Нормативно-правові акти, що регулюють сферу дошкільної освіти, мають сприяти її розвитку, а не додавати закладам клопоту. Після прийняття Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів співробітники тисяч дитсадків зітхнули з полегшенням: нарешті скасовано норми, які майже неможливо виконати. Натомість принципові вимоги, що стосуються здоров’я і безпеки вихованців, у документі залишилися.

Принцип “бажано” замість “повинні” до «наповнення» нормативних документів відділ дошкільної освіти МОН, який відстоював позицію щодо розумної лібералізації Санітарного регламенту, сповідує й надалі: постанови, інструкції, переліки тощо мають стати корисним підручним матеріалом, а не описувати недосяжний ідеал.

Із науковцями і практиками тут – повне порозуміння: мета у тих, хто вболіває за дошкілля, – працюючи чи то в міністерстві, чи в наукових установах, чи в управліннях і департаментах освіти та власне у закладах, – одна. Після скасування державної субвенції для ДНЗ вони потребують підтримки принаймні у площині правового регулювання діяльності. «Чи це не ускладнить функціонування закладів?» – таке питання зазвичай ставлять фахівці, обговорюючи проекти змін до нормативних документів. У такому самому ключі працювали на засіданні круглого столу з питань оновлення нормативно-правових актів у сфері дошкільної освіти, що відбувся минулого тижня в МОН з участю спеціалістів департаментів (управлінь) освіти і науки та методистів ІППО.

Не типовий, а орієнтовний

Дошкілля – це золоте дитинство, не обтяжене «домашкою» та надміром «треба» замість «хочу». Тобто – гра. Іграшки, необхідні для неї, – це очевидно – мають бути безпечними. Проте якщо батьки, обираючи їх, можуть керуватися власним (здоровим) глуздом, то в ДНЗ ляльки і машинки – як і будь-які інші речі, що є в будівлі, – підлягають регламентації. Яким має бути відповідний документ, аби не зв’язувати руки керівникам закладів, проте гарантувати (наскільки це можливо) безпечність наповнення ігрової кімнати?

Одним з основних питань порядку денного був Типовий перелік обов’язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок в дошкільних навчальних закладах, затверджений наказом Міністерства освіти України від 11 вересня 2002 р. №509. «Профан» був би приємно вражений розмаїттям передбаченого посуду, асортиментом побутової техніки, настільних ігор і оптичних іграшок, наборами для сюжетних ігор (від «Лікарні» до «Залізниці») й парком техніки. Проте людина досвідчена – співробітник ДНЗ або батьки дитини, яка його відвідує, – знає, яким коштом забезпечується те «розмаїття», котрим насправді володіють дошкільні заклади. Постає питання: якщо держава не забезпечує кошти на придбання певних товарів – чи може вона висувати вимоги до них?

«Школа фінансується з державного бюджету, а фінансування ігрового обладнання для дитячих садків – це повний «нуль», – каже хтось із присутніх. – Коли ми дочекаємося державних коштів на такі потреби – ніхто не знає, тому треба відходити від типового переліку, натомість формувати орієнтовний. А більше нічого не потрібно».

Ольга Байєр – завідувач кафедри дошкільної освіти Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти – висловлює думку про два окремі напрями.

– Ми маємо подумати про забезпечення закладу будь-якого типу: після затвердження Санітарного регламенту відкрилися можливості для відкриття приватних садків, – каже вона. – Чи потрібна якась базова частина, де буде прописано обов’язковий необхідний мінімум (необхідний тим, хто не дуже розуміється на цьому), і на додачу широкий орієнтовний перелік – якщо комусь хочеться мати щось понад цей мінімум? Тобто йдеться про, так би мовити, інваріантну і варіативну частини.

Тут знову виникає дилема – необережне «поводження» з благими намірами може вимостити доріжку до проблем: навіть «базовий» мінімум покриватиметься не державним, а батьківським коштом…

Безпечність іграшки

Документом, що не регулює безпосередньо сферу дошкільної освіти, проте також має бути врахований, є чинний Технічний регламент безпечності іграшок, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 11 липня 2013 року №515. Вимоги, встановлені ним, є обов’язковими для виробників іграшок, що мають складати технічну документацію та проводити процедуру оцінки відповідності, й імпортерів. Додаток 2 до Технічного регламенту містить власне вимоги щодо безпечності – механічної міцності та стійкості до навантажень, мінімізації ризику тілесних ушкоджень і відсутності ризику удушення і ковтання, ризику займання, виключення використання небезпечних речовин або сумішей, а також алергенних ароматичних речовин.

Постанову, на думку фахівців, мають брати до уваги і ті, хто виробляє іграшки (зокрема – замовляючи матеріали за кордоном), і ті, хто їх купує: варто вимагати у виробника сертифікати.

«У Санітарному регламенті чітко вказано: відповідальність за якість продукції несе виробник, – наголошує начальник відділу дошкільної освіти МОН Тамара Панасюк. – Відділ дошкільної освіти МОН брав активну участь у розробленні Санітарного регламенту: чому ми категорично виступали проти того, щоб там були прописані всі постанови щодо санітарно-гігієнічних вимог, які на сьогодні є, – щодо миючих засобів, ігрового обладнання тощо? Тому що директор дошкільного закладу не може відповідати абсолютно за все… У преамбулі документа, який ми обговорюємо, неодмінно варто нагадати: виробник має дотримуватися Технічного регламенту безпечності іграшок, затвердженого постановою КМУ. Беручи участь у тендерних закупівлях, виробник має знати: відповідальність несе він».

Спеціалісти й методисти були одностайними: єдиний документ має містити орієнтовний (рекомендований) перелік, а не типовий. Бо типовий – читай «обов’язковий» – означатиме тиск на батьків, які нині опікуються купівлею іграшок.

«Підкажіть, як нам структурувати такий документ, – звернулася до присутніх начальник відділу засобів навчання та обладнання Інституту модернізації змісту освіти Галина Наконечна. – Типовий перелік, затверджений 2002 року, є просто списком іграшок: сьогодні цього замало. Ми робимо технічні специфікації: якщо школа планує закуповувати щось – із цього документа вона використовує потрібну частину, в якій прописані відповідні технічні характеристики. У такому разі немає потреби гадати, є таке в Україні чи немає, якісний товар чи ні: ми це вже перевірили».

Двотижневе меню

До числа документів, які приймалися «во благо», але через це виявилися надто далекими від життя – і, відповідно, не реалізуються повною мірою, – входять Інструкція з харчування дітей у дошкільних навчальних закладах (затверджена наказом МОН, МОЗ 17.04.2006 р. №298/227) та Норми харчування в навчальних та оздоровчих закладах (затверджені постановою КМУ від 22.11.2004 р. №1591). Тим, хто працює в дошкіллі, добре відомо: відповідні вимоги на місцях часто не виконуються – але вимагають чималої «дрібної» документації, що жодним чином не впливає на реальне забезпечення продуктами харчування в повному обсязі. Відмінити постанову Кабміну неможливо: у ній ідеться не лише про навчальні, а й про оздоровчі заклади. «Можливо, виходом із ситуації стане зміна назви: «Норми харчування для дітей», а не «в навчальних та оздоровчих закладах», – каже Тамара Панасюк. – У європейських країнах таких норм узагалі немає».

– Ці норми лише «зашорюють» навчальні заклади, – переконана головний спеціаліст відділ дошкільної та загальної середньої Департаменту освіти і науки Київської обласної державної адміністрації Любов Ківшарь. – Ними передбачено те, що насправді не виконується.

На думку начальника відділу дошкільної освіти, для організації харчування вихованців ДНЗ можна користуватися затвердженою картотекою страв, розробленою Інститутом харчування: «Відповідно до рецептурника можна порахувати, скільки чого треба». Любов Ківшарь вважає, що для організації постачання продуктів достатньо приблизного двотижневого меню. Фахівці, котрі знають про реальний стан справ у садочках, схвально ставляться до скасування обтяжливих норм. Тамара Панасюк пояснює: «Є приблизне меню та рецептурник страв, буде окремий документ із організації харчування, в якому ми вкажемо, чим керуватись у цьому питанні. Інструкцію з організації харчування очікують зміни: ми не боїмося роботи. Тобто – вимоги до організації харчування не скасовуються, якість їжі для вихованців не погіршиться (а може, навіть покращиться: медична сестра матиме більше часу, щоб проконтролювати це) – але роботи для адміністрації стане менше». Учасники круглого столу одностайні: «Згодні».

 Валентина СОРОКА, газета «Освіта України» №8, 2017р.

Читайте також: Уряд ухвалив проект закону про створення корпоративних дитсадків