0 355
ЗНО не для всіх 29 Липня, 2020 Педагогічна Преса

Відповідно до статті 47 Закону України «Про освіту», зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) – це оцінювання результатів навчання, здобутих особою на певному рівні освіти, яке здійснюється на принципах валідності, відкритості та прозорості, об’єктивності, надійності, доступності та відповідальності.

Зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання здійснюється за кошти державного бюджету та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. При цьому для осіб, які завершують здобуття базової та профільної середньої освіти, ЗНО здійснюється винятково за кошти державного бюджету.

Галузеве освітнє законодавство, а саме закони України «Про повну загальну середню освіту» (стаття 47) та «Про вищу освіту» (стаття 45), деталізує відповідні норми базового Закону, акцентуючи, відповідно до сфери свого регулювання, ті чи ті аспекти організації й проведення ЗНО.

Жоден зі згаданих нормативно-правових актів не встановлює строгих обмежень щодо кола осіб, які можуть проходити ЗНО, оскільки законотворці, формулюючи відповідні норми, керувалися раціональними міркуваннями, які підказували, що ЗНО за кошт платників податків проходитимуть лише ті особи, які або 1) дійсно завершують здобуття повної загальної середньої освіти й, можливо, вступатимуть до закладів вищої освіти, або 2) здобули повну загальну освіту в попередні роки й дійсно планують вступати до закладів вищої освіти.

На жаль, відсутність строгих обмежень спричинила ситуацію, коли чимало осіб, які на підпадають ані під першу, ані під другу з-поміж означених вище категорій і які, найчастіше, є або педагогічними працівниками в закладах загальної середньої чи вищої освіти, або репетиторами «на вільних хлібах», реєструються для проходження ЗНО з якихось власних міркувань, наприклад, з метою «перевірити себе», «показати себе», «перевірити систему ЗНО», «похизуватися своїми результатами перед учнями, колегами» тощо.

Якими б «високими» чи «банальними» не були ці мотиви щодо участі в ЗНО, відповідні громадяни, очевидно, не усвідомлюють кількох посутніх речей.

По-перше, кожен із них як учасник ЗНО – це додатковий тягар на всіх громадян України, адже саме громадяни як платники податків сплачують до бюджету ті кошти, які держава вкладає щорічно, щоб підтримувати в належному стані систему ЗНО. «Безкоштовне ЗНО» – це міф. ЗНО – доволі коштовна для держави, а отже, для кожного громадянина зокрема, справа.

По-друге, кожен із них як учасник ЗНО – це той, хто своїм результатом так чи так впливає на результати інших учасників – реальних випускників шкіл і реальних вступників до вишів. Це пов’язано з тим, що процедура визначення балів ЗНО одним із елементів має врахування процентиля учасників – тобто відсоткового місця їх відносно інших учасників. І якщо припустити, що ті учасники, які проходять ЗНО з якихось власних міркувань, не пов’язаних із закінченням школи чи вступом до вишу, отримують високі результати, то це означає, що вони «знижують» результати інших. Власне, ідеться про те, що якийсь конкретний учитель Х, який готує учня Y, стає конкурентом свого учня й навіть певною мірою призводить до зниження його результатів.

По-третє, кожен із них як учасник ЗНО – це той, хто підважує один із засадничих принципів ЗНО, що в Законі України «Про освіту» визначено як перший, а саме принцип валідності, під яким розуміється обґрунтованість і придатність методів і технологій оцінювання для конкретних цілей. Метою ЗНО є оцінювання передусім тих випускників, які завершують здобуття повної загальної середньої освіти, а отже, саме під їхній рівень знань, умінь і навичок із тих чи тих предметів і готується той чи той предметний тест ЗНО, а вже аж ніяк не під рівень тих, хто їх навчає, тобто тих, хто щонайменше має кваліфікацію бакалавра, спеціаліста чи магістра. Іншими словами, виконання певним педагогічним працівником тесту ЗНО – нічого не може сказати про його фаховість, бо тест не був орієнтований на оцінювання такого учасника, і водночас виконання цим учасником тесту не на 200 балів – багато чого може сказати про його невідповідність обійманій посаді, адже він не впорався із базовим тестом, орієнтованим на тих, для кого вища освіта ще попереду.

Бажання окремих громадян, які не підпадають ані під категорію осіб, які щойно завершують здобуття повної середньої освіти, ані під категорію осіб, які претендують на вступ до закладів вищої освіти, оцінити свої предметні знання, уміння й навички не за рахунок платників податків і не на шкоду тим учасникам, для яких ЗНО дійсно важливе, можна реалізувати в багато інших способів. Наприклад, такі громадяни можуть пройти тестування з використанням тестів ЗНО попередніх років, що повністю зібрані на сайті  Львівського регіонального центру оцінювання якості освіти. Крім того, на сьогодні є чимало можливостей для проходження навчання й підвищення кваліфікації з подальшим реальним і, що надзвичайно важливо, валіданим тестуванням на багатьох інших освітніх ресурсах.

Якщо ж говорити про процедурний (а не змістовий) бік ЗНО, то будь-хто, зокрема й педагогічні та науково-педагогічні працівники, має чимало можливостей ознайомитися з ними в такі способи:

1) опрацювати положення Порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1095 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 липня 2015 р. № 533);

2) отримати вичерпні консультації у відповідному регіональному центрі оцінювання якості освіти або в Українському центрі оцінювання якості освіти;

3) отримати суб’єктивну інформацію «з перших уст» від сотень тисяч учнів / студентів, які мають можливість проходити як пробне, так і реальне тестування;

4) пройти пробне тестування, метою якого є саме ознайомлення учасників із процедурами, попередньо оплативши з власної кишені, а не з кишені платників податків, участь у відповідному тестуванні;

5) стати інструктором у пункті проведення зовнішнього незалежного оцінювання;

6) поспілкуватися з учителями початкових класів, частина з яких на сьогодні вже взяла участь у сертифікації педагогічних працівників, що відбувалася частково за процедурами зовнішнього незалежного оцінювання,

І, урешті-решт, для педагогічних та науково-педагогічних працівників є «бонусна» можливість – стати першими охочими взяти участь у відповідних сертифікаціях педагогічних працівників за окремими предметними галузями, що невдовзі, крім початкового, будуть поширені на наступні рівні освіти. Саме на цих тестуваннях, де тести відповідатимуть вимогам до знань, умінь і навичок педагогічних працівників-предметників, і можна буде показати себе як справжніх фахівців.

Сказане вище виразно унаочнює, що кожен, хто з якихось власних міркувань хоче пройти ЗНО, може піти іншим шляхом, не ставлячи реальних випускників закладів загальної середньої освіти у нерівні умови й не погіршуючи їхні результати.

 

Читайте також: Визначено порогові бали “склав/не склав” для ЗНО з української мови і літератури, історії України, біології та іноземних мов

УЦОЯО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *