У травні 2014 школу селища Семенівка, яке межує зі Слов’янськом, захопили терористи. На території стадіону викопали траншеї, на горищі влаштували вогневі точки, у класах – казарми. У багаття летіли томики зі шкільної бібліотеки – Пушкіна, Шевченка, Достоєвського… Коли закінчилися книжки, почали палити парти. І першим запитанням, яке директор школи Сергій Борисенко поставив після звільнення міста українськими військовими, було: що буде зі школою?..

Школу в Семенівці відновили «усім миром», а книжки для бібліотеки зібрали за допомогою освітян з усіх областей країни. Але історія цієї школи – лише одна з більш як семиста історій навчальних закладів, які були частково пошкоджені чи повністю зруйновані на території Донеччини та Луганщини під час збройного конфлікту. Більша частина цих установ (садочків, шкіл, ПТНЗ, вишів) відновлені і продовжують роботу, деякі стоять у руїнах.

Під час активних бойових дій під обстріли потрапляли і навчальні заклади, які залишилися на території так званих ДНР і ЛНР. Часто їх будівлі використовували у військових цілях, дислокуючи в них підрозділи бійців. Міжнародні спостерігачі з організації Human Rights Watch, наприклад, зафіксували у школі міста Первомайськ (листопад 2014 року), котру бойовики використовували як базу, написи «Вхід заборонений. Вогонь на ураження», «Міни».

Але навіть в умовах збройного конфлікту всі діти мають право на здобуття освіти у безпечному навчальному середовищі. На цьому наголосила міністр освіти і науки Лілія Гриневич під час круглого столу «Декларація про безпеку шкіл: як захистити право на освіту в умовах збройного конфлікту», що організували Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), організація Save the Children і Кластер з питань освіти.

Під час круглого столу йшлося, зокрема, про те, що спеціальні вказівки, розроблені в рамках Декларації про безпеку шкіл, допоможуть уникати використання будівель навчальних закладів у військових цілях і сприяти максимально безпечному навчальному процесу. Сама ж Декларація була започаткована в Осло 2015-го, і за два роки до неї приєдналися 69 країн.

МОН підтримує ініціативу приєднання України до Декларації про безпеку шкіл, – зазначила міністр освіти і науки Лілія Гриневич. – Діти не повинні бути ні свідками, ні учасниками, ні заручниками конфлікту. Нашими завданнями є відновлення освітньої інфраструктури, забезпечення психологічної реабілітації учнів, батьків і вчителів, сприяння проведенню тренінгів з безпеки та охорони здоров’я.

Лілія Михайлівна наголосила, що «збройний конфлікт» (саме це визначення вживають міжнародні експерти) розпочався у 2014 році з підступного захоплення частини української території. Сусідня країна підтримує терористів і постачає їм зброю.

Нині Україна робить усе, щоб навчальні заклади були безпечними, – розповіла міністр. – Але ми не можемо контролювати дії і наміри бойовиків. До речі, зафіксовано випадки абсолютно безпричинних обстрілів шкіл терористами, коли у навчальних закладах не було українських військових, складів зброї тощо. Тому сторона, яка є причиною конфлікту, також має усвідомлювати свою відповідальність.

Лілія Гриневич розповіла представникам ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій, що фахівці МОН працюють з різними категоріями дітей, які постраждали під час конфлікту. Наприклад, частина дітей разом з батьками залишилися в зоні розмежування. На цих територіях потрібно відновлювати освітню інфраструктуру, а людям, які там живуть, надавати допомогу. Є діти, котрі перебувають на захоплених територіях, – для них створено дистанційні курси підготовки до ЗНО й передбачено пільгові умови вступу до українських вишів.

Голова представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Джованна Барберіз розповіла про випадки обстрілів навчальних закладів, які міжнародні спостерігачі зафіксували за три роки. Лише у 2017-му було обстріляно 55 (!) навчальних закладів в Україні. Пані Джованна повідомила, що фахівці фонду разом з МОН нині працюють над побудовою концепції безпечної школи на сході України. Концепція передбачає посилення безпеки навчального закладу та спеціальні програми занять (зокрема, інструкції як діяти, коли знайдено міну чи снаряд, що не розірвалися).

Серед завдань, які бере на себе держава, що приєднується до Декларації безпеки шкіл, – зокрема розслідування порушень чинного національного та міжнародного права щодо атак на школи та притягнення винних до відповідальності. Тому випадки обстрілів та використання будівель шкіл у військових цілях міжнародні спостерігачі фіксують особливо ретельно. Упевнені: рано чи пізно вдасться встановити і притягнути до відповідальності усіх, хто винен у руйнуваннях. Координатор освітнього кластеру Маріанна Шмуні наводить приклади таких атак. Як-от 28 травня цього року сталося пряме потрапляння з важкокаліберної зброї у школу №2 міста Красногорівка, після чого будівля загорілася.

Заступник голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Ігор Стокоз розповів про драматичну історію «шкільних буднів» дітей із села Жованка. Їхня школа розташована у сусідньому селі Зайцеве, яке знаходиться під контролем так званої ДНР. Школа у Зайцевому також захоплена бойовиками, з її вікон регулярно відкривають вогонь по українських позиціях, але навчання дітей усе одно триває. (Навчальним «класом» є бібліотека.)

25 учнів із Жованки ходили через блокпости на уроки саме до цієї школи. Під час затяжних обстрілів, коли діти ховалися у підвалах, зошити з домашнім завданням до школи носили їхні бабусі. Нині ж, як розповів Ігор Стокоз, дітей із Жованки автобусом возять до Опитненської школи (вона розміщена за 15 кілометрів).

Загалом на лінії зіткнення на Донеччині діють 119 навчальних закладів, у яких навчаються понад 12 тисяч дітей. Служба з надзвичайних ситуацій зробила в багатьох школах «розмітку безпеки» – у коридорах і класах червоними рисками позначені небезпечні місця, які прострілюються під час обстрілів. Наближатися до червоних позначок під час обстрілів категорично заборонено.

На Луганщині ж на лінії зіткнення знаходяться 66 навчальних закладів (у групі ризику три райони – Станично-Луганський, Новоайдарський і Попаснянський). Як розповів голова департаменту освіти і науки Луганської військово-цивільної адміністрації Юрій Стецюк, з них: 23 дитячі садочки, 37 шкіл, чотири ПТНЗ, дві школи-інтернати. У них навчаються понад сім тисяч дітей. Із початку бойових дій на Луганщині було зруйновано 26 навчальних закладів, 24 з яких уже вдалося відновити, у руїнах (поки що) – школа у Станиці Луганській і центр дитячої і юнацької творчості у цьому самому населеному пункті.

За словами Юрія Стецюка, одне з останніх руйнувань – школа у Трьохізбенці Новоайдарського району. В лютому та березні село обстрілювали з важкої артилерії, фасад школи зазнав значних руйнувань. Утім, до першого вересня будівлю вдалося відремонтувати – і нині навчання відновлено.

До речі, незважаючи на екстремальні умови, в яких працює велика кількість шкіл області, Луганщина – на десятому місці у країні за результатами зовнішнього незалежного оцінювання.

Для нас це надзвичайно гарний показник, – каже директор освітнього департаменту. – Отже, наші діти, незважаючи на війну, отримують якісну освіту.

Також у школах Луганщини екстерном здобувають освіту 350 дітей з непідконтрольних територій. Свідоцтво про базову середню освіту вже отримали 385 учнів, про повну – 231.

П’ять шкіл області беруть участь у пілотному проекті «Безпечна школа».

Переконаний, що до навчальних програм потрібно включити рекомендації щодо дій у небезпечних ситуацій. Наприклад, навчити дітей, як поводитися з мінами та снарядами, що не розірвалися, – наголосив Юрій Стецюк.

Чимало запитань під час круглого столу прозвучало щодо реалістичності виконання вказівок Декларації щодо невикористання будівель шкіл військовими. Керівник відділу Адвокації безпеки шкіл Save the children international в Україні Катерина Білоус пояснює: вказівки розробляли реалісти, люди, які мають досвід роботи в «гарячих» точках (у Сірії, Афганістані, Абхазії). Вони знають, що командири під час бою змушені приймати миттєві рішення, від яких залежить життя військових. Тому передбачили можливість використовувати покинуті будівлі – якщо це вкрай потрібно і немає іншої можливості. Але коли необхідність у такому використанні минає, ці будівлі потрібно негайно звільнити та відшкодувати збитки.

Випадків такого звільнення – також чимало. Представник Данської ради у справах біженців Нора Інгдал розповіла історію школи №4 у Красногорівці, яку захопили бойовики, а після звільнення села там розмістились українські військові. Довгий час педагоги й діти цього навчального закладу навчалися і працювали у ЗОШ№5. Два роки тому 1 вересня під час урочистостей учителька школи Ольга звернулася до полковника ЗСУ із проханням: будь ласка, звільніть навчальний заклад, дайте можливість відновити заняття! Колеги не дуже вірили, що це допоможе, але військовий невдовзі зателефонував Ользі і сказав: приміщення вільне, можете повертатися. Педагоги створили сторінку в соціальних мережах, де розповідали, як ремонтують будівлю. На прохання підтримати навчальний заклад відгукнулися люди з усіх областей країни – надсилали книжки, будівельні матеріали, кошти. А перед початком занять на новенькому флагштоку перед школою підняли синьо-жовтий прапор України… Нині тут навчаються 53 учні.

Хочу передати слова цієї вчительки, – каже Нора Інгдал. – Не здавайтеся, залучайте громаду, звертайтеся за підтримкою до освітян країни. Усе вдасться!

 Світлана Галата, газета «Освіта України», №40, 2017р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *