Чи можна уявити собі школу без зауважень? Напевно, ні. Скільки анекдотів і мемів уже вигадали про коронні фрази вчителів на кшталт «Марш додому перевдягатися!» чи «Петренко, за двері!» І навіть під час дистанційного навчання зауваження нікуди не поділися. Безперечно, деякі з них є слушними. Та є й такі, що прямо порушують права учнів, розповідає ДТ.

Основна проблема з правами дітей у школі полягає в тому, що багато вчителів не сприймають учнів рівноправними громадянами. Натомість вважають себе вищими в ієрархії і дозволяють собі робити дітям недоречні зауваження щодо зовнішнього вигляду або карати за погану поведінку. Школярі часто чують: «Спершу вивчіть свої обов’язки, а тоді говоритимете про права». Річ у тім, що природні права є у людини за фактом народження, і щоб їх отримати, не потрібно виконувати жодних обов’язків.

Це, насамперед, природні права людини, які є невідчужуваними: право на життя, на повагу до честі та гідності, право на свободу та особисту недоторканність тощо. Людина має їх незалежно від віку, статі, соціального статусу, просто за фактом того, що вона є людиною. У Конституції України чітко визначено, що під час ухвалення нових законів не допускається звуження наявних прав і свобод.

Наприклад, найважливіше право кожної людини — право на життя. Воно безпосередньо стосується безпечного освітнього середовища: це відремонтована школа, де немає вікон, що випадають, або незакріплених билець на сходах, де не падають стіни чи стелі, де є якісне харчування, надається своєчасна медична допомога тощо. Чи завжди це право забезпечується у школі?

Ну а вже звичні для нас шкільні зауваження повсякчас порушують права. Ми зібрали найпопулярніших «порушників» і детально пояснили, посилаючись на закони, чому такі вислови не мають звучати у школі.

«Ти прийшов/прийшла у джинсах до школи — марш додому перевдягатися!» «У школі заборонений довгий чуб у хлопців/яскравий колір волосся/макіяж/нафарбовані нігті!»

Кожна дитина має право на індивідуальність — зазначено у Цивільному кодексі України та в Конвенції ООН про права дитини, яка зобов’язує Україну як державу-учасника конвенції поважати право дитини на збереження індивідуальності.

Так само кожен має право на свободу світогляду та віросповідання. Індивідуальність та світогляд якраз і проявляються через одяг, зачіску, макіяж, прикраси. Коли батьки проводжають дитину до школи, вони бачать, як він чи вона одягнута, — тобто вони вже дали згоду на такий зовнішній вигляд дитини. Претензії щодо одягу чи зачіски потрібно винести за дужки стосунків учитель — учень. Зовнішній вигляд дитини вчитель має обговорювати виключно з батьками, бо саме батьки купують дитині одяг, дозволяють фарбувати волосся, робити пірсинг чи макіяж.

Коли ж на зборах батьки чи вчителі домовляються про певний дрес-код для всіх дітей класу, це виглядає просто дивно: примарна більшість не має права вирішувати, як іншим батькам витрачати власні гроші чи змушувати чужих дітей одягатися та виглядати певним чином. Тим паче, що такі рішення на зборах приймаються без дітей.

Найчастіше більшість батьків погоджується, що до школи діти мають вбиратися в діловому стилі. Питання перше: який він, той діловий стиль у сучасному світі? І питання друге: що робити тим, хто проти цього або взагалі не був на зборах?

Не існує механізму примушування до певного вигляду. Коли вчителі у своїх зауваженнях щодо одягу апелюють до внутрішніх статутів школи чи класу, це також є неправомірним. Бо право на індивідуальність захищене законами, а отже, його не можуть обмежувати статути школи чи положення про зовнішній вигляд учнів.

Уявіть ситуацію: директор робить зауваження вчителю щодо зачіски, одягу чи макіяжу й відправляє додому перевдягатися. Вчитель, напевне, буде проти таких примусових покращень зовнішнього вигляду. Тоді чому щодо дітей це вважається нормальним? Давайте виховувати у дітей почуття смаку, зокрема й власним прикладом, але не через примус та приниження.

Усі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах. 

Вчителі й діти мають спілкуватися на рівних, між ними немає ієрархії у царині прав людини. Дитина може висловлювати власну думку, бо має право на свободу вираження поглядів, зокрема і щодо свого стилю одягу чи вигляду. Коли дитину змушують йти додому перевдягнутися — це пряме порушення права дитини на освіту: учні приходять до школи, щоби навчатися. Знання можна здобути у джинсах та футболці. На якість знань це ніяк не впливає.

«Поклади телефон у коробку-готель для гаджетів, забереш після уроків».

Телефон — приватна власність учня. Право на приватну власність є непорушним. Тобто коли вчителька на уроці чи на перерві відбирає у дитини телефон, вона порушує це право. Чи може ця ж вчителька забрати телефон у свого колеги? Чи може директор прийти й відібрати телефон у вчительки? Це звучить дико, тоді чому стосовно дитини це сприймається як належне?

Учителі пояснюють заборону телефона на уроці тим, що діти граються, а не працюють. Але це вже питання дисципліни, яке не можна вирішити, просто відібравши телефон. Тим більше, доволі часто діти користуються смартфонами на уроці не для гри, а тому що туди завантажено підручники. Якщо дитина справді бавиться на уроці гаджетом, це питання потрібно обговорювати з батьками і шукати прийнятне рішення: можливо, вони поставлять на гаджет батьківський контроль і заблокують доступ до ігор на час уроків, а можливо, взагалі вирішать не давати дитині телефон до школи. У будь-якому разі це має бути рішення батьків і дитини, а не одноособовий вирок вчителя.

Чи потрібно класти телефон до спеціальної скриньки на вимогу вчителя?

Із коробкою для телефонів є небезпека: уявіть, у вчителя на столі стоїть бокс із 20 телефонами. Ненароком ця коробка падає, і техніка сукупною вартістю у кількадесят тисяч гривень летить додолу. А вчитель не несе відповідальності за зберігання учнівських речей, зокрема й телефонів. Кому тоді висувати претензії, хто відшкодує збитки? Батьківський комітет, який установив цю коробку? Куплену за гроші батьків, до речі.

Якщо вчитель помітив, що учень на уроці грається в телефоні, він може попросити учня заховати гаджет у портфель. Якщо ж учень не слухається, це є приводом для розмови з батьками.

«Ти погано поводишся, заважаєш іншим, зриваєш урок — вийди з класу!» «За погану поведінку прибиратимеш клас після уроків!»

Виставляння з класу за двері — це порушення права дитини на освіту. На час уроків відповідальність за дитину несе школа. Якщо учня виставили за двері, вчитель уже не бачить, що й де ця дитина робить. Та є й інший бік: коли дитина на уроці виходить у туалет, учитель також не може контролювати її пересування, але в туалет дітей зобов’язані відпускати.

«Ти сьогодні черговий, прибери в класі!».

Примусове залучення дітей до прибирання та інших робіт чи заходів у школі, не передбачених освітньою програмою, — це порушення конституційної заборони використання примусової праці. Варто розрізняти самообслуговування та прибирання. Якщо дитина поїла за своєю партою, насмітила, то має після себе прибрати. Якщо писала на дошці, має її витерти. Але примусове класичне прибирання на кшталт підмітання та миття підлоги з перевертанням стільців та пересуванням парт є неприйнятним.

Учитель не має права примушувати дітей прибирати в школі. Там є технічні працівники/прибиральники, і прибирання приміщення школи, зокрема й класів — їхній службовий обов’язок. Лише з 8-го класу за згодою дитини та з дозволу батьків учня можуть залучати до прибирання на добровільних засадах. При цьому слід дотримуватися обов’язкових умов: використовувати захисні рукавички, халати. Жодних робіт небезпечних для життя та здоров’я дітей! Зокрема заборонено: роботу з великим фізичним навантаженням, роботу з хімічними речовинами, винесення та вивезення відходів, роботу в котельнях, миття вікон, прибирання санвузлів, харчоблоку, сходів тощо.

«Не були у школі — без медичної довідки до занять не допустимо».

Це знову порушення права дитини на освіту. Причина відсутності дитини у школі підтверджується медичною довідкою або поясненням батьків. Немає різниці, хворіла дитина чи ні, записка від батьків пояснює відсутність дитини у школі. Школа не має права вимагати жодних довідок у разі відсутності дитини чи, тим паче, тесту на COVID-19 після пропуску занять у школі або після повернення із самоізоляції чи навчання онлайн. Порада батькам: якщо від вас вимагають якийсь документ чи довідку, не треба шукати закон, який спростовує цю вимогу. Навпаки, той, хто вимагає документ, має підтвердити правомірність своєї вимоги — показати, де про неї написано.

«Де це написано?» — стандартне питання батьків, яке можна й варто ставити, коли від вас вимагають додаткових довідок чи документів. У більшості випадків нормативного підтвердження не знаходять і відмовляються від них. Відповідь «Завжди так було» не означає, що це є законним.

Коли родина їде у відпустку або батьки знають, що дитина не відвідуватиме школу протягом тривалого періоду через сімейні обставини, батьки мають попередити адміністрацію школи. Це важливо, адже якщо цього не зробити, школа має повідомити територіальний орган Національної поліції та службу у справах дітей про відсутність дитини у школі.

«Зараз контрольна робота, у туалет треба ходити на перерві».

У кожної людини є право не піддаватися катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню. Якщо дитину не випускають у туалет, це якраз і є поводженням, що принижує людську гідність, — це просто знущання. Відвідування туалету — природна потреба, яку діти мають задовольняти незалежно від графіка шкільних дзвінків чи волі вчителя. Часом за погану поведінку одного, двох чи трьох дітей карають весь клас — змушують стояти й навіть стоячи писати. Це також є приниженням гідності й катуванням. Колективні покарання у школі, коли декілька осіб заважають вести урок, а весь клас має зазнати приниження та страждання, нагадують часи Дикого Поля чи Золотої Орди.

Усім варто не забувати, що дитина має людську гідність від народження, як і будь-який дорослий. Саме з рівності людської гідності й виникає рівність людей, закріплена в міжнародних договорах і Конституції України. Маленька людина є рівноправним громадянином і має права людини від народження, зокрема право на повагу до її честі та гідності. А фельдфебельські традиції на кшталт «Стояти, боятися!» мають відійти в минуле, їм не місце в Новій Українській Школі.

Читайте також, Ігри вдома. 55 цікавих ідей для розваг

Роман Бондаренко
юрист ГО «БАТЬКИ SOS»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *