Одним з основних показників якості освіти в державі є кількість іноземних громадян, які тут навчаються. Це свідчить і про рівень довіри, і визнання здобутків освіти в світі.
Про перспективи освітнього бюджету, реформи у середній і вищій школі, актуальні законопроекти ми поговорили з головою Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Максимом ЛУЦЬКИМ. Для нього — це одне з перших інтерв’ю на новій посаді.
— Максиме Георгійовичу, сьогодні дуже багато «експертів» коментує реформи в освітній сфері. Причому говорять багато, а роблять — не дуже. Це певною мірою стосується і деяких народних депутатів, основне завдання яких — законотворчість. За які ініціативи в сфері освіти вам не соромно?
— За всі, які ми втілили протягом останніх півтора року. За попередні п’ять таких не було. Серед найбільш значущих реформ — повернення до 11-річної системи навчання. Завдяки зусиллям уряду відновлено програму «Шкільний автобус» і комп’ютеризацію шкіл, яка раніше була лише на папері. Варто також згадати зміну правил вступу до вищих навчальних закладів, що повернула авторитет вчителеві і середній школі. Адже за попередніми правилами взагалі не потрібно було навчатись у середній школі, а просто скласти ЗНО з двох-трьох предметів.
Приємно, що нині в студентів, молодих учених з’явилася можливість поїхати навчатися за кордон до кращих університетів за державні кошти. Причому не для того, аби там залишитись, а щоб підвищувати авторитет України.
Згадаймо й програму реформування професійно-технічної освіти. Основне також, що нарешті закінчилося обговорення проекту Закону України «Про вищу освіту», яке тривало майже рік.
Якщо озвучити тільки цей невеликий перелік, можна сказати, що за півтора року проведено серйозну фундаментальну роботу. І все це відбувається за підтримки Президента уряду. Робота нашого комітету і МОНмолодьспорту є зваженою і конструктивною. Ми не конкуренти, а партнери. І це також важливо.
З’явилась премія в галузі освіти і науки. Вважаю це заслугою Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Адже саме завдяки принциповій позиції комітету три роки тому ми впровадили ці відзнаки для педагогічних працівників. Це — тридцять премій по двадцять тисяч гривень — досить серйозна підтримка для вчителя.
ПРО АВТОНОМІЮ ВНЗ
— Проект закону «Про вищу освіту» сміливо можна назвати багатостраждальним. Його вже стільки разів обговорювали, він був схвалений ІІІ Всеукраїнським з’їздом працівників освіти. Але закону закидають, наприклад, обмеження автономії університетів.
— Щоб критикувати, треба слухати не тих, хто коментує все підряд, а спитати освітян, чи підтримують вони цей законопроект. Автономії вищі навчальні заклади і сьогодні мають достатньо. Якщо говорити відверто, то університети обмежені винятково використанням коштів і сьогодні ми порушуємо дуже складне питання, щоб університети мали можливість використовувати спецкошти за спрощеною процедурою для оновлення матеріально-технічної бази, ремонту гуртожитків, лабораторій тощо.
Метою цього законопроекту є саме розширення автономії університетів. Особливо актуальним це питання є для найпотужніших навчальних закладів, які мають статус дослідницьких. Це й можливість присвоєння наукових ступенів, і розширення спектра платних послуг.
Також у законопроекті ми чітко фіксуємо зовнішнє незалежне оцінювання. Згадайте, наші опоненти говорили, що влада — проти тестування. Але вони законодавчо його не затвердили!
— Проте й інших зауважень також було чимало…
— Пам’ятаєте, були конфліктні питання, наприклад, щодо кількісних показників, визначень що таке університет, академія, коледж. Деякі наші українські ВНЗ, а особливо створені за останні 20 років, не відповідали б таким критеріям. Хоча європейська практика свідчить, що університети не обов’язково мають бути з величезною кількістю студентів.
Сьогодні всі конфліктні питання знято. Був і альтернативний законопроект. Ми проводили засідання робочої групи, врахували і його позиції, тож сьогодні маємо документ, який можна приймати в першому читанні. Це має відбутись уже цієї сесії. До
другого читання народні депутати подаватимуть поправки. Думаю, їх буде багато, бо за важливістю цей закон не менш вагомий, ніж Податковий кодекс, інші стратегічні документи, що приймалися цієї сесії, адже він визначає розвиток освіти мінімум на десять — двадцять років.
ЯКЩО НЕМАЄ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА…
— Як ви вважаєте, різноманітні мораторії на закриття шкіл розв’яжуть проблеми села?
— Ні. Ми сьогодні наголошуємо, що не можна втрачати дитячі садки, школи, щоб вони не змінювали форму власності. Чесно потрібно говорити, що в Україні майже 700 шкіл, де навчається до 10 учнів, майже 1600 шкіл із 40 учнями. Якість освіти — під сумнівом. Якщо немає конкурентного середовища, то дітям дуже важко розвиватися. Наприклад, коли вчитель обіймає три-чотири посади — директора, викладача фізкультури, фізики і математики, то про якість ми взагалі не говоримо.
— Торік подією номер один стало повернення до 11-річного терміну навчання в школах. Але, якщо поглянути ширше: обов’язкова дошкільна освіта плюс одинадцять у школі — та сама дванадцятирічка…
— Обов’язкова дошкільна освіта — передовий досвід європейських країн. Чому ми маємо пасти задніх? Коли нас критикували за кількість шкільних років, ми зверталися до комісії Євросоюзу і отримали чітку відповідь, що це наші внутрішні питання. До речі, європейська практика — від 11 до 13 років навчання. А за кількістю годин навчання ми — на рівні з усіма європейськими країнами.
Найважливіше, щоб будь-яка реформа була зрозумілою для людей. Якщо хтось пише реформи в кабінеті, не розуміючи процесів, що відбуваються на місцях, то такі реформи ніхто не сприйматиме. Але, якщо перед прийняттям рішення провести серйозне громадське обговорення, вислухати думки всіх зацікавлених сторін, то не схвалюватися такі реформи не можуть. Коли ми прийняли закон про перехід на одинадцятирічку, почали надходити мішки вдячних листів від батьків, учителів. І досі ми отримуємо подяки від них.
— Розкажіть, будь ласка, про бюджетні перспективи на наступний рік. Чого очікувати освітній галузі?
— Формування бюджету країни ще триває. Він ніколи не буває простим. Нині актуальним є не лише забезпечення зарплатами і стипендіями (потрібна відповідна індексація), а й комунальні витрати закладів освіти, адже тарифи зростають. На початку року вони закладаються за іншими показниками, тому ці витрати будуть більшими. Взагалі, вирахувати витрати важко. Наприклад, профтехосвіту вилучено з бюджету МОНмолодьспорту і передано до місцевих бюджетів. На мою думку, це правильно, адже на місцях видніше, як найкраще використати ці кошти — чи для ремонту покрівлі, чи для вдосконалення аудиторій тощо. Демографічна криза теж внесла корективи — це позначилося на державному замовленні. Можна сказати, що наступний бюджет за загальними показниками буде ліпшим. Але треба враховувати всі потреби, на які підуть кошти. Загалом, є позитивна динаміка. Та сказати, що цього достатньо — не можна. Ще ніколи всі не були задоволені бюджетом.
ЯКЩО ЇДУТЬ ІНОЗЕМЦІ, ОСВІТА ЯКІСНА
— Якою, на вашу думку, вітчизняна освіта буде, наприклад, через двадцять років?
— Це, безперечно, залежить від підвищення якості нашої освіти. Вважаю, що одним з основних показників якості освіти в державі є кількість іноземних громадян, які тут навчаються. Це свідчить і про рівень довіри, і про визнання здобутків системи освіти в світі.
Студенти-іноземці позитивно впливають і на економічний розвиток країни. Скажімо, у США навчається понад півмільйона іноземців. Припустимо, вартість навчання становить10 тисяч доларів на рік. Так країна отримує серйозні інвестиції. Варто також урахувати, що студент, окрім плати за навчання, витрачає гроші на проживання, харчування, розваги тощо. І ці кошти лишаються в країні, розвивають її.
Україна має чудові кліматичні умови, вдале географічне розташування. Тому, якщо наша освіта й далі розвиватиметься, про неї знатимуть у світі, ми можемо очікувати, що до нас приїде більше іноземних студентів. Основне нині — чітко визначитися з тими напрямами, що й справді є перспективними в Україні. Це може бути і аграрне виробництво, і високі технології.
Уже сьогодні багато іноземних компаній замовляють виконання робіт, пов’язаних, зокрема з програмуванням, саме в нас. Проте жоден український університет не може бути грандхолдером — він обслуговується в казначействі і не має фінансової самостійності. Тож часто буває так, що невеличкий європейський університет отримує грант на мільйон, передає українській стороні двадцять відсотків фінансування, а ми виконуємо сто відсотків роботи. Цю ситуацію необхідно змінити. Треба стимулювати наших учених, аби вони стажувалися закордоном, набувати нового досвіду. Їхні роботи мають публікуватись у всесвітньо відомих наукових виданнях. Так підвищиться індекс цитування наших науковців, а отже, і авторитет нашої науки, наших університетів.
Розмовляли Максим КОРОДЕНКО і Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України» №91-92