Чому я не віддаю своїх дітей до школи? Дивне запитання… У мене швидше викликає подив, чому розумні освічені міські жителі, зокрема ті, хто досяг кар’єрних висот і матеріального благополуччя, ламають своїх дітей, запроторюючи їх на одинадцять років у цю Систему. Так, звісно, в минулі століття в селах Учитель був значно більш розвинений і матеріально забезпечений, його суспільне становище і рівень культури були вищі, ніж у батьків дітей. А тепер? Дворяни і тоді не віддавали своїх дітей у школи, організовували навчання вдома… Навіщо потрібна школа дитині і навіщо вона батькам? Працюючим батькам дуже зручно здати дитину в камеру зберігання під мінімальний догляд, втішаючи себе тим, що всі так роблять. Більш дивною є позиція непрацюючих мам із забезпеченим чоловіком, яким так допікають власні діти, що вони навіть у групу подовженого дня їх віддають… Таке враження, що цих дітей народжували тільки для покращення власного матеріального забезпечення, і якби була можливість здати їх в інтернат, не втрачаючи в грошах і громадській думці, то майже всі вони так би і вчинили… Дитині ж школа не потрібна практично ніколи. Я не зустрічала ще жодної дитини, яка захотіла б наприкінці жовтня замість канікул продовжити ходити в школу. Так, звісно, дитина хоче поспілкуватися або пограти з друзями, але не сидіти на уроках. Тобто, якщо забезпечити дитині комфортне спілкування поза школою, відвідування школи повністю втрачає для дитини сенс… Школа дітей нічого не вчить Тепер розберімо популярні громадські міфи, що змушують батьків бездумно калічити власних дітей. Міф перший: школа навчає (дає дитині знання, освіту). Сучасні міські діти йдуть до школи, вже вміючи читати, писати та рахувати. Жодні інші знання, набуті в школі, в дорослому житті не використовуються. Шкільна програма складається з безсистемного набору фактів для заучування. Навіщо їх пам’ятати? На будь-які запитання значно краще відповість Яндекс. Ті діти, які оберуть відповідну спеціалізацію, вивчатимуть фізику або хімію заново. Решта після закінчення школи не зможе пригадати, чого ж їх навчали всі ці тужливі роки. З огляду на те, що шкільна програма не змінювалася багато десятиліть, і в ній значно важливіший почерк дитини, ніж сліпий десятипальцевий друк на клавіатурі комп’ютера, жодних насправді корисних знань і навичок для подальшого успіху в дорослому житті школа дитині не дає. Навіть якщо припустити, що саме цей набір фактів для заучування з шкільного предмета дійсно дитині так необхідний, його можна дати в десять разів швидше. Чим з успіхом займаються репетитори, за сто годин навчаючи дитину того, чого вчителька не навчила за 10 років і тисячу годин … Узагалі це дуже дивна система, коли тисяча годин розтягується на кілька років… Уже в інституті кожен предмет дають більшими блоками за півроку чи рік. І дуже дивний метод навчання, коли діти змушені сидіти нерухомо і щось слухати… Досвід численних батьків абітурієнтів показує, що кілька років навчання предмета – понад тисячу годин у школі плюс домашні завдання – не допомагають учневі знати предмет в обсязі, достатньому для вступу до хорошого ВНЗ. В останні два шкільні роки наймається репетитор і заново навчає дитину цього предмета. Здебільшого ста годин достатньо, щоб опинитися серед кращих у класі. Я вважаю, що репетитора (або комп’ютерні програми, цікаві підручники з живим текстом, навчальні фільми, спеціалізовані гуртки та курси) можна взяти з самого початку, в 5-6-7 класі, не втомлюючи дитину попередньо цією тисячею годин:) А у вільний час дитина може знайти заняття до душі ЗАМІСТЬ ШКОЛИ. Школа заважає соціалізації дітей. Міф другий: школа потрібна для соціалізації дитини. Соціалізація – процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних установок, соціальних норм і цінностей, знань, навичок, що дають йому змогу успішно функціонувати в суспільстві. (Вікіпедія) Що можна вважати успіхом в суспільстві? Кого ми вважаємо успішними людьми? Здебільшого успішних професіоналів, які добре заробляють своїм ремеслом. Шанованих людей, що роблять свою роботу дуже якісно і отримують за неї достойні гроші. У будь-якій сфері. Можливо, підприємців – власників бізнесу. Топ-менеджерів. Великих державних чиновників. Відомих громадських діячів. Популярних спортсменів, артистів, письменників. Цих людей вирізняє насамперед вміння досягати своїх цілей. Швидкість мислення. Уміння діяти. Активність. Сила волі. Завзятість. І, як правило, вони докладають багато зусиль до досягнення результату. Уміють не кидати справу на півдорозі. Відмінні комунікативні навички – переговори, продажі, публічні виступи, ефективні соціальні зв’язки. Навик миттєво приймати рішення і робити одразу ж. Стресостійкість. Швидка якісна робота з інформацією. Уміння концентруватися на одному, відкинувши решту. Спостережливість. Інтуїція. Чутливість. Лідерські якості. Здатність робити вибір і нести за нього відповідальність. Щира захопленість своєю справою. І не тільки своєю справою – інтерес до життя і пізнавальна активність у них часто не гірші, ніж у дошкільнят. Уміють відмовитися від непотрібного. Уміють знайти хороших вчителів (наставників) і швидко навчитися важливого для їхнього розвитку та кар’єри. Мислять системно і легко займають метапозицію. Чи навчає цих якостей школа? Швидше, навпаки… Усі роки школи, очевидно, що про жодне щире захоплення не йдеться – навіть якщо учневі вдається захопитися парою предметів, їх не можна вибрати, відмовившись від нецікавого. Їх не можна в рамках школи вивчити глибоко. Найчастіше ними захоплюються поза школою. Досягнення результату нікого не цікавить – продзвенів дзвінок, і ти зобов’язаний кинути те, що не доробив, і йти на наступний урок. Усі 11 років дитину навчають, що результат не потрібен і не важливий. Будь-яка справа має бути кинута на півдорозі після дзвінка. Швидкість мислення? При орієнтації на середнячків або слабких учнів? При навчанні застарілими неефективними методами? При повній інтелектуальної залежності від вчителя, коли дозволяється тільки бездумне повторення раніше озвучених фактів? Учневі з високою швидкістю мислення на уроках просто нецікаво. У кращому випадку вчитель просто не заважає йому читати під партою. Сила волі? Активність? Система докладе всіх зусиль, щоб зробити дитину слухняною. “Будь як усі. Не висовуйся”, – це та життєва мудрість, яка потрібна для дорослого успіху в суспільстві? Якісній роботі з інформацією в школі не навчають – більшість середніх учнів тупо не розуміють прочитаний текст, не можуть проаналізувати і сформулювати основну думку. Відповідальність за вибір? Так учням вибору не дають… Переговори і публічні виступи? Розвиток інтуїції і чутливості? Лідерські якості? Уміння діяти? Взагалі не внесені до програми… Уміння відмовитися від непотрібного вимагають замінити на протилежне вміння роками терпіти непотрібне і марне. Замість внутрішньої референції у дітей виробляється емоційна залежність від часто упередженої думки навколишніх в особі вчителя. Це відбувається на тлі повної підконтрольності учня. У дитини немає права безкарно висловлювати власну думку. Про поголовно хороших вчителів у школі, на жаль, доводиться тільки мріяти. Найчастіше мало хто з міських батьків менш освічений і успішний у суспільстві, ніж вчителі, щоб вибрати вчителя як приклад для наслідування. З сучасними вчителями відбувається так званий подвійний негативний відбір: спершу до педвузів вступають ті, хто не зміг набрати балів у престижніший ВНЗ, а потім тільки найбільш малоініціативні з випускників залишаються працювати в школі, решта знаходять більш високооплачувану та престижну роботу. Узагалі єдине суспільство, що схоже на шкільне в дорослому житті, це в’язниця. Але там ув’язненим легше, ніж дітям: вони різного віку, з різними інтересами, їх не примушують займатися нецікавою справою. Там вони розуміють, за що покарані. Звільняться вони раніше, ніж через 11 років, якщо не отримали строк за вбивство. Шкільний клас – модель дорослого суспільства ? Це неправда. Особисто я не живу в світі, де всі люди одного віку … Де в них немає спільних інтересів… Де я змушена підкорятися малооплачуваній невдасі … Де хоч як би я захопилася справою, мені через 45 хвилин за дзвінком треба кинути її без досягнення результату й бігти в інше приміщення… У дорослих людей є вибір: чим займатися (і завжди можна поміняти роботу та начальника), з ким спілкуватися, що вважати результатом, які мати інтереси. У сучасному світі виховання, навчання та соціалізація дитини – це відповідальність батьків. Віддаючи дитину до школи, ми просто влаштовуємо все так, щоб вона нам не заважала. Покращуємо своє життя зараз за рахунок її майбутньої кар’єри і щастя. snob.ru

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу