У Новій українській школі вчитель має поважати себе. Але як цього досягти, якщо він отримує або копійки, або до зарплати має незаконні гроші «в конверті»? Нам здається, що діти цього не помічають, але вчитель — це рольова модель. І достатньо того, що педагог розуміє: він щомісяця бере участь у корупційних схемах тіньової економіки. Про те, як уникнути такої ситуації, — голова громадської спілки «Освіторія», ініціатор Global Teacher Prize Ukraine Зоя Литвин.
«Все буде по-білому» — чудове гасло (не)конференції, дискусійного заходу для педагогів EdСamp Ukraine. Ідеться про співпрацю «білих ворон» — креативних вчителів, які здатні стати агентами змін в освіті. Але правильно було б, якби всі вчителі стали «білими воронами» та отримували «білу» зарплату. Люди, які працюють за «конвертики», на старості матимуть маленьку пенсію, розраховану від мінімальної зарплати.
Хотілося б починати «щеплення від корупції» ще зі школи. Тільки так ми можемо рухатися до тих змін, про які говоримо.
Які варіанти є у педагога
Що може окремий вчитель? У нього є всі передбачені законом трудові права. Але якщо керівництво пропонує йому «чорну зарплату», він один не зможе змінити це. Тут або погоджуєшся і працюєш, або ні — і шукаєш вакансії далі. Але добре б вчителю хоча б для себе розуміти, що це не є норма, з якою можна почуватися комфортно.
Як може змінити цю систему директор школи? Є варіант, коли керівництво закладу освіти пропонує двом третинам вчителів зареєструватися як ФОП (фізична особа — підприємець). Навіть наймають бухгалтера, який допомагає кожному правильно складати звітність. Людині, звісно, доводиться витрачати більше часу на оформлення документації, брати на себе більше відповідальності, але вона отримує значно більше коштів. Якщо податки на зарплату — 41,5%, то ФОП як платник єдиного податку виплачує лише 5%.
До того ж, якщо податкові органи з’ясовують, що та робота, яку ФОП надає юридичній особі, виглядає як звичайна робота працівника, вони можуть нарахувати різницю податків за весь цей час, а також штраф.
Інший варіант для керівників шкіл запропонувати вчителю більше коштів — допомога спонсорів та громадськості через благодійні фонди. Утім, це призводить до величезної кількості зловживань. Знаю випадок, коли директор школи відремонтував за кошти благодійного фонду спортзал, і частину його переобладнав під… житло для себе. Нерідко в благодійний фонд вимагають гроші, не йдеться про добровільні внески. Батьків змушують платити, або починають «виживати» дітей зі школи, під час прийому до закладу освіти вже питають, скільки батьки зможуть сплатити.
Поділюся особистою історією. У дитинстві я змінила школу, тому що в нас були надзвичайні побори нібито в благодійний фонд. Я в щоденнику написала «Не забути сплатити за школу», адже представниця батьківського комітету регулярно нагадувала мені: твої батьки ще не сплатили. Коли прийшли з районо з перевіркою і побачили такий запис, виявилося, що ці збори заборонені. Адже це державна безплатна школа. Після цього мене викликали до завуча і з’ясовували: як я могла так «підставити» вчителів. Для мене в дитинстві це було першим знайомством з подвійними стандартами. Я щиро не могла зрозуміти, чому не можна записувати в щоденник те, що вимагає вчитель.
Доплата до зарплати — з благодійного фонду?
Примусовість, обов’язкові виплати — це порушення самого поняття «благодійний фонд». Це, звісно, питання довіри, але батьки не часто отримують повну звітність, на що йдуть кошти. Утім, коли йдеться про збори грошей — далеко не факт, що насправді існує зареєстрований фонд, інакше він би вів серйозну звітність. Благодійні фонди за законом мають рахунок, сайт, на якому мають розміщувати фінансову звітність за минулий рік.
Гроші з благодійного фонду, справді, можуть бути спрямовані на доплати шкільній команді. Благодійні фонди не сплачують податок на прибуток, але за це вони відповідають своєю звітністю. Якщо концепція, місія фонду — допомога вчителям, то фонд може надавати матеріальну допомогу педагогам, але має сплачувати податки на зарплату, щоправда значно менші — 19,5% (не буде збору в пенсійний фонд). Закон про благодійну діяльність каже: один з напрямків благодійності — освіта.
Куди «зникають» гроші батьків
Що ж можна змінити? Виявляється, це глобальна проблема — державна, а не шкільна. І на державному рівні є чимало способів її вирішення. У багатьох розвинених країнах, як-от у Данії, Нідерландах, Швеції, Італії, є принцип, який планують ввести і в нас: «гроші ходять за дитиною». У Нідерландах я бачила школу, яка була відкрита на податки мешканців мікрорайону. Тридцять сімей об’єдналися, бо хотіли віддати дітей до закладу освіти за програмою Дальтон. Порахували, що на їхні податки можна створити нову школу. Звернулися до органів місцевого самоврядування. І невдовзі для них у порожньому приміщенні відкрили саме таку школу.
В Україні з 1991 року і до 2000-х зарплата та нарахування на неї в приватних школах фінансувалися з державного бюджету. А потім це скасували. Тож нині якщо дитина йде до приватної школи, її батьки сплачують податки, але гроші з них на освіту десь «зникають», переходять чомусь іншим дітям, які ходять до державних шкіл. Якби кошти, які держава витрачає на освіту дитини, надходили до того закладу освіти, де вона навчається (незалежно від форми власності), то і на родини учнів лягав би менший фінансовий тягар, і зарплати вчителям могли би бути вищими.
У нас задекларовано введення з 2019 року принципу «гроші ходять за дитиною», але досі не було розроблено та затверджено жодних порядків, процедур, нормативних документів, тож навряд чи це так швидко запрацює.
Як відмовитися від «конвертиків»
Раніше ті заклади, основною діяльністю яких є надання освітніх послуг, звільнялися від податку на прибуток (18% від різниці між доходами та витратами). Це була певна допомога приватним навчальним закладам. Наразі пільгу прибрали. Не враховується, що засновники взяли позику в банку, яку мають виплачувати, або ж вклали величезну суму, яку мусять повернути: у будь-якому разі з того, що отримав за рік, маєш сплатити податок.
Залишається лише пільга для освітніх закладів на ПДВ — але це важливо не для школи, а для родин, тому що ПДВ сплачує кінцевий споживач. Тобто батьки можуть сплачувати за навчання на 20% менше, інакше ці гроші йшли б у державний бюджет. Школам від цього фінансового полегшення немає.
Розв’язати цю задачу може держава. Далі підвищувати ставки для викладачів. Ввести пільги для шкіл. Знижувати податки на зарплату (цей процес вже розпочався якраз заради детінізації сплати зарплати). Скажімо, ще 5 років тому податки становили 56%, нині — 41,5%, були ініціативи уряду знизити їх врешті-решт до 20%.
Держава має надати кожному директору школи і вчителю реальну можливість бути чесним. Не хочеться, щоб наших дітей виховували законопорушники. Одна справа — коли йдеться про особисту схильність керівництва школи до тіньових схем. Зовсім інша — коли це питання виживання школи, загальна ситуація, до якої вчителі та діти починають звикати, як до норми.
Тож що може зробити окремий вчитель, директор закладу освіти, школа? Об’єднуватися, діяти разом з іншими, мати сильний голос, лобіювати зміни в законодавстві, які дадуть змогу працювати з гордо піднятою головою. Потрібна принципова позиція кожного, хто причетний до сфери освіти. Тільки так реальним стане поступ на загальному векторі руху до Нової української школи. Хтось має першим розривати це коло, і кожен може починати з себе.
