Запровадження дистанційної освіти – на часі. Але часу майже немає, коли йдеться про майбутніх абітурієнтів із Криму, школярів з Луганщини і Донбасу. Необхідність дати їм змогу здобувати повну загальну середню освіту й отримувати відповідний документ встановленого зразка стає каталізатором запровадження в Україні дистанційної освіти як повноцінної форми організації навчального процесу.

Онлайн-ресурс – окремий чи міністерський? Навчальні програми – як адаптувати їх до такої форми навчання, врахувавши і вимоги Державного стандарту, і специфіку навчання поза стінами школи? І найголовніше – контент: чи можливо за стислі терміни наповнити платформу якісними текстами, зображеннями, відеороликами тощо, і хто їх створюватиме? Зауважимо, умови задачі непрості: ця титанічна праця наразі – ноша переважно волонтерська. Як виконати амбітне завдання – міркували в Міністерстві освіти і науки під час організованого заступником міністра Павлом Полянським «мозкового штурму». Помізкували результативно – переконалися кореспонденти «Освіти України».

Стратегічна і тактична мета

Мова про дистанційне навчання як можливість здобути повноцінну загальну середню освіту з отриманням документа встановленого зразка на підставі опанування учнем освітньої програми.

На основі освітньої програми ми повинні подбати про те, щоб діти мали доступ до інформації, до зрозумілого їм алгоритму навчання, і на фініші були сертифіковані на рівні з усіма, – наголосив «модератор» мозкового штурму Павло Полянський. Ішлося насамперед про учнів із Криму: «До закінчення цього навчального року, – зауважив заступник міністра, – ми мали справу з дітьми, які отримали щонайменше свідоцтво про закінчення базової української школи. З наступного року до нас звертатимуться учні, які не мають жодного українського документа про освіту”.

У міністерстві прагнуть дати шанс кримчанам, мешканцям Донецької та Луганської областей, котрі захочуть отримати український документ, – можливо, за ще більш спрощеними процедурами, ніж у попередні роки, здобути знання з допомогою дистанційною освіти (чи навіть самоосвіти), прикріпитися для складання екстернату й отримати свідоцтво про базову освіту або атестат.

Слід створити умови, дати певні преференції, але не заманювати, – відповів Павло Полянський на репліку щодо відміни Росією Єдиного державного екзамену для абітурієнтів із Криму і Донбасу та пропозицію організації ЗНО й видачі атестатів онлайн. – Ми не маємо наміру «перекупити» їх ще більшими пільгами.

Стратегічна мета проекту – розвиток дистанційної освіти засобами ІТ, тактична – розроблення онлайн-курсів за спеціально створеними програмами відповідно до вимог державного стандарту. Найперше питання з тих, що на порядку денному: де має розміщуватися така освітня платформа (на будь-яких сайтах, бути прив’язаною лише до сайту МОН або ці форми існування можуть бути паралельними)?

Чітке бачення «прописки» висловив співзасновник першої української платформи масових відкритих онлайн-курсів Prometheus (про вітчизняний дебют МВОК ми писали в № 20 «Освіти України» від 18 травня 2015 року) Іван Примаченко:

– Раціонально розділити платформи для контенту і платформу для атестації – вона має бути міністерською, щоб контроль залишався суто державним. Тим більше, що «функціонал» не зовсім перетинається: очевидно, будуть потрібні окремі технічні рішення для авторизації тих, хто проходить курси, і зручна платформа для власне навчання. Платформу, приміром на Open edХ, ми можемо взяти на себе: надати в автономне користування Міністерству освіти і науки, що матиме права адміністрування. А ми забезпечуватимемо стабільне функціонування сайту – це важливо, бо платформа чудова, але складна і в налаштуваннях, і особливо в підтримці.

ЗНО – онлайн?

За словами Павла Полянського, можуть використовуватися ті платформи, що вже існують, можуть виникати інші, на яких розміщуватимуться навчальні матеріали.

– Але, напевно, щоб людина могла отримати документ державного зразка, вона зі знаннями, які можуть бути набутими на різних платформах, все одно звертатиметься до цього ресурсу: потрібна центральна платформа на час проведення ДПА та ЗНО, але вона має бути повноцінна, наповнена контентом, а не нагадувати кімнату, куди заходять двічі: після 9 та 11 класу.

Заступник міністра висловив свою думку: платформа має бути на вільно поширюваному програмному забезпеченні, необхідним є форум – своєрідний консультаційний пункт, завдяки якому стане можливим інтерактивний зв’язок між учнем і наставником (це може бути виходом із ситуації, коли неможливо кожній дитині забезпечити персонального вчителя). Формат матеріалів – різний: тексти, зображення, відео, інтерактивні завдання плюс масові відкриті онлайн-курси.

Учасники мозкового штурму виправдали обраний формат заходу: ідеї озвучували революційні. Приміром, Валентина Хіврич, заступник начальника управління – начальник відділу загальної середньої та дошкільної освіти департаменту освіти і науки Запорізької ОДА, запропонувала проводити оцінювання знань учнів на платформі міністерства не лише для тих, хто закінчує 9 або 11 клас:

– Було б добре, якби на цій платформі було незалежне оцінювання не тільки для отримання свідоцтва чи атестата. Наприклад, дитина навчається в 7 класі – а вже опанувала весь курс фізики. Такий учень повинен мати можливість скласти «іспит» і показати документ: мовляв, фізику на рівні базової середньої освіти вже знаю – вчитиму інші предмети. На мою думку, на державному ресурсі слід розширювати можливості для незалежного оцінювання тих учнів, хто опановує предмет самостійно, обрав сімейну форму навчання тощо. Або не згоден із тим, яку оцінку поставили з певного предмета. І, звісно, передбачити отримання документа про освіту.

На платформі під егідою МОН з допомогою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (чи установи-наступниці) Валентина Володимирівна пропонує створити вичерпний контент для оцінювання будь-якої дитини за державним стандартом. З ідентифікацією, на її думку, не буде жодних проблем, коли інформаційні системи управлінь освіти будуть долучені до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Віртуальний навчальний заклад

Відштовхуючись від проблеми Криму, переходити до бачення дистанційного навчання як однієї з форм організації навчального процесу та працювати на перспективу закликає Євгенія Бачинська – проректор із науково-методичної роботи Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.

– Перспектива така: батьки зможуть обирати дистанційну форму навчання нарівні з екстернатом, індивідуальним навчанням тощо, – вважає Євгенія Миколаївна. – Якщо говорити про західний досвід, то дистанційне навчання там є абсолютно «нормальним», існують віртуальні школи й університети. Нам треба розглядати проблему в ширшому контексті, ніж теперішня ситуація з Росією-агресором, робити універсальні напрацювання. І в такому разі передбачити нормативне врегулювання – внести доповнення до Закону «Про освіту», щоб узаконити таку форму навчання, і доповнити Положення про дистанційне навчання: прописати механізм його організації та оплату праці вчителів (тьюторів). Сьогодні говоримо про волонтерські засади – а завтра цю роботу треба буде вносити в бюджет.

Онлайн-платформу для навчання Євгенія Бачинська пропонує розміщувати у віртуальному закладі (чи кількох закладах по Україні) при Міністерстві освіти і науки: після онлайн-реєстрації на такому офіційному ресурсі дитина отримує змогу навчатися за уніфікованими програмами, консультуватися з наставниками, які отримують за це фінансову винагороду. Контент повинен мати гриф МОН.

– Це не просто набір інформації, а запорука реалізації Державного стандарту, – зауважує пані Євгенія. – Якщо дитина самостійно вивчатиме неуніфікований матеріал, як вона потім складатиме ДПА чи ЗНО?

Складати іспити на документ про освіту фахівець пропонує очно: даючи державний документ, треба бути впевненими в тому, що учень відповідає необхідним вимогам.

– Для чого потрібна дистанційна освіта? Якщо дитина хоче вчитися, вона вже може це робити: матеріалу достатньо, а вчитель підкаже, як у ньому не «загубитися». Якщо ми говоримо про отримання документа про освіту – це зовсім інше питання, – наполягає директор Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 6 міста Кіровограда Надія Кравченко. – До того ж отримати документ про закінчення школи чи про те, що здобув знання, – це теж різні речі. Мабуть, маємо виходити з того, що дитина і батьки, котрі обирають дистанційне навчання, повинні бути зацікавленими найперше в отриманні знань. Які, звісно, підкріплені документом.

У такому разі необхідний облік: діти реєструються, можуть – якщо звернутися до закордонного досвіду – отримувати власні віртуальні кабінети, індивідуальні консультації, розсилку матеріалів, підібрані для кожного учня окремо. Щоб документ про освіту відображав реальний рівень знань, пані Надія пропонує створити сертифіковані міністерством комісії (члени комісії виїжджають у регіони або, навпаки, приїжджає дитина), котрі, підтвердивши опанування учнем певного курсу, видають відповідний сертифікат.

– Навчатися можна дистанційно, а іспит складати очно, особисто – без будь-яких маніпуляцій. Тоді будуть реальні знання, підтверджені сертифікатами, – вважає вона.

Програми і контент

Навчальні програми для онлайн-курсів мають бути розроблені з урахуванням вимог Державного стандарту й затверджені на рівні МОН, – таке бачення озвучив заступник міністра. Робити це, на думку Павла Полянського, повинні не самі педагоги: «Укладачі звичайних програм мають дещо інше бачення. А програми онлайн-курсів мають додаткові аспекти – приміром, скільки «кліків» треба зробити, щоб увійти».

«Грати», за словами Павла Броніславовича, всім доведеться за одними правилами: щоб учень, хоч би якою платформою користувався, міг бути спокійним – курси вибудувані за універсальною програмою. Створити її, визнає заступник міністра, напевно, буде непросто: досі в Україні звичайні навчальні програми не трансформували в програми для онлайн-курсів.

Відповідно до державного стандарту учневі треба дати необхідні й достатні знання для того, щоб він успішно завершив курс шкільного навчання й підготувався до вступу в університет, зауважує Павло Полянський. А програми повинні бути розміщені у вільному доступі.

Головний біль ідеологів дистанційної освіти в Україні – контент. Запал учасників мозкового штурму дещо охолодив Іван Примаченко:

– Зараз повні онлайн-курси, з 1 по 11 клас, створені лише однією організацією в світі – Khan Academy. Процес створення тривав 10 років, було витрачено 50 мільйонів грантових коштів… Зважаючи на нульовий бюджет, ми, на жаль, не можемо широко користуватися синхронним – з використанням Skype тощо – навчанням: за це треба платити. Тобто йдеться передусім про асинхронну освіту – заздалегідь записані відеолекції, інтерактивні завдання: вони формуються, а потім учителі лише супроводжують такі матеріали. З власного досвіду скажу: є поодинокі випадки, коли викладачі можуть самостійно зробити цей запис. І справа не лише в тому, що треба знати технічні й методичні аспекти: за статистикою, при самостійному записі курсів на одну годину відео витрачається десять годин роботи.

Тамара Пушкарьова, заступник директора ІІТЗО, вважає, що в Україні розроблено чимало контенту, але він здебільшого створений без участі програмістів. Для створення потужного сучасного контенту, на її думку, треба організовувати групи, до яких би входили вчитель і програміст, додатково – за необхідності – фахівець із озвучування, музичного супроводу, сценарист.

Директор спеціалізованої школи № 71 Солом’янського району Києва Оксана Буковська, посилаючись на досвід роботи в журі конкурсу «Відкритий світ», переконує:

– Уже напрацьовано багато якісних презентацій, приміром, з математики для 7 класу. Журі могло б відібрати найкращі, програмісти – довести до досконалого вигляду. Це повинно відбуватися під «крилом» міністерства – щоб був єдиний взірець. Окрім того, має бути чітко визначено, як працюють тьютори, консультанти. Тоді механізм працюватиме.

– На мою думку, можливий такий формат: щодо природничо-математичних наук (а це близько 50 % необхідного контенту) використовувати ресурси, які є на Khan Academy, перекладаючи їх, – висловив припущення Павло Полянський. – І, природно, треба розробляти український контент із гуманітарних предметів – української мови, історії України тощо.

Після «штурму»

Підсумки кількагодинного полілогу засвідчили, що мозковим штурмом зібрання назвали недаремно. Вартісних думок не бракувало, бажання братися до справи – теж. За словами Павла Полянського, в новому законі «Про освіту» дистанційна форма навчання має постати як паралельна до класно-урочної системи та рівноцінна їй.

– Для того треба передбачити в цьому законі, а також у підзаконних актах, відповіді на такі запитання: що вважати навчальною групою (та як вона ділиться чи не ділиться), як оплачувати роботу з дитиною онлайн і вимірювати навантаження на вчителя/ментора/тьютора, – сказав заступник міністра.

Платформи, згідно з баченням учасників, мають бути двох типів: 1) для розміщення сертифікованого контенту, створеного на підставі сертифікованих програм МОН (таких може бути необмежена кількість, проте передбачений моніторинг наглядовими структурами); 2) платформа з таким самим контентом, але вона буде єдиною для проходження ДПА за 9 і 11 клас (імовірно – також для складання ЗНО).

«На олівець» узяли ідею щодо залучення до роботи студентів – майбутніх педагогів і «айтішників».

– Подальшого обговорення потребує питання щодо сертифікатів про опанування освітньої програми з циклу предметів у рамках певного класу класно-урочної системи, – зазначив Павло Полянський стосовно ще однієї пропозиції.

Основні штрихи до зразка дистанційної освіти в Україні окреслено. Далі запланована робота у групах. «Освіта України» стежитиме за новинами: після яскравого «брейнсторму» будемо чекати відповідного продовження теми.

Наталія КУЛИК, Валентина СОРОКА, «Освіта України»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *