Кобзар – «духовне небо України» - DSC 2819 1 1По Тарасу Шевченку пізнають нас, українців. Для нас він не просто обдарована особистість (український поет, письменник, художник (живописець, гравер), громадський і політичний діяч, фольклорист, етнограф), він – наш земляк, поводир крутими дорогами становлення української державності.

200-річчю від дня народження Великого Кобзаря був присвячений круглий стіл «Світ Шевченкового слова», що відбувся 4 березня в Національному університеті державної податкової служби України.

Організатором виступила кафедра української словесності та культури. Мета заходу – окреслити роль і значення багатогранності Шевченка як поета, письменника, художника, а найголовніше – справжньої людини для сучасного покоління.

«Світ сучасного українського слова – це світ Шевченка. Його творчість є правдивим полотном історії нашої держави, на якому за допомогою різних фарб митець слова, пензля, музики відтворив почування стражденного народу. У контексті сучасних політичних подій Тарас Шевченко є духовним небом України, оскільки пропагував християнські цінності. Кобзар не тільки у своїх творах, а й насамперед життям закликав кожного до сповідування віри, надії, любові, вважаючи, що тільки ці моральні цінності здатні зберегти Україну цілісною», – наголосила у вітальному слові один із організаторів дійства, кандидат філологічних наук, доцент Світлана Романчук.

Письменник був людиною багатогранних уподобань. Він знав російську й польську мови, відвідував театр, оперу, вивчав французьку мову, дуже багато читав, прекрасно малював. При цьому ми не перестаємо дивуватися та вражатися, якою тяжкою була доля в поета. З 47 років життя 24 був кріпаком, 9 – вільним, 10 – на засланнях, а решту три з половиною провів під наглядом жандармів. Працював тяжко, страждав важко, щастя зазнав мало. У 12 років залишився повним сиротою, козачкував у пана Павла Енгельгардта.

Революційна творчість Т. Шевченка була одним із основних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Його впливи на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

Митець був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Його літературна спадщина обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п’єс, дев’ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Наприкінці круглого столу Світлана Романчук прочитала власний вірш «Тарасові свічі», в якому висловила сподівання: допоки над небом України мерехтить свічка Божої надії, вона здатна запалити свічки Божої віри і Божої любові у серцях кожного, хто проживає в нашій країні. І від цього Україна зацвіте новим життям, до якого, до речі, свого часу прагнув і Кобзар.

Цікавий факт: близько півтори тисячі разів у його «Кобзарі» згадується про Бога і речі, пов’язані з релігією. Адже Святе Письмо Шевченко знав із дитинства – чув його з уст діда та батька; заслуховувався співом лірників і кобзарів про Ісуса та Лазаря на базарах. Поет свідомо покладає на себе місію натхненного провідника Слова правди – минулої, сучасної і майбутньої; правди, що йде від Бога. Беззавітно вірячи в Бога і будучи українським православним християнином, мав доволі критичний погляд на морально-етичні й обрядові аспекти православ’я російського, яке, на основі реакційної неєвангельської формули «православія, самодержавія і народності», зрослося з деспотичним монархічним режимом.

Як слушно зауважив відомий шевченкознавець Євген Сверстюк, що, можливо, саме в такому «молитовному ключі – вічна таємниця поезії Кобзаря, сумірного з ладом народної душі, спраглої любові, правди і добра?»

Т. Шевченко й Україна ? невіддільні одне від одного. Нею він жив повсякчас, її вимріював, леліяв, за неї страждав, розплачувався казематом і засланням, гартуючи її міць, утверджуючи в ній прагнення до волі.

Шануючи Великого Кобзаря, ми вклоняємось йому за нетлінне слово, за любов до рідної мови, надію і віру, що Україна буде і що зійде над нею щаслива зоря свободи й розквіту.

Автор: Ксенія Палієва

 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *