«Перспективи розвитку українсько-російського співробітництва в галузі вищої освіти й університетської науки», – такою була тема круглого столу між учасниками Асоціації вищих навчальних закладів-партнерів Росії і України. Зустріч відбулася в рамках проведення Днів науки і освіти Російської Федерації в Україні. Рік тому створено асоціацію, і ось нині освітяни обговорювали результати роботи, окреслювали коло проблем і планували майбутнє співробітництво. При підбитті підсумків роботи Асоціації ВНЗ-партнерів Росії та України було вирішено відправити звернення учасників зборів до уряду Російської Федерації й Кабінету Міністрів України, визначено основні питання розвитку відносин між вищими навчальними закладами. Зокрема, це стосується узгодження нормативно-правової бази, оновлення угоди про взаємне визнання документів про освіту, створення умов міжбюджетного трансферу для ВНЗ-партнерів. «Освіта України» вирішила надати слово учасникам круглого столу.

Ректор Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка

ВОЛОДИМИР ОНИЩЕНКО: «РЕЗУЛЬТАТОМ РОБОТИ Є ПОЛОЖЕННЯ ПРО АКАДЕМІЧНУ МОБІЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»

Створення Асоціації ВНЗ-партнерів сприяє розширен­ню багатоформатного співро­бітництва між університетами двох країн, охоплюючи розроб­ку й реалізацію спільних дослід­ницьких і освітніх програм. Рік тому в Москві у складі асоці­ації створено постійно діючу міжвузівську комісію з пріо­ритетних напрямів діяльності, визначено розвиток програми «Академічна мобільність сту­дентів». Для виконання мемо­рандуму асоціації створено ро­бочу групу з її розробки – так звана програма «Подвійний ди­плом», – яку очолили ректор Санкт-Петербурзького держав­ного електротехнічного уні­верситету Володимир Кутузов і я. Наші ВНЗ вже мали до­свід формування спільних на­вчальних програм. Ми підпи­сали угоду про співробітництво між нашими університетами. Було досягнуто домовленості про паралельне навчання студентів-магістрів за узгоджени­ми інтегрованими навчальними планами. Ухвалено пропозицію зі створення магістратури на­вчання студентів наших ВНЗ з можливістю отримання подвій­ного диплома за спеціальнос­тями: комп’ютерна інженерія, комп’ютерні мережі й систе­ми штучного інтелекту. Також розроблено таблицю відповід­ності навчальних дисциплін і планів. Випускники отримають документи державного зразка України й Росії за вказаними спеціальностями магістратури. Назву основні елементи орга­нізації програми.

1. Узгодження переліку дисциплін навчальних планів спільної підготовки магістрів.

2. Порядок на­правлення студента на навчання до ВНЗ-партнера.

3. Порядок залі­ку вивчених у виші-партнері дисци­плін при поверненні студентів до базового ВНЗ.

4. Проведення державної атестації в приймаючому ВНЗ і вручення дипломів держав­ного зразка двох країн.

Вирішення цих і інших пи­тань стало можливим завдяки активній участі керівництва Департаменту вищої освіти й особисто Євгена Суліми. Ре­зультатом роботи є прийня­те Положення про акаде­мічну мобільність студентів Технічного університету, за­тверджене наказом МОН-молодьспорту від 6 серпня 2012 року в документі «Про проведення педагогічного експерименту». В Положен­ні описуються навчання, ста­жування, проходження прак­тики, захист диплома, етапи і тривалість навчання тощо.

Розвиток експерименту пе­редбачає можливість встанов­лення квот для цільового на­вчання студентів як у Росії, так і в Україні за рахунок держав­ного замовлення, що забезпе­чить паритетний обмін студен­тами між ВНЗ-партнерами за програмою «Академічна мо­більність».

Однак на цьому етапі виникають і труднощі.

1. Необхідність законодавчого ви­значення статусу студентів, які про­ходять навчання за програмою «Акаде­мічна мобільність» у кожному з ВНЗ, а також порядок їх­нього стипендіального забез­печення.

2. Необхідність внесення змін до нормативних термінів навчання в магістратурі. Поки що не узгоджені освітні стан­дарти держав: у нас навчан­ня в магістратурі триває 1 – 1,5 року, а в Росії – 2 роки.

3. Необхідність прийняття меморандуму про взаємне ви­знання освітніх кваліфікацій­них рівнів у ВНЗ країн-партнерів.

4. Збільшення варіативної складової програм для підго­товки магістрів для більш гнуч­кого узгодження навчальних планів між ВНЗ-партнерами.

5. Внесення змін до затвер­дженої структури навчальних планів підготовки бакалав­рів у ВНЗ-учасниках асоціації, оскільки деякі блоки дисциплін (наприклад, гуманітарні) мають істотні відмінності в освітніх закладах України й Росії, що перешкоджає активному поши­ренню програми «Академічна мобільність».

Робоча група наших універ­ситетів розробляє положення щодо розв’язання цих про­блем.

Представник Міністерства освіти та науки Російської Федерації

ТЕТЯНА СПІЦИНА: «ЯКІСТЬ ОСВІТИ – ЦЕ СФЕРА ОБОПІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Й ЗАЦІКАВЛЕНОСТІ ЯК ДЕРЖАВИ, ТАК І ВНЗ»

Важливо було почути думку колег з про­блем у нашій співпраці й конкретні про­позиції щодо їх розв’язання. Наша мета од­накова: забезпечення конкурентоздатності на світовому ринку освітніх послуг. Моя про­позиція пов’язана саме з цією проблемою. Якість освіти – це сфера обопільної відпові­дальності й зацікавленості як держави, так і ВНЗ. Наша держава розв’язує цю проблему, організовуючи мережу вищих навчальних за­кладів. Започатковано моніторинг діяльності освітніх установ, на підставі якого плануєть­ся виділити групу неефективно працюючих ВНЗ і прийняти рішення з їх реорганізації. Стосовно відповідальності ВНЗ – сьогодні не озвучено проблему розви­тку системи незалежної оцінки якості освіти. В цій галузі державне регу­лювання неможливе. Тіль­ки Асоціація ВНЗ разом з роботодавцями можуть допомогти собі випус­кати конкурентоспроможних на ринку праці фахівців. І моя пропозиція пов’язана саме з тим, аби серед напрямів співробітництва між нашими країнами була співпраця зі створення незалежної системи оцінки якості. Ще одне завдання для Асоціації вишів – тиражування кращих практик, що, знову-таки, дасть мож­ливість поліпшити якість освіти.

Ректор Санкт-Петербурзького державного електротехнічного університету «ЛЕТІ» імені В.І. Ульянова (Леніна)

ВОЛОДИМИР КУТУЗОВ: «У СЕРПНІ МИНУЛОГО РОКУ МИ ПРИЙНЯЛИ НА НАВЧАННЯ ПЕРШИХ МАГІСТРІВ ЗА СПІЛЬНИМИ ПРОГРАМАМИ»

Може виникну­ти запитання: як вийшло так, що ми вже в серпні минуло­го року прийняли на навчання перших ма­гістрів за спільними програмами, не маю­чи цієї самої асоціа­ції, що виникла тіль­ки у вересні? Вся справа в тому, що Євген Суліма був у нас у Санкт-Петербурзі в лип­ні і порушив питання, як можна швидко й ефективно розвивати співпрацю, академічну мобіль­ність студентів і реалізовувати програму подвійних дипломів. Тоді я йому сказав, що необхід­ні дві умови: по-перше, бажан­ня мінімум двох ВНЗ і політич­на воля наших міністерств. А по-друге – потрібні люди, без яких робота неможлива: мето­дисти, викладачі. Ваш перший заступник міністра сам виявив високу мобільність, тому що не минуло й тижня, як він відпра­вив до мене делегацію з Полтав­ського національного технічно­го університету. І ми одразу почали працювати. В серпні вже прийнято перших магістрів за спільною програмою. Після торішньої наради і створення асоціації в Москві в нас робо­та активізувалася і з іншими вишами. Сьогодні ми співпра­цюємо більш ніж із десятьма ВНЗ України. Але найближче до тих методичних рекомен­дацій, які озвучив мій колега, ми підійшли ще з двома виша­ми. Це Тернопільський націо­нальний технічний університет і Сумський державний універ­ситет.

Спільні магістерські про­грами потребують узгоджен­ня бакалаврських програм. Ми постійно моніторимо на­ших експериментальних спіль­них студентів і намагаємося за­побігти можливим проблемам. Поки що молоді люди навча­ються дуже добре.

Торік Міністерство освіти Ро­сії пішло на експеримент, і мої колеги отримали квоти на при­йом іноземних студентів. У нас в університеті, наприклад, було 20 таких місць. Тому, коли Єв­ген Миколайович приїхав до нас, ми із задоволенням виділи­ли квоти українським студентам по держлінії (навчан­ня студентів оплачу­ється за рахунок бю­джетних коштів РФ). Нам цей експери­мент дуже сподобав­ся. Начебто все йшло до того, аби це роз­вивалося і тривало. Та під час підбит­тя підсумків року не всі ВНЗ Росії викона­ли свої зобов’язання. Тобто квоти для прийому іно­земних студентів заповнили частково. Тому підсумкова коле­гія нашого міністерства в берез­ні це призупинила. Цього року вже квот немає. Ми опинили­ся в ситуації, коли українська сторона пішла на розширення, а наша – навпаки. Хотілося б, щоб до цього експерименту по­вернулися.

Варто було б повернутися і до питання створення російсько-українського або українсько-ро­сійського університету на базі нашої асоціації, який фіксував би всі спільні програми, що про­понують ВНЗ обох країн, а та­кож квоти, що виділяються не просто для іноземних студентів, а для студентів наших конкрет­них країн. Тоді наша співпра­ця отримала б чітку структуру й економічну основу. Ми готові таке співробітництво розписати до нормативів і методичних ре­комендацій. Співпрацю налаго­джено з В’єтнамсько-Російським університетом. І ми вже підго­тували понад 700 в’єтнамських фахівців за програмою двох ди­пломів. Є такі програми з Шан­хайським університетом.

Стосовно українських сту­дентів – дуже не хочеться їх навчання переводити на кон­трактну основу. В Росії з ни­нішнього року діє обмеження: ми не маємо права приймати й навчати контрактного студен­та дешевше від обсягу коштів, який виділяється нашим мініс­терством на одну особу. Суми в рублях я можу озвучити: на бакалавра за технічними спе­ціальностями виділяють із цьо­го року 112 тисяч, 127 тисяч – на магістра. Я особисто вважаю, що наші студенти за обміном повинні проходити обов’язково по державній лінії.

Олена КОТЕЛЬВА, «Освіта України» № 39