Людмила Цимбал – директор школи I – III ступенів № 281 Святошинського району м. Києва. Тут навчаються діти з різним соціальним статусом та особливостями, а колектив педагогів готовий впроваджувати сучасну інклюзію. Пані Цимбал розповіла, як відбувається процес навчання і яких змін вона очікує від української системи освіти.

– Розкажіть про вашу школу. У чому полягає її особливість?

– Школа в нас середня загальноосвітня. Вона знаходиться в оточенні спеціалізованих шкіл. Ми приймаємо всіх дітей, які не змогли пройти конкурсний відбір до цих установ і хочуть навчатися в нас. У них різні особливості і різні соціальні статуси. Виникненням саме спеціальних класів у нашій школі ми зобов’язані колективу 219-го садка для дітей із порушеннями зору та інтелекту. З такою пропозицією до нас звернулася його директор Ніна Миколаївна Рожко, віце-президент Асоціації тифлопедагогів України. Ми його розглянули і спільними зусиллями втілили в життя. Зараз у нас чотири спеціальні класи, а на наступний рік планується і п’ятий. Усього в нас 33 класи, де навчаються 854 дитини.

– У школі є діти з аутизмом? Як вони інтегруються в процес навчання?

– Дітей із цим розладом у нас небагато, а у тих, хто є, виставлений інший основний діагноз. Але в 2011-2012 році ми випустили дівчинку з аутизмом, яка навчалась у нас із першого по одинадцятий клас. У неї спостерігалася складна форма аутизму. Вона була в загальноосвітньому класі, де навчалося всього 30 дітей. Головний момент, який допоміг нам досягти результату, а учениці – отримати атестат про базову освіту, – зацікавленість батьків. З дівчинкою не було помічника, бо інклюзивна освіта тоді ще не практикувалася. У деякі періоди, коли в дитини були напади, з нею в класі перебувала бабуся, яка, маючи медичну освіту, завжди миттєво реагувала і допомагала своїй онуці. Адміністрація школи провела низку заходів, бесіди з усіма учнями школи, педагогами та іншими працівниками про те, що до дівчинки необхідно ставитися толерантно. Тому жодних конфліктів чи непорозумінь у цьому сенсі не було. Якщо говорити про особливості, то, наприклад, там, де вона перебувала, завжди необхідно було вмикати світло; «ковбаса» – слово, яке вона дуже любила і використовувала практично постійно.

Зараз у нас є дитина з аутизмом, яка навчається в спеціальному класі для дітей зі зниженим зором. Аутизм у неї – супутній діагноз. Цей хлопчик прийшов до нас з інтернату. Сьогодні ми чітко бачимо зрушення в його поведінці. Приміром, на святах він у нас уже розповідав вірші. Хоча й не можна було зрозуміти, що саме він говорить, але він дуже старався.

Слід зазначити, що у цих дітей є свої таланти. Якщо дівчинка прекрасно знала біологію – від маленьких клітинок до вирішення складних задач, то цей хлопчик чудово танцює і має підвищене почуття справедливості. Тому якщо в його присутності трапляється якийсь інцидент, то ми повинні дуже ретельно все розслідувати і покарати саме того, хто справді винен.

– Ви розповідали, що плануєте далі розвиватися в інклюзивному напрямі. Яку роль у цьому відіграють спеціальні класи і яким ви вбачаєте майбутнє такої освіти в Україні?

– Зараз питання інклюзивної освіти вельми актуальне. Я вважаю, що держава вже почала звертати увагу на цю проблему. Коли нашу школу відвідував із візитом Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба, він зазначив, що форма спеціального класу для початкової школи дуже доречна, адже саме там практикується індивідуальний підхід. Тим більше, що в спеціальному класі дітей мало – 12, а це означає, що вчитель може визначити потреби кожного й адекватно на них реагувати. Але це тільки в початковій школі. Тому ми вирішили впровадити подальшу інклюзивну освіту саме для дітей з особливостями, оскільки до 5-го класу вони вже достатньо адаптувалися до шкільного ритму, правил і т.д. Зараз я звернулася до нашої влади по дозвіл створити інклюзивний клас на базі вже існуючого спецкласу, щоб там за бажання могли навчатися здорові діти. Також я зараз готую свої пропозиції до Міністерства освіти, які, як мені обіцяють, будуть розглянуті, а пізніше їх допоможуть втілити в життя. Дуже важливе питання, яке ми зараз порушуємо, – додаткові ставки. Для роботи з особливими дітьми нам мало одного психолога.

– Чи передбачені у вас якісь додаткові заняття?

– Так, звісно. У нас є корекційні індивідуальні заняття, які проходять після уроків. Це, наприклад, лікувальна фізична культура, соціально-побутове орієнтування, розвиток мовлення, корекція вад розвитку та інші. Заняття можуть проводити і для всього класу. Вирішують це вчителі, бо вони в нас за спеціальністю дефектологи (тифлопедагоги), а тому мають право займатися корекцією. Але знову ж таки, це стосується тільки початкової школи. Тут педагоги можуть навіть обмінюватися досвідом. А далі, якщо ми хочемо розвиватися в інклюзивному напрямі, додаткові ставки потрібні обов’язково.

– Що ви назвали б головним критерієм успіху навчання дітей з особливими потребами?

– Головне – це взаємодія між батьками, дитиною і педагогами, оскільки саме така система може стати своєрідним двигуном прогресу. Такими принципами керується і наша школа. Ми намагаємося реагувати на прохання і бажання батьків, а тому завжди спільно приходимо до єдиного рішення в інтересах дитини.

За матеріалами журналу “Аутизм сегодня”

 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Коментарі закриті.