Рік тому директор Переяслав-Хмельницької школи-інтернату Василь Козій ухвалив сміливе рішення – зарахувати до навчального закладу учнів домашньої форми навчання. До окупації Криму ці діти навчалися дистанційно в школі № 31 міста Сімферополя і минулого літа, зважаючи на обставини, опинилися без навчального закладу. Після багатьох місяців пошуків і стукання в двері освітніх установ їх ризикнула прийняли саме школа у Переяслав-Хмельницькому.

Перед якими проблемами постали першопрохідці дистанційної домашньої форми навчання? Як налагоджували спільну мову з батьками та дітьми? Про це розпитуємо директора школи Василя Козія.

Навчання – тільки українською

Першою несподіванкою, яка спіткала навчальний заклад у Переяслав-Хмельницькому, була справжня лавина телефонних дзвінків. Більше сотні батьків, які хотіли навчати дитину вдома, телефонували майже цілодобово. Запитували: як записатися, що потрібно для навчання, намагалися якнайдетальніше з’ясувати, як відбуватиметься контакт із навчальним закладом. Директор відповідав, як міг. У перші дні він і сам не знав відповіді на всі запитання. Але дітей без навчального закладу залишити не міг.

– Моя секретарка мало не звільнилася, – зізнається Василь Васильович. – Відповісти на всі дзвінки було просто неможливо.

Передусім зателефонував директорці школи в Сімферополі, де ці діти навчалися раніше. Вона пояснила, як укладати договір із батьками, заповнювати установчу анкету. Розповіла про досвід дистанційної освіти, що впроваджувалася в закладі, підбадьорила. Порадила, як налагодити спілкування з батьками.

Починати й справді довелося з батьків.

– Дехто починав розмову одразу з вимоги – навчати у школі російською, – продовжує директор. – Я відповідав: державна мова у нас українська. Ті ж, хто хоче навчати дітей російською, мають право шукати інші навчальні заклади. У результаті всі 111 «домашників» почали навчання українською.

Контрольні роботи: принтер не витримав

Наступна проблема – віртуальність. Чимало батьків уявляли спілкування зі школою виключно віртуальним. Але директор вирішив: педагоги повинні познайомитися з дітьми. Для початку – визначити освітній рівень кожного.

– Перш ніж зарахувати дитину до певного класу, ми мали переконатися, що вона знає програму попереднього класу, – каже Василь Васильович. – Тому поставили вимогу: дитина має приїхати до школи для знайомства і потім обов’язково для проходження державної підсумкової атестації в кінці навчального року.

Перед ухваленням такого рішення Василь Васильович порадився з представниками Державної служби у справах дитини. Ті пояснили: є родини, батьки яких не хочуть пускати дітей до школи, але і вдома їх не навчають. Треба бути обережними, щоб не прогледіти такі ситуації.

У школу записалися учні з багатьох областей України. Найбільше – з Києва (нині їх 35), Черкас (10), Донецька (семеро).

Увесь минулий рік у школі навчалися не тільки діти – 220 на очній формі навчання і 111 на домашній, – а й учителі.

– Педагоги дуже хвилювалися, – згадує директор. – Зокрема, чи вчасно надішлють батьки дитячі контрольні роботи. Спочатку надсилали електронною поштою, а ми роздруковували. Після першої сотні (а це ж лише з одного предмета) не витримав принтер – «згорів».

Для контрольних робіт «залучили» «Нову пошту». Батьки присилали роботи на адресу міського відділення, а вчителі їздили забирати. Швидко зрозуміли: не наїздишся. Домовилися з організацією і роботи почали доставляти просто до школи.

Фізкультура онлайн

Навчальні плани для «домашників» склали за тією самою програмою, що й для дітей очної форми навчання. Але одразу ж постало запитання, як оцінювати фізичну культуру, образотворче та музичне мистецтво, трудове навчання. Учителі мови та літератури запитували: як оцінити знання віршів і зв’язне мовлення? Адже прослухати понад сотню дітей дистанційно – майже нереально. Учителі англійської не розуміли: як визначити рівень усного мовлення? Учителі біології, географії, хімії, фізики застерігали: часто-густо батьки ігнорують проведення лабораторних і практичних робіт.

На деякі з цих запитань відповідь знайшлася – наприклад, знання віршів, фізичні вправи, навички трудового виховання контролюють самі батьки. Проблеми ж лабораторних робіт – залишаються.

Домашню освіту найдоцільніше застосовувати для учнів молодшої школи, вважає Василь Козій.

– За цей рік ми побачили і переваги, і недоліки домашнього навчання, – продовжує директор. – Переваги: заняття організовуються за оптимальним графіком, з урахуванням здібностей та можливостей дитини. Серед недоліків – те, що батьки у старших класах не завжди можуть організувати навчальний процес. Не всі ж знають фізику чи хімію! Тому змушені запрошувати вчителів-тьюторів, які супроводжують навчання дитини.

Педагоги-волонтери

Окрім того, консультування дітей (а інколи і батьків) у режимі онлайн і перевірка контрольних одразу почали вимагати дуже багато часу. І вчителі весь рік працювали як волонтери.

– Дуже вдячний колективу за підтримку і розуміння, – наголошує Василь Васильович. – Вони розуміють важливість такої форми навчання і роблять усе, що можуть, а часто – й більше. Віддячити за таку роботу поки що можу тільки премією.

Нормативна база формувалася «з коліс». 14 листопада було видано наказ Міністерства освіти і науки «Про проведення дослідно-експериментальної роботи на базі Комунального закладу Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницька загальноосвітня школа-інтернат I–III ступенів». Фахівці Академії неперервної освіти Київщини (колишній Інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів. – Авт.) почали розробляти методичне забезпечення й поступово наповнили спеціальний розділ сайту академії. Саме там батьки вже знаходять необхідні матеріали для роботи.

– Дуже вдячний за допомогу методисту навчально-методичного кабінету початкової освіти академії Жанні Вихрестенко, – говорить Василь Козій. – Ми консультувалися з нею у всіх випадках, коли потрібна була порада щодо молодшої школи.

Нині ж, на думку директора, необхідно якнайшвидше встановити норми навантаження педагогічних працівників, які працюють з «домашниками». До врегулювання цих питань прийом нових дітей до школи поки що припинено. Хоча охочих навчатися дистанційно – дуже й дуже багато.

Досвід США

Восени до Переяслав-Хмельницької школи-інтернату завітали американці. Розповіли, що така форма навчання надзвичайно поширена у США (особливо у родинах військових), і запропонували подивитись, як усе діє.

– Я на власні очі побачив, як працюють школи у п’яти штатах Америки, – розповідає Василь Васильович. – Зрозумів, як потрібно діяти у тій чи іншій ситуації. Дуже вдячний за цей досвід. Після цієї поїздки вже не так хвилююся, що щось можу зробити не так. У системі української освіти є багато такого, чого американцям варто було б у нас повчитися!

Після повернення зі США директор провів дослідження мотивації батьків, які хочуть навчати дітей удома. Моніторинг показав: 5 % учнів обрали домашню форму навчання через конфлікти в навчальному закладі; у 5 % вибір пов’язаний із професійною діяльністю батьків; ще 5 % – діти-інваліди; 7 % часто перебувають з батьками за кордоном; 10 % живуть дуже далеко від навчального закладу, 15 % – обдаровані діти; 20 % – вимушені переселенці з зони АТО та діти, які проживають у зоні бойових дій. А 33 % батьків хочуть реалізувати своє право на збереження родинних поглядів і переконань щодо освіти дитини.

– Дослідження показало: більшість батьків хочуть самі навчати дітей і формувати для них середовище спілкування, – пояснює директор. – Головне, щоб вони розуміли: це не тільки право, а й величезна відповідальність.

За рік роботи школа має перші результати. Найголовніший – «піонери» дистанційної освіти здобули безцінний практичний досвід і готові ділитися ним з іншими навчальними закладами країни. Окрім того, школа покращила матеріально-технічну базу – отримали нові комп’ютери, веб-камери та новий принтер. Уже найближчим часом школа планує повернути статус ліцею.

І найголовніший результат: цьогоріч шестеро учнів домашньої форми навчання закінчили дев’ятий клас, четверо – одинадцятий. Раніше ці діти навчалися в Криму, але Переяслав-Хмельницька школа допомогла їм залишитися в освітньому полі України і продовжити навчання у вишах.

 Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»