Близько 40 відсотків дітей, які погано навчаються, мають коефіцієнт інтелекту вищий, ніж ті, хто більш успішний у школі. Фактично такі «недооцінені» діти – втрачений потенціал для країни Про вітчизняні особливості пошуку і підтримки талановитих дітей, комп’ютерні програми для діагностики обдарованості й практичне застосування наукових досліджень розповідає директор Інституту обдарованої дитини Національної академії педагогічних наук України Володимир Камишин.  – Володимире Вікторовичу, ознайомте читачів нашого видання з роботою за­кладу, який Ви очолюєте.  – Інститут обдарованої дитини – це науково-дослідна установа, що опікується, передусім, науковими проблемами систе­ми пошуку, виявлення, розвитку й під­тримки талановитих дітей і молоді. Наше завдання – виконувати дослідження, роз­робляти різноманітні методики, техноло­гії, які дають змогу це робити. Безпосе­редньо охопити кожну дитину в Україні ми не можемо, тому працюємо з педаго­гічними інститутами й університетами, з інститутами післядипломної педагогічної освіти, де й упроваджуються наші розроб­ки. Звичайно, в нас є також своя експе­риментальна база – школи, майданчики по всій Україні, де ми проводимо апро­бації, доводимо технології до практично­го використання. ПОДОБАЄТЬСЯ БАТЬКАМ…  – Наукова складова роботи не озна­чає, що ми не працюємо безпосередньо з дітьми, – продовжує Володимир Камишин. – Минулого року відкрили кабінет психолого-педагогічного консультування, де можна продіагностувати дитину, вия­вити її здібності, нахили, обдарованість. А також – отримати консультації психоло­гів і педагогів щодо розвитку її талантів. Ми працюємо з дітьми, починаючи з до­шкільного віку, від трьох років, і закін­чуючи старшокласниками, студентами. У старшому віці діагностика спрямована в першу чергу на профорієнтацію. Раніше ми зосереджували увагу на виявленні й розвитку обдарованості, а нині ставимо перед собою ширші завдання: не лише виявити здібності людини й підказати, як їх розвивати, а на підставі цього аналізу побудувати стратегію життєвого розвитку дитини, яка дала б змогу їй досягти най­більшого успіху в житті. Якщо ми подивимося, за яким принци­пом обирають майбутню професію наші випускники шкіл, то побачимо, що для 60 – 70 відсотків дітей вирішальною стає порада батьків, 20 – 30 – думка одноліт­ків і лише для 5 – 10 відсотків – осо­биста. І дуже часто ті спеціальності, що подобаються батькам, є небажаними для дитини. Наведу приклад: у нас у відді­лі інформаційних технологій програміс­том працює дівчина. Вона є кваліфікова­ним фахівцем, нині навчається на другому курсі політехнічного інституту, а до нас прийшла з дипломом лікаря-рентгенолога. Коли ми запитали про причину цієї незвичної зміни роду діяльності, вона роз­повіла, що на отриманні першого дипло­му наполягли її батьки. Дівчина не стала з ними сваритися і згодилася навчатися за цим фахом. Проте пізніше принесла до­дому диплом із відзнакою, вручила його батькам і пішла навчатися вже за іншою спеціальністю – тією, яку обрала сама. І такі випадки не поодинокі. Багато студен­тів розчаровуються на другому чи третьо­му курсі, починають навчання за іншим фахом. А це – втрачені гроші для еконо­міки країни, втрачений час для людини. Ми даємо рекомендації згідно з об’єктивним аналізом здібностей кожно­го. Розповідаємо, в яких сферах діяльнос­ті людина буде більш успішною. І діти, й їх батьки переважно дослухаються до цих рекомендацій. ЯК ЗНАЙТИ ОБДАРОВАНИХ?  – Де працює згаданий Вами кабінет діа­гностики обдарованості дитини?  – У приміщенні Інституту педагогіки НАПН України по вулиці Артема 52-д, там розташований наш підрозділ. Фахів­ці працюють також зі школами: прово­дять групові тестування і заняття, а ще – індивідуальні консультації. Найактивніше цікавляться роботою цього кабінету, зви­чайно, батьки. До речі, в більшості ви­падків потрібно продіагностувати ще й їх самих, зокрема, дізнатися про стосун­ки в родині. В освіті нині ми весь час говоримо про особистісно орієнтований підхід. Але да­вайте покладемо руку на серце і поміркуймо: якщо в класі 25 або більше учнів, а вчитель один, то про повноцінну ре­алізацію цього підходу говорити важко. А щоби спроектувати систему розвитку кожної особистості, кожної дитини, спо­чатку потрібно її всебічно продіагностувати. Однак це ще не все: слід також продіагностувати її оточення: батьків, вчителів, однокласників. Адже для розвитку дуже важливим є й соціальний статус, і особис­ті стосунки дитини, її психологічний стан. І тільки на підставі аналізу цієї інформа­ції ми можемо будувати індивідуальний план розвитку кожної дитини.  – Але ж це титанічна робота! Хто з нею здатен упоратися?  – Так, звичайними методами цього зробити не можна. Адже коли в школі є один чи два психологи, вони без використання сучасних інформаційних технологій фізично не зможуть продіагностувати таку кількість людей. Але це можливо зроби­ти за допомогою комп’ютерних техноло­гій. І таку програму наш інститут запро­вадив у більш як 300 українських школах. Її назва – «Універсал». У закладах кожні півроку проводяться масштабні діагносту­вання з використанням десятків методик. Координує цю діяльність директор чи його заступник, безпосередньо здійснює робо­ту практичний психолог. Після таких до­сліджень для кожної дитини створюється її «індивідуальний портрет», особистісна характеристика. Крім того, за результата­ми цього тестування пропонуються захо­ди, орієнтовані на школу, клас і конкрет­ного учня, аби максимально розвинути нахили і здібності кожного. Комп’ютер запропонує навіть план роботи для клас­ного керівника. Ця діагностика є макси­мально автоматизованою, проводиться як з усім класом одночасно, за комп’ютерами, так само й індивідуально. Можна вико­ристовувати й паперові анкети, однак у такому випадку оператор повинен увес­ти всю інформацію до комп’ютеру. Аби зробити цей процес оперативнішим, ми плануємо закупити комп’ютери-планшети, адже з ними можна працювати будь-де, а не лише в класі інформатики. Звичай­но, що впровадження такої методики в конкретній школі триває не менше року, адже для ефективного використання цієї системи потрібно пройти курс навчання. Сьогодні ми працюємо над удоскона­ленням програми, використовуючи інтернет і сучасні «хмарні технології». Тепер «Універсал» знаходиться у нас на сервері, тож школи можуть працювати з нею через інтернет, не встановлюючи на свій комп’ютер. Ця система проходить до­слідну експлуатацію в 20 школах. За до­помогою такого підходу ми плануємо роз­ширити експеримент, залучити до нього кілька тисяч шкіл. Зауважу, що всі тесту­вання відбуваються після письмової згоди адміністрації школи й батьків учнів. Інко­ли трапляється так, що батьки відмовля­ються надавати такий дозвіл через релі­гійні чи інші мотиви, але це трапляється дуже рідко. Однією з безсумнівних переваг тесту­вання є те, що воно дає змогу виявити так звану приховану обдарованість дитини. Коли ні батьки, ні вчителі не вважають її обдарованою, а вона має дуже великі здібності до певної діяльності. Є дослі­дження, результати яких свідчать: близько 40 відсотків дітей, які погано навчаються, мають коефіцієнт інтелекту вищий, ніж ті, хто більш успішний у школі. Фактич­но, такі «недооцінені» діти – втрачений потенціал для країни. І ми повинні його реалізувати. Основне – виявити талано­витих і створити середовище для розви­тку їх здібностей. УКРАЇНА НЕ ПАСЕ ЗАДНІХ  – Чи є модель роботи з обдарованими дітьми за кордоном, на яку варто орі­єнтуватися в Україні?  – По-перше, досвід країн є дуже різ­ним. Ми нещодавно започаткували серію книжок «ПРОсвіт» – в них розповідаємо про світовий досвід роботи з талановити­ми дітьми. Побачили світ видання, присвя­чені досвіду Японії, США, Німеччини. Ще шість книжок готуються до друку. Підхо­ди існують різноманітні. Та зауважу, що порівняно з багатьма країнами, зокрема і західними, Україна не пасе задніх у ро­боті з обдарованими дітьми. Адже в нас збереглася дуже хороша система робо­ти з ними – це і Мала академія наук, і розгалужена система позашкільної освіти (еколого-натуралістичні, науково-технічні центри тощо). Однак вивчати світовий до­свід дуже важливо. Наші працівники ви­користовують першоджерела – ми не приймаємо на роботу молодих фахівців, якщо вони не знають іноземної і не во­лодіють комп’ютером.  – На Вашу думку, яким повинен бути оптимальний баланс фундаменталь­них досліджень і прикладної діяльнос­ті установи?  – Я впевнений, що непотрібною є та наукова діяльність, результатом якої є тіль­ки звіт, який лежить на полиці, не має практичного застосування. Тож усіх своїх співробітників орієнтую на те, що все, що вони зроблять, повинно впроваджуватися в практику. На жаль, держава для практич­ного використання наукових досліджень робить дуже мало. І це не завжди тому, що, як уважають, наука є відірваною від виробництва. Наприклад, робота над на­уковою прикладною темою закінчується розробкою технології, її апробацією і зві­том. А щоб упровадити отримані резуль­тати в серійне виробництво, необхідно в десять разів більше коштів, ніж на розроб­ку. Часто держава не має змоги це зробити. Однак я наголошую, що всі розроб­ки, над якими ми працюємо в інституті, повинні бути втілені на практиці, знайти свій шлях до шкіл. Наприклад, окрім зга­даного проекту «Універсал», ми успішно реалізуємо всеукраїнський освітній шкіль­ний портал «Острів знань». Також треба пам’ятати, що робота в нашій установі є відповідальною, адже на результати чекають багато освітян країни. Тож діяльність повинна закінчуватися не словами, а конкретними справами, допо­могою педагогам-практикам. Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 32

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу