Створення консультативно-дорадчого органу при міністерстві – процес багатоступеневий, адже перед МОНмолодьспорту постало непросте завдання: почути всіх представників громадськості й урахувати думку кожного. Про обставини «народження» Громадської ради розповідає відповідальний посадовець, який стояв біля витоків налагодження взаємної співпраці – заступник директора Департаменту взаємодії з центральними органами виконавчої влади, засобами масової інформації і громадськими організаціями Максим Авксєнтьєв. Громадську раду створе­но, а отже, співпраця з громадськістю відте­пер здійснюється не лише на папері. Проведено масштабну організаційну й інформаційну роботу в цьому напрямі. Яким шляхом вирішувалися основні труднощі в процесі створення консультативно-дорадчого ор­гану при міністерстві? Не скажу нічого нового, най­важче – це розпочати. Про необхідність створення Гро­мадської ради велося багато розмов, неодноразово виника­ло питання налагодження ефек­тивної співпраці з громадськіс­тю – для цього потребувався функціональний інструмент. Хочу наголосити, що осно­вний тягар роботи ліг на ініціа­тивну групу, яку сформовано з авторитетних освітян. Усі відпо­відальні особи чергували на при­йомі документів і здійснювали організаційне забезпечення про­цесу. Ініціативна група прийня­ла заявки від усіх, хто бажав до­лучитися до громадської роботи й стати партнером і помічником міністерства на шляху до вирі­шення ключових питань галузі. – Чому до її складу не ввій­шли представники всіх заявле­них громадських організацій? І чи був би, на Вашу думку, такий розширений формат ро­боти консультативно-дорадчо-го органу ефективним?  – Однозначно ні. Більш ніж 100 людей апріорі не здатні ді­йти згоди – і причина зовсім не у плюралізмі їхніх думок. Такий формат видається неді­євим, бо будь-які пропозиції по­тонуть у загальному галасі й су­перечках. Адже така кількість людей, що зібралася в одному місці, фізично не зможе почути одне одного. Окрім того, їхні за­сідання необхідно організацій­но й інформаційно забезпечи­ти, що потребуватиме значних часових витрат і залучення ба­гатьох людей. І ще один прикрий факт ви­мушений констатувати: не по­одинокими є випадки участі у консультативно-дорадчих органах так званих «професійних» громадських діячів, які входять до складу кільканадцяти рад, не володіючи для цього належ­ною компетенцією. Вони вико­ристовують членство в раді для досягнення особистої мети і за­доволення власних інтересів. Саме тому мені здається правильним рішення учасників голосування щодо обмеження кількості членів Громадської ради до 27 осіб. З інформа­цією про всіх запропонова­них кандидатів учасники мо­гли ознайомитися заздалегідь: списки були доступні на сай­ті за 10 днів до засідання. Пе­дагогічна громадськість добре знає всіх уже згаданих мною «професійних» громадських ді­ячів, а отже – стала на заваді їх обранню. – Чим, Ви вважаєте, керували­ся учасники голосування при визначенні кількісного й особистісного складу новоствореної Громадської ради?  – Безумовно, в кожного учасника голосування були власні міркування з приводу того, хто з кандидатів на вклю­чення до складу Громадської ради стане кращим провідни­ком громадських ідей. Про­цедура таємного голосування забезпечила проходження до ради найбільш авторитетних членів зборів. Хочу нагадати, що на сайті міністерства функціонує рубри­ка «Громадське обговорення», де зазначені всі дані для зворотно­го зв’язку. Ініціативна група че­кає на будь-які пропозиції, що належать до площини діяльнос­ті міністерства. Разом ми змо­жемо істотно розширити шля­хи співпраці, адже Громадська рада – це той міст, який надій­но поєднає інтереси міністерства і громадськості. Людмила МЕДВЕДСЬКА, «Освіта України» № 32

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу