі»

Не сади тополю на чужому полі –
За селом дитинства краще посади.
Може наблукаєшся, і, проклявши долю,
Наче випадково забредеш сюди,
Щоб струсити втому від чужого світу,
Щоб вклонитись низько рідній стороні.
І її побачиш, панну гордовиту,
Срібну королівну незабутніх днів.
Скільки ж пролетіло тих років порожніх,
Що твоя тополя дотяглась до хмар?
І в колодязь глянеш, в чистий, придорожній –
Звідти хмуро зиркне злидень, а не цар.
І, пізнавши правду, скорчишся від болю,
Висвятиш сльозою корені свої.
Не сади тополю на чужому полі –
Краще в рідну землю посади її

 

Символіка тополі:

У літературі – це насамперед самотність, сум, зажура…

 

Моя  тополя  скинула  вбрання-
Осіннє  листя  світлої  печалі.
А  я  шукаю  в  пам’яті  щодня
Дзвінкого  літа  росяні  коралі…

Моя  тополя  журиться-німа,
Обдерте  гілля  п’є  важку  вологу.
Ще  трохи  й  снігом  кривдниця-зима
В  обмерзлу  душу  вимостить  дорогу.

І  закружляє  білий  сніговій
Її  печаль  у  срібнім  павутинні…
Русяве  літо  снитиметься  їй
І  зронять  сльози  віти  тополині

 

Ліричний твір Т.Шевченка «Не тополю високую»

Не тополю високую

Вітер нагинає,

Дівчинонька одинока

Долю зневажає:

Бодай тобі, доле,

У морі втопитись,

Що не даєш мені, доле,

Ні з ким полюбитись.

Як дівчата цілуються,

Як їх обіймають,

І що потім їм діється,

Я й досі не знаю…

Не спитаюся, ой мамо!

Страшно дівувати,

Цілу зиму зимувати,

Ні з ким не кохатись…

 

Слово вчителя:

На прикладі поезій Т.Шевченка можемо говорити про символіку тополі.

Учень читає спроектовані рядки віршів; учні називають, яке символічне значення тополі у них:

Катерина…

Як тополя, стала в полі

При битій дорозі… (самотність)

                                       «Катерина»

 Та й виросла Ганна кароока,

Як тополя серед поля,

 гнучка та висока. (дівоча врода)

                                                   «Наймичка»

 Посадила стара мати три ясени в полі,

А невістка посадила високу тополю… (туга за близькою людиною)

                                         «Ой, три шляхи широкії»

 

Лікувальні властивості тополі:

Лікарські властивості тополі

Тополя має неабиякі лікувальні властивості. Розпускаючись у травні, тополині бруньки виділяють велику кількість фітонцидів разом з ефірними оліями. Фітонциди, вбиваючи навкруги мікробів, віруси та найпростіших, зокрема, збудників дизентерії, черевного тифу, очищаючи повітря, наповнюючи його приємним запахом смолистих речовин.

Смолисті тополині бруньки найкраще збирати навесні. Вони діють не лише антимікробно, а й сприяють нормальній роботі серця, допомагають лікувати ревматизм, поліартрит та бронхіальну астму, сприяють припиненню запальних процесів. Виготовляють з них мазь від опіків, випадіння волосся, геморою. Застосовують бруньки тополі при застудних захворюваннях із підвищеною температурою тіла, при урологічних захворюваннях.

Народна медицина рекомендує кожній людині пити узвар із тополиних бруньок. На думку парапсихологів, тополя дає ясність мислення, відчуття перспективи, знімає злість і образи. Достатньо лише долонями притулитися до неї.

 

Повір’я про тополю:

Кажуть, що тополя має велику лікувальну і навіть чудодійну силу. Якщо дитина, у якої від народження горб, щодня спиною притискатиметься до високої стрункої тополі, то дерево забере її недугу, дитя буде струнким, як тополя.

 

 

Екологічне значення тополі.

Екологічні властивості тополі

У 80-х роках ХХ ст. припустилися великої помилки, вирубавши майже всі тополі. Чому ж це сталося? Жіноче дерево тополі під час цвітіння виділяє пух, що викликає алергічні хвороби організму. Але чоловічі екземпляри, тобто ті, що не цвітуть, не виділяють пух і тому дуже корисні. Зараз при посадці нових дерев намагаються вибирати сорти, що не дають пуху, а старі – грамотно обрізати, що років на п’ять порятує нас від «пухопаду».

Тополя має надзвичайно велике екологічне значення:

  • Тополя – пилосос. Поглинає пил, дим, гази, шкідливі сполуки. Одне дерево за сезон «споживає» до 70 кг бруду.
  • Тополя – постачальник кисню. Виробляє його удвічі більше, ніж дуб, і втричі більше, ніж липа. Одна тополя за сезон виробляє стільки кисню. скільки одній людині потрібно на рік.
  • Виділяє в атмосферу липкі сполуки – фітонциди – до 3 г на годину з кожного квадратного метра листя. Завдяки фітонцидам тополя має антибактеріальні властивості.
  • Тополя – фільтр. За літо доросле дерево очищає повітря від 20-30 кг пилу і сажі.
  • Насадження тополі вздовж ярів перехоплюють інфільтровані води і не допускають заболочення прилеглих полів.

Тополеві деревостани Лівобережного лісостепу України мають великий потенціал і можуть за короткий час забезпечити деревиною населення і виробництва. Лісостани тополевих на даному етапі розвитку нашого суспільства як швидкоросла порода – найперспективніша. І якщо правильно вести лісове господарство по цих деревостанах, то тополеві в майбутньому вирішать проблему дефіциту деревини.

Робота в групах: складання пазлів із народними прислів’ями про калину, вербу, тополю

Де срібліє водиця, там здорова водиця.

Любуйтеся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

Заливається, як соловейко на калині.

Без верби і калини нема України.

У кожної дитини доля тополина.

Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє.

Де верба, там вода, де вода, там верба.

 

Заключне слово учителя – словесника.

Узагальнюючи символічність образів калини, верби чи тополі в українській літературі, хочеться сказати словами Ліни Костенко:

Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі…

Ми з учнями зібрали найкращий цвіт поезій про дерева-символи. І, можливо, не в кожному із тих віршів ви почуєте слово «Україна», але потяг до рідної землі відчуєте однозначно.

 

Учні по черзі зачитують рядки віршів сучасних українських поетів, де калина, верба і тополя мають символічне значення чогось рідного, близького українцям. ” Цвіт поезій” наклеєно на власноруч виготовлені із кольорового паперу квіти.

«Цвіт поезій» про дерева-символи.

 

Калина у гаптованій сорочці

Із солов’єм зустрілась віч–на-віч.

Ліна Костенко

 

Сорочка збереглася від сестри,

На ній вогонь із рідної калини.

Нехай сорочку носить Україна,

Бо їй іще рости, рости, рости…

Микола Палієнко

 

Грона калини гарячої

Осінь між листя навишивалася.

Євген Гуцало

 

Та знаю: мене колисала калина

В краю калиновім тонкими руками,

І кров калинова, як пісня єдина,

Горить в моїм серці гіркими зірками.

Іван Драч

 

 

В селі моїм на маминому гробі

Росте калина. Знаю, то вона –

Душа моєї матері сяйна

Підводиться в нев’янучій подобі.

Дмитро Павличко

 

Життя висить на волосині,

Але я йому не вірю, я вірю калині.

В. Мельничук

 

Калина міряє коралі,

А ти летиш по магістралі.

Життя – це божевільне ралі.

Питаю в долі: «А що далі?»

Ліна Костенко

 

На оболонях верби у болоньях,

Туман,туман  – нейлонові плащі.

Л.Костенко

 

Де ж те місце,верби й осокори,

Що пливли з ранкової імли?

Микола Палієнко

 

З верби звиса левина довга грива,

Струмок в яру сіріє журавлем.

Євген Гуцало

 

А потім я злітаю, і лелеці,

Що на вербі гніздо, як храм, будує.

Галуззя урочисто подаю.

Д.Павличко

 

Там, верби сумливо схилились,

При низенькій вечірній зорі,

На Чернечій горі, на могилі,

Заспівають тобі кобзарі.

Микола Палієнко

 

Не чується увосени зозуля, –

Чому увосени нема її ніде?

От би почуть її вербові звуки,

Її вербовий жаль,купальський спів!..

Є.Гуцало

 

Осінньою жовтневою порою.

Коли ліси загравами цвітуть,

Давай удвох над річкою постоїм,

Як верби вдвох пожуримось отут.

Є.Гуцало

 

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Василь Симоненко

 

Я тільки нині зрозумів до сліз,

І слово тихе й сумовите – мати

Цвіте в мені,як сивий верболіз.

О.  Білаш

 

Порубана, але не вбита,

Замулена, але жива,

Моя ти, мово сумовита,

М’яка з вербового шитва.

Микола Палієнко

 

Медові зорі в небі прокидаються,

Тополі  білим листям лопотять.

Л.Костенко

 

Останній пензель літньої майстерні –

Тополя зронить краплю багрецю.

Л.Костенко

 

Тополь золоті кунтуші

До дзвону, до сивого клекоту

Насипали в келих душі

Електронних тривог лелечих.

І.Драч

 

Як надійшла щаслива доля,

Збудила весняну снагу,

Моя душа, немов тополя,

Зазеленіла на снігу.

Д.Павличко

 

Забрела в білі вірші тополя,

В білих віршах, мов мати, стоїть

Є.Гуцало

 

Верби й тополі, діброви й гаї,

Стежка між нивами плідними,

Гордо я вас називаю «мої»,

Щиро вважаю вас рідними.

Василь Симоненко

 

…Даруй мені над шляхом тополиним

Важкого серця древню булаву

Ліна Костенко

 

Куди мені в розхристаному полі,

Тут, де хрести розхристаних доріг,

Де дегустують ввечері тополі

Хмільне вино вишневої зорі?

Євген Гуцало

 

Мушу стати тополею,

Бодай трохи тополею стати,

Щоб відчути на кожнім листкові

Прохолоду краплини небесної

В. Кісь

 

Перо – це наша спільна доля –

Все обійди і все знайди.

Аж поки в головах тополя

Не прошумить за два хрести.

Іван Драч

 

Вірш «Ми дуже любим весь наш край»

Ми дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду — рясну калину.

Там соловейко навесні
Співає між гілками:
Та й ми співаємо пісні –
Змагається він з нами!
                      М. Познанська

 

Вірш «Мені над усе більш нічого не треба…»

Мені над усе більш нічого не треба:

Домівка матусі, волошки в житах,

Вишневий світанок, полив’яне небо,

І сиза роса на траві при шляхах.

Таке все тут миле, доступне і гідне –

Високі тополі і тихе село…

Таке сокровенне, насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини і мамині очі,

І доля – з лелечого наче крила…

Я більшого щастя на світі не хочу,

Лиш щоб Україна міцніла й цвіла.

В.Вихрущ

 

Вірш «Посадив тополю в мами біля хати»

Посадив тополю в мами біля хати,

Поливав з криниці,ніжно доглядав,

Виросла висока, усміхалась мати,

Вечорами в вітах соловей співав.

Тополенько-тополе, материнська доле,

Виглядаєш сина з далеких доріг,

Прилітай, синочку, зачекалось поле.

Повертай скоріше на мамин поріг.

Посадив барвінок під вікном у мами.

Стелився низенько, землю застеляв.

Заглядав в віконце синіми очима,

Материнське серце сумом наповняв.

Барвіночку, барвінку, стелися низенько,

Стелися низенько, в хаті привітай,

Постаріла мати, згорбилась старенька,

Де ти, мій синочку, швидше прилітай.

Посадив калину в мами на могилі,

Зеленіє рясно, полум’ям горить,

Де ж ви, моя мамо, де ж ви, коси сиві?

Над кущем калини чайка голосить.

Калинонько, калино, я усе покинув,

Я в село прилинув, мамо, зустрічай!…

Шелестить тополя, стелиться барвінок,

А калина шепче: «Синочку,прощай!»

 

Вірш «Хто свій рід забуде…»

Хто свій рід забуде,

Рідних маму й тата,

Той хай не вертає

До своєї хати.

 

Пам’ятаю, мамо,

Твоє тихе слово,

Що мене учило

Добру та любові.

 

«У вербі, дитино,

Сонце прокидається,

На гілках калини

Діти колихаються».

 

Опустила віти

Червона калина,

Тихо шепче з вітром

Верба й тополина.

 

А до мене знову

Мамин голос лине:

«Без верби й калини

Нема України»

 

Вірш «Біля лугу стояла калина»

Біля лугу стояла калина,

На калині гніздечко було –

Соловейкова дружна родина

Його звила собі на добро.

І проходячи мимо калини,

Я завжди зупинялась на мить –

Прислухалась, як ясної днини

Соловейкова пісня звучить.

Соловей і калина – одвічні

Обереги моєї землі.

України то символи вічні,

Наче промені сонця ясні.

І допоки на нашій калині

Соловей буде пісню співать, –

Будеш жити і ти, Україно,

І нікому тебе не здолать!

 

Підсумок. Обмін враженнями.

  Над круглим столом працювали:

учитель української мови і літератури Островська М.С.,
учитель біології Мальвічко Н.О.,
учитель трудового навчання Мельничин Н.М.
вчитель музичного мистецтва Карпенко О.А.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу