0 1452
ЯРОСЛАВ БОЛЮБАШ: ОСНОВНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙ, ДЕ ПРАЦЮЮ, – НЕ ДОПУСКАТИ КОНФЛІКТІВ МІЖ СТОРОНАМИ 29 Липня, 2012 Педагогічна Преса

Екс-керівник Департаменту вищої освіти МОНмолодьспорту Ярослав Болюбаш – людина добре відома освітянам. Його колосальний досвід – 31 рік роботи в міністерстві – і безперечна фаховість викликають повагу серед посадовців, ректорів і студентів. Тому звістка про те, що Ярослав Якович іде з міністерства, неприємно здивувала. Проте тривога виявилася даремною: він просто перейшов на нову роботу.

Відразу після відставки обійняв посаду в авторитетній Спілці ректорів, а нещодавно очолив Громадську раду при МОНмолодьспорту.

В інтерв’ю «Освіті України» Ярос­лав Болюбаш розповів про специ­фіку цих організацій і власні вра­ження від нових обов’язків.

Впливовий посередник

– Ярославе Яковичу, розкажіть, будь ласка, що являє собою Громадська рада?

– Якщо стисло, це система зв’язку між суспільством і освітянською вла­дою. З одного боку, вона здійснює сус­пільний контроль через участь у фор­муванні державної політики. З іншого, Громадську раду створили, аби вла­да краще орієнтувалася в проведен­ні реформ. Для профільного міністер­ства вона виконує функцію активного зворотного зв’язку з освітянами і гро­мадськістю.

Рада була створена давно, але ак­тивності не проявляла. Тож установчі збори відбулися 21 травня поточного року. Участь узяли більш як 110 осіб, які представляли громадські організа­ції. Коли справа дійшла до чисельно­го складу, були пропозиції записати всіх присутніх. Проте при деяких мі­ністерствах існують ради по 150 і біль­ше членів. Але ці організації недієздат­ні, бо людей неможливо зібрати для кворуму. Тому вирішили, що в скла­ді ради будуть 27 осіб. Кожну канди­датуру обирали персонально таємним голосуванням. Членів ради визначали згідно з рейтингом набраних голосів, так само – голову і його заступників. Тож процедура була максимально де­мократичною.

У результаті обрано дієздатну і дуже фахову раду. Нам вдалося наповнити її представниками всіх галузей освіти – дошкільної, загальної середньої, поза­шкільної, професійно-технічної, вищої освіти, представниками науки, а також фізичного виховання, спорту і моло­ді. Водночас вони представляють гро­мадські організації, які «наглядають» за всіма ланками нашої галузі. Мене, до речі, теж обрано як представни­ка Спілки ректорів. Моїм першим за­ступником став гендиректор Асоціації «Професійна хокейна ліга» Юрій Загородній. Заступником – голова Одесь­кої обласної громадської організації «Колокол» Антон Давидченко. Відпо­відальним секретарем – голова Асо­ціації керівників органів студентсько­го самоврядування міста Києва Артем Нікіфоров.

– Якими повноваженнями Громадська рада володіє?

– Повноважень достатньо. Насамперед, вона має право робити моні­торинг нових нормативних актів, які регулюють освітню, молодіжну полі­тику і спорт, а також брати участь у їхній розробці. Ми маємо можливість організувати обговорення зако­нопроектів чи інших ініціатив – кру­глі столи, конференції із залученням науковців. Повноважні проводити екс­пертизу на корупційність тих чи інших законів. Голова ради є водночас і чле­ном колегії міністерства, тож я брати­му участь у голосуваннях цього важ­ливого органу.

Зауважте, прості громадяни не за­вжди можуть достукатися до чиновни­ків. Відтепер вони будуть діяти через раду. Це значно ефективніше – є сер­йозний шанс, що одна з наших комісій вивчить питання. Потім рада зробить подання до міністерства, що з певно­го рішення у громадськості є така і така точка зору. Далі залишиться тіль­ки супроводжувати питання, аби воно вирішувалося. Міністерство загалом і департаменти зокрема зобов’язані від­повідати на запити ради, надаючи від­повідну інформацію – і це дуже силь­не повноваження.

До речі, члени виборного органу можуть бути спостерігачами під час вступної кампанії, беручи участь у засіданнях приймальних комісій, – міністр Дмитро Табачник підписав відповідний лист керівникам ВНЗ. Зва­жаючи, що маю змогу контактувати з Дмитром Володимировичем, це буде ді­євий важіль впливу.

– Як впливало МОНмолодьспорту на створення ради?

– Мінімально, й швидше – ор­ганізаційно. В міністерстві створи­ли робочу групу, яка запропонувала оптимальну кількість членів ради і ко­мітетів. До речі, кількість членів ор­ганізації збігається з числом областей разом із Києвом і Севастополем. І не­даремно – так зручно закріплювати кожну область за одним членом ради. На цьому вплив міністерства вичер­пався, бо голосування зрештою було вільним і таємним.

Робота без зарплатні

– Ви знаєте всіх членів ради особисто?

– Ні, звичайно, бо є громадські ді­ячі з регіонів. Декого знаю особисто, але з кількома познайомився заочно, за рекомендаціями. Там є досвідчені люди, а є молоді. Є навіть студенти Анастасія Темірбек, Артем Нікіфоров, Євген Кудрявець. Проте всі вони – фахівці високого рівня або дуже пер­спективні діячі.

– Громадська рада вже працює над якимись завданнями?

– На цьому етапі триває органі­заційна робота. Зрозумійте, нешвидка справа – розробити й видати документи організації, обрати склад, ке­рівництво тощо. Вирішуємо питання з фінансуванням, робочим кабінетом, зв’язком, оргтехнікою, комп’ютерами. А з початком навчального року рада запрацює. Основне завдання – нала­годити контакти з суспільством, гро­мадськими організаціями. Консультативно-дорадчий орган повинен стати посередником, точніше, зв’язковим між суспільством і освітньою владою. Чим міцнішими будуть контакти з сус­пільством, тим ефективнішим є вплив на міністерство, а отже й на розвиток галузі.

– До речі, про фінансування. Які дже­рела коштів, і яку отримуватимете зарплатню на посаді голови?

– Рада фінансуватиметься з держ­бюджету, є відповідне доручення прем’єр-міністра. Проте ми не розраховуємо на значні кошти. Організація не матиме свого рахунку й печатки, фінансуватимуться певні заходи. Гроші отримуватимемо на організацію кру­глих столів, відрядження, можливо, замовлення соціологічних досліджень тощо. Зарплатню в раді не матиму, як і мої заступники чи члени ради, – це громадські посади.

На захисті автономії

– Давайте поговоримо про Спілку ректорів вищих навчальних закладів України. Що це за організація?

– Це всеукраїнська громадська ор­ганізація, яка представляє ректорів ві­тчизняних ВНЗ 3 – 4 рівнів акредитації. Сьогодні в Україні таких вишів 345, переважна більшість їхніх керів­ників – члени Спілки ректорів. Зви­чайно, це не профспілка, а організація дещо іншого спрямування. Створена вона 1993 року, діє з метою сприян­ня розвитку автономії ВНЗ, координа­ції зв’язків ректорів тощо.

Крім того, спілка виконує експерт­ні функції – оцінює законодавчі іні­ціативи стосовно вищої школи. Напри­клад, коли дебатувався законопроект про вищу освіту, його положення ви­вчали експерти спілки. До того ж вона висуває ініціативи – ми доносимо до міністерства колективну думку ректорів. Ще одна функція організації – певною мірою захист свобод, які стосуються ді­яльності ректорів. Можна сказати, що спілка – лобістська структура ректор­ського корпусу. І так має бути, бо ректо­ри – інтелектуальний цвіт вищої освіти.

– Коли Ви працювали в департамен­ті, вплив спілки відчувався?

– Аякже! Навіть коли міністерству треба було пробити в Кабміні якусь ідею, ми зверталися до спілки. Там ви­вчали питання і давали оцінку, з якою ми йшли, наприклад, до Мінфіну чи Мінекономіки. І дуже часто там при­слухалися до думки ректорів.

Відповідальність зросла

– Що нині відбувається у спілці?

– Йде вступна кампанія, і спілка проводить її моніторинг. Спочатку ін­формація надходить до нас, потім опра­цьовується, і якщо є негативні сигнали, ми реагуємо. Традиційно ми не робимо заяв із цього приводу, як інші громад­ські організації. Але іноді доводиться виходити на зв’язок з тим чи іншим ректором і повідомляти про пробле­ми, які виникли.

– У спілці Ви обіймаєте посаду відпо­відального секретаря. В чому полягає Ваша робота?

– В організації роботи спілки. На­самперед, це підготовка засідань, на яких розглядаються поточні питання. Також ми намагаємося вийти за межі України, налагодити зв’язки з ректора­ми ближнього й дальнього зарубіжжя. Наша країна – учасниця Болонського процесу, тож нам дуже важливо вийти на зв’язки з університетами Європи. Взагалі, міжнародна співпраця в освіт­ньо-науковому середовищі ефективна саме на рівні контактів громадських організацій. Тож спілка має бути ак­тивнішою. Співпрацювати є з ким – в Європі безліч організацій, подібних до наших. Зокрема, ми підписали договір про співпрацю з російським Союзом ректорів, провели переговори з конфе­ренцією ректорів Німеччини щодо від­новлення співробітництва. Користь від пожвавлення контактів очікуємо ко­лосальну – насамперед, в плані об­міну викладачами, студентами, аспі­рантами.

– Ви тривалий час були посадовою особою, а тепер на іншій роботі. Які відчуття від таких змін?

– Коли працював у департамен­ті, навантаження було величезним, і на власні ідеї не завжди вистачало часу. А тут є шанс щось запропо­нувати. Працюючи в міністерстві, я постійно був під пресом директив­ної відповідальності. Ніколи не до­зволяв собі зневажливого ставлення до виконання доручень, цього ж вимагав і від працівників департаменту. Зі зміною посади рівень внутрішньої відповідальності навіть зріс. Я став зв’язковим між керівництвом мініс­терства й громадськістю – і це накла­дає відповідальність перед обома сто­ронами. Не скажу, що це мене лякає, але часто запитую сам себе, чи пра­вильно я роблю те й те. Нині працюю в режимі посиленої уваги. Завжди на­гадую собі, що основне призначення організацій, де працюю, – не допус­кати конфліктів між сторонами, які нічого хорошого нікому не приносять. І саме тому рано чи пізно всі війни закінчуються перемир’ям.

Юрій ЗУЩИК, «Освіта України» № 31

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *