У чужого навчаються, бо свого цураються? - п сля стажуваннЧи відповідає наша система освіти світовим стандартам? Намагаючись знайти відповідь, ми вирішили масштабно підійти до цього питання та поспілкуватися з українськими студентами, які навчаються у закордонних вузах трьох континентів: Північній Америці, Європі та Азії.

Все частіше студенти висловлюють своє невдоволення системою освіти у вітчизняних вузах, а деякі при першій нагоді намагаються покинути свою рідну альма-матер і відправитися вчитися за кордон. Це дуже престижно і дорого. Не кожному по кишені розщедритися на солідну суму за своє навчання. Найгірше, якщо після такого тривалого перебування далеко від дому і викинутих грошей за навчання, надії не виправдовуються. Тоді в голові тільки і крутяться думки про те, що краще було б нікуди не їхати і таким чином заощадити тисячі умовних одиниць. «Це дуже правильне міркування, якщо ти приїхав не вчитися, а розглядати пам’ятки. Насправді за своїм рівнем українські вузи далеко відстають від зарубіжних», – поділився своєю думкою Павло, відповідаючи на наше запитання: В чому різниця навчання в Україні та за кордоном?

Павло Буре, 20 років. Навчається в Національному університеті штату Іллінойс (Спрінгфілд, США):

“Закінчивши перший курс КНЕУ ім. В. Гетьмана, можу сказати, що в українських вузах більшість викладачів не зацікавлені в результатах своєї роботи. Їм байдуже, чи освоїв студент матеріал, чи ні. Звичайно, на це впливає зарплатня:  за кілька тисяч гривень, які отримують щомісяця наші викладачі, потрібно не зі студентом залишатися, а на заробітки бігти. Або додаткові курси проводити. У штатах ситуація кардинально відрізняється. Там співробітники навчальних закладів – цілком забезпечені люди. Приміром, після занять можна підійти в кабінет до будь-якого педагогу, і він тобі безкоштовно буде пояснювати до тих пір, поки тобі самому не набридне (посміхається). Якщо говорити про інфраструктуру і технічну базу, то тут повна перевага на боці американських вузів. Всі системи комп’ютеризовані, повно комп’ютерних залів, відкритих майже цілодобово. Акцент робиться не на теорії, з чим ми стикаємося в Україну, а на практичних заняттях. Студенту дається можливість самостійно проводити досліди в лабораторіях, брати участь у наукових експериментах, до чого у нас на Батьківщині, на превеликий жаль, не привчають. Але самою головною відмінністю я все ж вважаю рівність. У штатах у всіх студентів рівні можливості і права, ні в кого немає ніяк привілеїв, ні з ким просто неможливо домовитися. Єдиний показник – знання”.

Алла Коваленко вже після другого курсу факультету журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка визначилася, що вищу освіту буде отримувати в Італії. За її словами, різниця в навчанні істотно відрізняється. Вона це зрозуміла, коли влітку їздила в цю країну на спеціальні курси з вивчення італійської мови. З цього моменту її рішення було твердим і незмінним: за хорошою освітою – тільки за кордон.

Алла Коваленко, 21 рік. Навчається в Католицькому університеті ім. Св. Корса (Рим, Італія):

“Різниця в тому, що тут все для тебе. Тобто, до тебе відносяться виключно з повагою, всіляко намагаються допомогти. Плюс до всього – є багато варіантів співпраці з університетом, розвинене студентське життя (тобто пропонують різні види діяльності, заходів). І до всього іншого – рівень викладання кращий і набагато вищий. Я абсолютно не шкодую тих грошей, які сплачую за своє навчання. Адже після повернення з цілим багажем знань і навичок їх буде легко собі відпрацювати”.

Третій респондент Максим – по своїй натурі самостійна людина, основним принципом у навчанні бачить свободу в діях студента. Саме з цієї причини він відправився отримувати знання на Близький Схід. Існуючий стереотип відсутності свободи вибору в арабських країнах він називає повною маячнею. На собі особисто він відчув демократію в системі освіти Йорданського Хашимітського Королівства.

Максим Сніжко, 22 роки. Випускник Йорданського національного університету (Амман, Йорданія):

“Навчаючись в одному з університетів Йорданії, я помітив одну, на мій погляд, дуже важливу для студента особливість тамтешньої системи навчання – свободу. Студент має можливість самостійно складати графік навчання, у праві обирати перелік предметів, які він бажає відвідувати в даному семестрі, більш того, студент також може підібрати собі  викладача, попередньо отримавши інформацію про педагога від інших студентів – це дуже зручно. Що найцікавіше – університет не змушує тебе вчитися. Студент має можливість самостійно розподілити свої сили і визначити, скільки уваги приділяти тому або іншому предмету, в залежності від ступеня його важливості для самого студента, а не для університету. Також навчальний заклад неофіційно (по більшій мірі з ініціативи викладацького складу) надає послуги безкоштовних додаткових уроків. Студент в будь-який зручний для нього час може підійти до викладача, задати ряд питань по незрозумілому матеріалу і отримати повноцінний розгорнуту відповідь від доброзичливого, завжди усміхненого викладача, щиро бажає допомогти. Також слід відзначити особливе ставлення викладачів до іноземців, що характеризується привітністю, чуйністю, повагою особистості студента і розумінням труднощів подолання мовного бар’єру”.

З власного досвіду мушу визнати і погодитися з думками наших респондентів. Дійсно, зарубіжні вузи відірвалися далеко вперед, і, щоб хоч якимось чином наздогнати їх, нашому уряду слід вживати серйозні і, головне, оперативні кроки в реформуванні системи освіти. І тоді слова великого українського письменника Тараса Шевченка «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» не будуть настільки актуальними для українських студентів, які змушені навчатися далеко від Батьківщини.

Микита Драчук

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *