Сергій Горбачов, директор спеціалізованої школи №148 імені Івана Багряного м. Києва, вчитель зарубіжної літератури та медіаграмотності, член Колегії Міністерства освіти і науки України, у публікації на інтернет-ресурсі «Українська правда. Життя»  розмірковує про формат і завдання комунікації між адміністрацією школи та батьками учнів.

Останнім часом досить часто чую від колег-учителів, що «батьки вам сіли на голову». Думаю, поза очі формулювання ще більш некомпліментарні. Формулювання трохи різняться, але зміст – такий самий: нерозуміння та невдоволення певної частини викладацького складу викликає те, що я дуже уважно прислухаюся до того, що кажуть батьки, не залишаю поза увагою скарги та пропозиції від батьківських рад. І це комусь із колег видається мало не «зрадою» школи. Бо (далі цитати) «батьків треба вчити», «батьки не хочуть відповідати за дітей та нічим не допомагають школі», «ми самі знаємо, як краще для дітей» тощо.

Дорогенькі мої колеги: батьки – дуже допомагають. Саме тим, що скаржаться, пропонують щось для комфортнішого життя дітей у школі. Бо школа – виконавець освітньої послуги, наша робота – вчити дітей. Вигодонабувач цієї освітньої послуги – дитина, яка за допомогою школи отримує знання та формує компетенції. Замовник – батьки, які сплачують освіту дітей: або опосередковано, через податки, або – як у приватних закладах – напряму, або через добровільну допомогу школі.

Якщо розглядати освіту саме так – і використовувати терміни та процедури саме у розумінні освітньої послуги, то мушу сказати наступне. Оскільки маю досить вагомий досвід роботи поза школою, у серйозних приватних видавничих та медійних компаніях, можу сказати, що відверта скарга споживача на якісь недоліки у роботі – то величезна цінність для компанії. Бо контролювати все – просто неможливо, а без постійного і якісного контролю неможлива оперативна і конструктивна реакція, щоб удосконалити процес, підвищити якість продукту або послуги, здобути лояльного споживача та підвищити свою споживчу репутацію і конкурентоспроможність.

Саме тому вміння сприймати скаргу не як негатив, а як подарунок долі, як важливу інформацію для вдосконалення – це те, що відрізняє кращі публічні компанії.

Чому у школі має бути інакше? Саме тому я постійно запрошую батьків скуштувати те, чим наша їдальня годує дітей. Це – лише один, але суттєвий напрям роботи школи з батьками.

Це надзвичайно важливо, бо одночасно вирішує декілька критично важливих завдань педагогічного менеджменту:

  • школа в особі активних батьків отримує додатковий інструмент контролю якості роботи: оперативний і надзвичайно вмотивований – бо йдеться про власних дітей;
  • оперативна реакція на скаргу всередині закладу блокує можливе поширення невдоволення та скарги «назовні»: що суттєво економить час на формальний розгляд скарг, які все одно опускаються до закладу «на реагування» від органів управління;
  • постійна й акцентована відкритість у реагуванні на пропозиції та скарги батьків формує критично важливу кількість лояльних до школи батьків (та й узагалі – громадян), які надалі будуть поміркованішими та скоріше підуть на контакт зі школою для вирішення можливих проблем. А без проблем живе шкільне життя неможливе: тому підтримка батьків буває критично потрібна саме школі;
  • власні – не за переказами – враження від шкільного життя дають змогу батькам мати чітке уявлення про те, як живеться їхній дитині у школі – і протистояти фейкам та страшилкам про усілякі «жахіття», про які так охоче розповідають не дуже поінформовані або свідомо необ’єктивні «джерела».

Саме тому моя принципова позиція як директора школи – максимальна відкритість, максимальна відвертість. Це не тому, що я дозволяю «батькам сісти мені на голову».

Саме тому у школі діє наказ про партнерство між школою і батьками, який передбачає для батьків відвідування уроків у класі, де вчиться їхня дитина. Це дуже корисно і важливо.

Багаторічний досвід журналіста добряче навчив мене, що конфлікт завжди має принаймні дві сторони – і вислухати треба всіх зацікавлених. Тому перше, що я роблю, отримавши скаргу, – ретельно з’ясовую обставини, вислуховую «іншу сторону» і лише потім роблю висновки.

До речі, ті, хто мене знають по роботі або принаймні читають мої пости у соцмережах і публікації у медіа, добре уявляють, що «сісти на голову» мені досить складно: людина я досить вперта і непоступлива, якщо вважаю правильним те, що роблю. А ті, кому доводилося перетинатися зі мною у якихось складних ситуаціях, також знають, що можу бути досить жорстким, якщо цього вимагають інтереси дітей і законні інтереси колег-педагогів.

Ось саме тому треба залучати батьків, давати їм максимально можливу інформацію про роботу школи – я хочу робити свою роботу добре. А без участі та інформованої підтримки батьків – як головного замовника освітньої послуги – робити це практично неможливо.

Однак тут виникає інше запитання: чи самі батьки розуміють, чого вони очікують від школи?

Бо з великого і різноманітного професійного досвіду добре знаю, що замовник, який здатен чітко сформулювати свої бажання та вимоги, – то велика рідкість і велика цінність. А ще рідше замовник здатен сформулювати побажання одного разу – і прийняти кінцевий результат. Бо часто буває й так, що побажання та умови замовника змінюються ледь не щодня. І виконати їх – надзвичайно складно. Або дуже дорого – і замовник за це має додатково сплатити. Прикладів – сила-силенна. Професіонали друкарства мене добре зрозуміють.

Уявімо, що замовник уже віддав до друкарні макет книжки на 320 сторінок, пластини готові до друку – і раптом конче потрібно додати ще 1 (одну) сторінку… «Це ж так просто: всього одна сторінка», – каже замовник… І щиро дивується тому, як блідне, а потім наливається кров’ю обличчя комерційного директора. Бо він знає: книжка складається із зошитів по 16 або 32 сторінки. І просто так додати одну сторінку неможливо: треба або додавати 16 (32), або практично повністю переверстати книжку і вивести пластини знову. А це – час і гроші.

Аналогій з освітою проводити не стану: вони й так на поверхні. Тому працювати разом з батьками не тільки над тим, аби виконати суспільне замовлення на освіту, а й формувати таке замовлення, знаходити прийнятні рішення і пояснювати їх суспільству – також одна з найважливіших цілей школи.

 Сергій Горбачов

Читайте також: «Скажені» батьки – головний біль і стихійне лихо для будь-якого вчителя

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *