Міністерство , освіти і науки, молоді та спорту України ініціювало проведення Всеукраїнської наради керівників професійно-технічних навчальних закладів аграрного профілю.

Головували на «АГРО – 2012» міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник, заступник міністра Борис Жебровський, директор департаменту ПТО МОНмолодьспорту В’ячеслав Супрун. 32 представники регіональних управлінь освітою, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Національної академії аграрних наук, центральних і регіональних органів виконавчої влади, Федерації роботодавців України, навчальних закладів і установ системи ПТО, 223 директори ПТНЗ аграрного профілю (загалом 285 осіб) обмінялися думками щодо подальшого розвитку галузі.

Дмитро Табачник висту­пив з основною допо­віддю «Якісна підготовка робітничих кадрів для аграрно­го сектору економіки — важ­лива складова соціально-еко­номічного розвитку України». Заступник міністра Борис Жебровський наголосив на важли­вості такої зустрічі, бо саме за­вдяки їй у директорів ПТНЗ є можливість розповісти про на­боліле. Адже, беручи до ува­ги економічну ситуацію, дивно, що ще збережено підготовку працівників для аграрного сек­тору економіки в ПТНЗ. Тому варто висловити щиру вдяч­ність усім тим, хто наполегли­во і не байдуже готує майбут­ніх аграріїв.

— Якщо Національна стра­тегія розвитку освіти, схва­лена на ІІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти, визна­чає пріоритети розвитку галу­зі до 2021 року, то сьогодніш­ня нарада окреслює найближчі траєкторії руху, тактику змін, зокрема — діяльності профте­хучилищ аграрного профілю. Саме тому назва наради — «АГРО — 2012», — сказав Бо­рис Михайлович.

— Нині абсолютно не­має конфлікту стосовно того, кому будуть підпорядковані навчальні заклади, — вважає директор Департаменту нау­ково-освітнього забезпечення агропромислового виробництва і розвитку сільських територій Міністерства аграрної політи­ки і продовольства Ірина Синявська. — Держава визначила пріоритетним розвиток агро­промислового комплексу — локомотиву української еконо­міки. Тому всім нам потрібно зробити ґрунтовний аналіз: що нині ми маємо і над чим повин­ні працювати, що треба зміни­ти, аби АПК отримав кваліфі­кованого робітника.

Ірина Синявська розповіла про причини побоювання будь-яких перепідпорядкувань.

— Ми боїмося, що будь-які реформування, котрі відбува­тимуться без механізму, передбаченого в межах єдиного освітнього простору, можуть призвести до зникнення остан­ніх активів, на яких стоїть нині українська аграрна освіта, — орної землі, — сказала Ірина Синявська.

В’ячеслав Супрун запевнив, що питання підпорядкування і активів перебувають на постійному контролі в керівництва мі­ністерства.

— Ми в 2012 році будемо проводити суцільну інвентари­зацію земельних ділянок, зо­крема і сільськогосподарського призначення. І особливу увагу приділимо контролю за їх раціональним використанням закла­дами профтехосвіти та оформ­ленням державних актів на право постійного користуван­ня ними, — сказав В’ячеслав Васильович.

РЕФОРМУВАТИ — НЕ МОЖНА ЗВОЛІКАТИ

— Без зміни змісту освіти, стан­дартів, усі інші зміни — кос­метичні, — впевнений Дмитро Табачник. — Тому основне за­вдання освітян — нові, якіс­ні стандарти. На наступний рік ми закладаємо створення п’ятдесяти міжнародних сертифікованих стандартів. Всі вони сертифіковані за І8О і є ін­тегрованими професіями. На­приклад, стандарт «Зварник» об’єднує п’ять виробничих про­фесій. Звичайно, людина з таким рівнем підготовки може розраховувати на ефективні­ший пошук роботи.

Нещодавно відбувся ІІІ Все­український з’їзд працівників освіти, який схвалив Національну стратегію розвитку освіти на 2012 — 2021 роки. Підвищення якісного рівня освіти є страте­гічним завданням, спрямованим на забезпечення економічно­го зростання нашого суспіль­ства. На з’їзді було внесено кілька пропозицій, в тому чис­лі і прем’єр-міністром України щодо розвитку аграрних учи­лищ і проведення такої Всеу­країнської наради з участю ши­рокого кола учасників.

Орієнтир для актуальних змін —Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження програми економічних реформ на 2010 — 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспро­можна економіка, ефективна держава», затверджений Ука­зом Президента України. Для його реалізації Кабінет Міні­стрів України ухвалив постано­ву «Про створення міжвідомчої робочої групи з питань розро­блення і впровадження дер­жавних стандартів професійно-технічної освіти». Така робота дасть поштовх до тіснішої співп­раці центральних органів вико­навчої влади, навчальних закла­дів, роботодавців, науковців і громадськості. Мета — розро­бити сучасні державні стандар­ти ПТО, оновити кваліфікацій­ні характеристики робітничих професій, ввести професійні стандарти.

У Мінагрополітики триває робота щодо поліпшення сис­теми агроосвіти.

— Ми вже розробили план заходів з реалізації концепції реформування розвитку аграр­ної освіти, — говорить Ірина Синявська — У ньому перед­бачено створення потужних регіональних навчально-наукових виробничих комплексів. Якщо говорити, наприклад, про Сло­божанщину, то цей комплекс охоплюватиме три харківських, сумський та полтавський уні­верситети і всі навчальні за­клади разом з ПТНЗ на тери­торії Слобожанського краю. Дуже важливо, щоб цей комплекс мав супутника — окреме велике підприємство, навчаль­но-виробничий центр. Саме він повинен об’єднати в собі багато активів, насамперед — землю. Такий центр буде юридичною особою, матиме свою наглядо­ву раду. Комплекс має додава­ти фінансування для утримання навчально-матеріальної бази, проведення навчання. І це є тим реальним ресурсом, який сьо­годні, не чекаючи, поки держа­ва стане заможною і багатою і зможе фінансувати освіту в по­вному обсязі, дасть змогу про­водити якісне навчання.

ТАКЕ НЕОБХІДНЕ ОСНАЩЕННЯ

Болючою для системи ПТО аграрного профілю є проблема оснащення та утримання матеріально-технічної бази. Парк сільськогосподарської техніки (трактори, машини, комбайни) становить 7,9 тисячі одиниць. А його третина є морально та фі­зично застарілою. Повільно, на жаль, відбувається її оновлення й модернізація.

— Без серйозних бюджетних «вливань», без реалізації Дер­жавної програми розвитку про­фесійно-технічної освіти важко говорити про якісну підготов­ку, — упевнений Дмитро Табач­ник. — На жаль, у державному бюджеті України вже більш як 10 років кошти на придбання сучасної техніки майже не пе­редбачені.

Для розв`язання цієї про­блеми потрібні системні змі­ни. Наприклад, за рахунок ко­штів державного бюджету вже створено два центри ПТО, в яких впроваджуються іннова­ційні технології. Це Гущинецьке вище професійне училище у Вінницькій області і Лисянський професійний аграрний ліцей на Черкащині. Заклади оснащені найсучаснішою техні­кою й устаткуванням на суму 10,8 мільйона гривень. Тут і учні навчаються на сучасній техніці, і педагогічні працівники підви­щують кваліфікацію.

МОНмолодьспорту передба­чало поетапне створення ще 78 таких сучасних центрів. Однак відсутність бюджетного фінан­сування не дала змоги втілити ці плани в життя. Сподіваємось, що Державна цільова програ­ма розвитку професійно-техніч­ної освіти на 2011 — 2015 роки дасть можливість продовжити створення навчально-практич­них центрів з упровадження новітніх виробничих техноло­гій, зокрема і аграрного спрямування.

ПОБАЧИТИ «ПРАВИЛЬНИЙ» ТРАКТОР

Найбільш поширеними про­фесіями, за якими готують в ПТНЗ аграрного профілю, є тракторист-машиніст сільсько­господарського виробництва та слюсар з ремонту сільськогосподарських машин і устат­кування, на основі яких базу­ється весь агропромисловий комплекс. Та, попри стратегіч­ну важливість навчання май­бутніх орачів, кількість випус­кників істотно зменшується. Минулоріч ПТНЗ поповнили ринок праці тринадцятьма ти­сячами трактористів, а цього року на перший курс прийнято лише одинадцять тисяч осіб — на 15 відсотків менше. Майже вдвічі зменшилася підготовка за цією професією в Дніпро­петровській, Київській, Сум­ській, Хмельницькій та Черні­вецькій областях.

— Так, ми розуміємо, що де­мографічна ситуація є склад­ною, однак області — дуже різ­ні. Тому таке зменшення вже викликає тривогу, — зазначив Дмитро Табачник.

Директор вищого професій­ного училища № 42 міста Погре­бище Вінницької області Сергій Огородник наголосив, що найосновнішою професією в сільськогосподарському вироб­ництві є саме тракторист-машиніст.

— Колись у Радянсько­му Союзі вартість підготовки тракториста-машиніста була набагато вищою від вартості підготовки інженера-механіка, — розповідає Сергій Ва­сильович. — Адже на одну групу механізаторів необхід­но три трактори різних кла­сів. На дві групи — комбайн, інша техніка. На це потрібні кошти, зокрема — на експлуа­тацію і обслуговування. А сама техніка повинна відповідати сучасним вимогам. Якою нині є матеріально-технічна база в наших ПТНЗ — відомо. До­бре, що держава приступила до розв’язання цієї проблеми, створивши вже два навчально-практичних центри.

Болючою залишається тема якості підготовки трактористів.

— Нині є професія «тракторист-машиніст» сільсько­господарського виробництва. Однак я назвав би її «во­дій трактора з умінням ви­конувати деякі польові ро­боти», — відзначає Сергій Огородник. — Адже кількість теоретичних годин недостат­ня, хоча збільшилася трива­лість практики, виробничого навчання. Звісно, таким чи­ном здешевлюється навчання — воно наближається до виробництва. Але через це значно погіршився рівень під­готовки тракториста. А скіль­ки є якісних місць для про­ходження практики? Весною мені доведеться майже одно­часно випустити п’ятсот учнів на виробничу практику. Де взяти ці місця в сільському депресивному районі?

Директор Новоодеського професійного аграрного ліцею Миколаївської області Василь Українець вважає, що відсут­ність сучасної техніки — про­блема, яка впливає не лише на якість підготовки учня, а й на його мотивацію надалі працю­вати за спеціальністю.

— ДТ-75 — трактори се­редини минулого століття. — говорить Василь Михайло­вич. — Учень, який хоче бути трактористом, після відпрацю­вання шести годин виробни­чого навчання на цьому трак­торі часто вже… не хоче бути трактористом! А де взяти но­вий трактор?

Ірина Синявська впевнена: найголовнішим фактором фор­мування робітника є професій­но-практична підготовка на су­часних робочих місцях.

— Якщо наш учень не ба­чив сучасного комбайна, ніко­ли не стажувався на сучасно­му тракторі, чи може він бути затребуваним сучасним сіль­госпвиробником? — ставить риторичне запитання Ірина Синявська. — При нинішньо­му фінансуванні навчальний заклад не має можливості створити сучасну матеріаль­но-технічну базу, забезпечити її постійне оновлення сучасною технікою і обладнанням. Один зі шляхів розв`язання цієї проблеми — соціальне парт­нерство.

СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО — ЦЕ ПРОСТО?

У підготовці справжнього майстра своєї справи теоре­тично зацікавлені всі: і заклад ПТО, і сам учень, і потен­ційний роботодавець. Тому співпраця усіх трьох ланок є найлогічнішим способом їх взаємодії. В нашій країні можна знайти багато прикла­дів вдалої та взаємовигідної співпраці. Скажімо, надійним партнером Володимир-Волинського вищого професійного училища є аграрне підприєм­ство «Агросвіт-Волинь». Воно безкоштовно надає училищу паливно-мастильні матеріали для проведення виробничого навчання, щороку забезпечує майбутнім трактористам про­ходження виробничої практи­ки. Звісно, учні навчаються на сучасній сільськогоспо­дарській техніці, засвоюють нові  агротехнології. Резуль­тат — високий рівень пра­цевлаштування випускників навчального закладу на підприємстві-партнері.

Звісно, цей приклад — не єдиний. Софіївський профе­сійний ліцей Дніпропетровської області результативно співпра­цює з сільськогосподарським фермерським господарством «Добробут». Учні ліцею тут про­ходять виробничу практику, а педагогічні працівники — ста­жування. Адже техніка в госпо­дарстві — найновітніша.

— Без співпраці з робо­тодавцями, без партнерських стосунків сьогодні аграрні ліцеї, та й узагалі заклади ПТНЗ, не мають можливості розвива­ти свою матеріально-технічну базу, — впевнений Віктор Оче­ретянко — начальник Управлін­ня освіти і науки Хмельницької ОДА. За його словами, завдяки партнерським стосункам з кор­порацією «Сварог» з’явилася можливість використовувати найсучаснішу матеріально-тех­нічну базу корпорації, навча­ти й підвищувати кваліфікацію інженерно-педагогічних праців­ників на її виробничій базі.

— Це також було не про­сто. Адже там стоїть техніка, яка коштує великих грошей, — зауважує Віктор Іванович. — І «запустити» туди учня, та й на­віть інколи і майстра, власнико­ві трохи боязно. Але нам пішли назустріч, тож нині значна час­тина наших випускників працевлаштовується в цій корпо­рації.

Однак далеко не всі робото­давці радо погоджуються співп­рацювати із закладами ПТНЗ.

— Нині роботодавці нам ка­жуть: мовляв, ми не можемо підготувати сучасного праців­ника. Він не відповідає їхнім потребам, — каже Сергій Ого­родник. — Погоджуємося, хоч і боляче це чути. Але що ро­ботодавці зробили для цього? Професійна освіта — це спра­ва двох: навчального закладу і підприємства. Без якісного міс­ця для проходження практики не буде кваліфікованого робіт­ника. А вони не хочуть його надавати. Чому? Нині учням ПТНЗ потрібно давати заробіт­ну плату під час проходження ними виробничої практики. А на практиці вони більше на­вчаються, аніж працюють. І їх робота, найімовірніше, не при­несе підприємцеві прибутку, а може навіть завдати збитків. Адже підприємству необхідно відволікти свої ресурси і пер­сонал.

З цим твердженням згоден і Василь Українець.

— Чи може учень-тракторист самостійно сісти за кермо на виробничій практиці? Ні, не може, він — стажер, дублер. А є вимога, щоб йому ще й пла­тили зарплату. І той тракторист може сказати: оскільки є учень-дублер, моя продуктивність пра­ці знижується, тож зменшується і зарплата. І хто йому буде до­плачувати за підготовку? — за­питує Василь Українець.

Сергій Огородник висловив думку, що поняття «виробнича практика» варто замінити поняттям «навчання на виробни­цтві» і звільнити роботодавця від сплати заробітної плати за її проходження. Навіть навпаки, запропонувати роботодав­цеві пільги.

— Хто сьогодні є замовни­ком наших кадрів у селі? Це — середньостатистичний фермер, який має 200 — 600 гектарів землі, — розмірковує Василь Українець. — І який працює, найімовірніше, постійно тільки з одним трактористом. Є сезон­ні робітники, яких на роботу не оформляють, а розраховуються натуральною оплатою. Ось наш замовник. І які ми з ним мо­жемо вирішувати питання? До скількох фермерів я не звер­тався, відповідають — це ваші проблеми, вам допомагає бю­джет. Ніхто не хоче допомагати. Всі хочуть отримати «готового» тракториста. Великий відсоток наших випускників працевлаштовується неофіційно. Іду до фермера, прошу надати довід­ку про працевлаштування. Як ви думаєте, що він мені відпові­дає? А якщо я піду до прокура­тури, то чи візьме цей фермер наступного разу наших учнів на виробничу практику? Але такий фермер — теж соціаль­ний партнер.

Є НА КОГО РІВНЯТИСЯ

— Ми можемо змагатися в тому, хто як намалює наше життя… Я не раз переконував­ся, буваючи на місцях. Поряд два райони — одне й те саме законодавство, одні й ті самі фінансові можливості. Один че­кає, доки йому з Києва напи­шуть циркуляр, а інший вже знайшов можливості, — гово­рить заступник міністра МОНмолодьспорту Борис Жебровський.

Яскравим прикладом розви­тку навчально-виробничої ді­яльності і вирішення питань оновлення матеріально-техніч­ної бази за рахунок залучен­ня коштів спеціального фонду є Михайлівське ВПУ Запорізь­кої області. Тільки в поточно­му році навчальний заклад заробив більш як три мільйони гривень. Це стало можливим в результаті використання сучас­них агротехнічних методів об­робки ґрунту. Училище обро­бляє 329 гектарів власної орної землі і 336 орендує у власни­ків земельних паїв. Урожай­ність протягом останніх років є однією з найвищих у райо­ні. Характерно, що цей показ­ник — вдвічі вищий, ніж серед­ній результат ПТНЗ в країні. Крім високої врожайності, учи­лище може похвалитися за­мкнутим циклом переробки сільськогосподарської продук­ції: вирощування зерна — влас­ний млин — пекарня. На роз­виток матеріально-технічної бази в 2011 році ВПУ витратило більш як мільйон гривень. А минулоріч за 800 тисяч гри­вень придбано сучасний трак­тор Джон Дір.

— Розвиток навчально-ви­робничої діяльності навчаль­них господарств дає змогу не тільки розв’язувати частину ма­теріально-технічних проблем і соціального захисту, а також підвищити якість професійної освіти, — зауважує Дмитро Та­бачник. — Інноваційні підходи до організації навчально-вироб­ничого процесу, нове бачення змісту освіти, участь у міжна­родних проектах, співпраця з місцевими органами влади, ро­ботодавцями дають хороші ре­зультати. Хотілося б, щоб такий досвід запозичували.

ДОСВІД — З-ЗА КОРДОНУ

Заклади системи ПТО налаго­джують взаємодію із зарубіж­ними колегами. Наприклад, чотири аграрних ПТНЗ Ві­нницької області (ВПУ № 42 міс­та Погребище, ВПУ № 41 міс­та Тульчина, Гущинецьке ВПУ, Заболотненське ВПУ № 31) ре­зультативно співпрацюють з аграрним професійним ліцеєм ле-Шенуа — ле Барр (Франція). Така взаємодія дає змогу і ви­кладачам, і учням ознайомити­ся з прогресивними технологі­ями та сучасною агротехнікою, вивчати особливості організації навчально-виробничого проце­су, вплив екологічного аспекту на ведення сучасного сільсько­господарського виробництва.

Ще один перспективний для нашої країни напрям — «зеле­ний туризм».

— Тому треба використову­вати досвід інших країн, зокре­ма Болгарії і Словенії, — впевнений Дмитро Табачник. — Для туристичної сфери на селі вже введено нові професії: агент з організації туризму, екскур­совод, офіціант, продавець та інші. Це — важливо, адже за­доволення потреб туристів від­бувається завдяки складній взаємодії   закладів розміщення, харчування, розваг, торгів­лі, мережі підприємств побуту, обслуговування, транспорту.

Міжнародна співпраця та­кож може дати нові відповіді на болючі запитання, що поста­ють перед профтехосвітянами.

— Профтехучилища Він­ницької області плідно співп­рацюють з європейськими навчальними закладами, — роз­повідає Сергій Огородник. — Коли до нас вперше приїхали французи, вони походили по училищу, подивилися лабора­торії і кажуть: а в нас у ла­бораторіях немає тракторів і комбайнів. Ми здивувалися і подумали, що погано їх зрозу­міли. Але, коли ми приїхали до них в коледж і зайшли в май­стерню, то побачили найсучас­ніший комбайн, іншу техніку. На запитання керівник закла­ду відповіла: «А це й не наш. У нас є тема — зернозбираль­ні комбайни, ми зателефонува­ли на завод і нам дали комбайн. Вивчимо тему — техніку забе­руть». Такий підхід у нашій кра­їні розв’язав би проблему мате­ріально-технічної бази закладів.

ПРАЦЮВАТИ РАЗОМ

Під час наради також виступи­ли Віце-президент Національної академії аграрних наук України Василь Петриченко, директор Департаменту з питань трудово­го потенціалу Конфедерації ро­ботодавців України Родіон Ко-лишко, заступник директора з наукової роботи Інституту агро­екології і природокористування Національної академії аграрних наук України Лідія Моклячук.

Учасники засідання дійшли висновку, що обговорення ак­туальних питань на всеукраїн­ській нараді керівників ПТНЗ аграрного профілю — це по­чаток тривалої і не легкої, але важливої справи — реформу­вання галузі.

— Ми готові разом із дирек­торами ПТНЗ працювати над змінами податкового кодексу, зокрема — щодо оподаткування закладів: коледжів, технікумів, навчально-курсових комбінатів, профтехучилищ, — зауважив В’ячеслав Супрун. Він розпо­вів, що департамент опрацю­вав усі матеріали з пропозиці­ями, які надійшли з 27 регіонів України. Їх зміст стосується не тільки діяльності ПТНЗ аграр­ного профілю, а й усіх закла­дів системи ПТО.

— Ми їх ґрунтовно про­аналізуємо, подивимося, хто над чим працює, які є про­блеми і поміркуємо над шля­хами їх розв’язання, — сказав В’ячеслав Васильович. — Буде­мо ініціювати створення нових навчальних центрів з впрова­дження інноваційних техноло­гій. Однак визначатимемо пер­шорядність їх відкриття, адже програма розрахована до 2015 року. Будемо працювати над вдосконаленням порядку про­ведення торгів із закупівлі то­варів і послуг.

Борис Жебровський нагадав, що недавно відбувся III Все­український з’їзд працівників освіти, який затвердив Націо­нальну стратегію розвитку осві­ти в Україні на 2012 — 2021 роки. Цьому передували веле­людні дискусії, зокрема з учас­тю делегатів від профтехосвіти.

— З точки зору стратегії — все там правильно написано. А коли доходиш до тактики, що робити сьогодні, як це перевес­ти в реальні дії, можуть виника­ти складнощі, — зауважив Бо­рис Михайлович. — Тому ми збираємося і радимося, адже стратегія — зрозуміла, а так­тика — більш конкретна й іноді складніша. Сьогоднішня нарада окреслює найближчі траєкторії руху, тактику змін.

Борис Жебровський запро­понував започаткувати стажу­вання директорів навчальних закладів у департаменті ПТО і першими запросив Сергія Ого­родника і Василя Українця до міністерства у творче відря­дження.

НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

НЕ ТРАКТОРИ, А КОМП’ЮТЕРИ

Заступник міністра агропромислової по­літики та продовольства України Сергій Мельник розповів, що курсова та індивіду­альна форма навчання в них здійснюється в 33-ох ПТНЗ. У 2010 році підготували 52,8 тисячі робітників. Серед них — 30,5 тисячі трактористів. Підготовка кадрів та підвищен­ня їх кваліфікації, перепідготовка проводить­ся в 11 навчальних центрах, 14 навчально-курсових комбінатах.

— Проблема якісної підготовки робітни­чих кадрів виникла не сьогодні. Вона просто загострилася, — вважає Сергій Іванович. — Бажання отримати вищу освіту спонукало сільську молодь виїздити на навчання. На це вплинула, зокрема, і величезна кількість ВНЗ. А молода людина, отримавши диплом про вищу освіту, психологічно не хоче, за­сукавши рукави, йти до трактора, працювати оператором машинного доїння чи на бджоло-фермі тощо. Вона іде на біржу праці, а платники податків у цей час наповнюють фонди по безробіттю і її утримують.

Не треба нині бажати всі ПТНЗ та ВНЗ укомп­лектувати найсучаснішою сільськогосподар­ською технікою. Адже кожні три роки лінійка тракторів змінюється, тож ми ніяк не встигне­мо. В усьому світі підготовкою фахівця займа­ються з допомогою комп’ютерної техніки, ІКТ. Тому нам треба виділяти кошти на інформати­зацію ПТНЗ, на програмне забезпечення. Так вдасться зменшити собівартість підготовки фа­хівця. Окрім того, ми встигатимемо за сучасними технологіями. Наприклад, у Франції в аудиторі­ях студенти працюють із комп’ютером. Скажімо, збирають та розбирають двигун. А для практич­ного навчання укладаються угоди з підприєм­ствами і студенти двічі на рік виїжджають на двотижневу практику. Тож треба змінювати під­ходи, бо серйозно відстанемо — вже й сьогод­ні знайти кваліфікованого тракториста на John Deere (Джон Дір) важко.

МОВОЮ ЦИФР

ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ТА ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

Державне замовлення за напрямом сільське господарство та пере­робна промисловість у 2011 – 2012 навчальному році становило 16 тисяч осіб, що на 1,7 тисячі менше, ніж торік. Фактично в цьому навчальному році за такими напрямами прийнято на навчання за державним замовленням 14,9 тисячі осіб (93 відсотки). У 2010 – 2011 навчальному році ПТНЗ аграрного профілю підготу­вали для ринку праці 52,2 тисячі кваліфікованих робітничих кадрів. Із них 42,2 тисячі осіб працевлаштовані за професією (81 відсоток), 3,5 тисячі осіб (6,8 відсотка) продовжують навчання у ВНЗ, 9,8 ти­сячі осіб (1,9 відсотка) призвані на військову службу, 10,3 відсотка від загального випуску — з вільним працевлаштуванням.

ПРО НАБОЛІЛЕ

ПТО І НЕСКІНЧЕННІ ПЕРЕВІРКИ

— Читаючи довідки фінансової інспекції (колиш­нє КРУ), акти перевірок, подання прокурорів, іноді ловиш себе на думці, що керуєш злочинною орга­нізацією, — ділиться наболілим Ігор Лисенко, за­ступник начальника Головного управління освіти і науки Київської обласної державної адміністра­ції. — Наприклад, у цьому році в одному з навчаль­них закладів аграрного профілю Київської області було проведено близько 20 перевірок різних ін­станцій і рівнів. Керівництво, адміністрація і служ­би постійно працюють над підготовкою необхідних документів для тих, хто перевіряє, відволікаються від своїх безпосередніх обов’язків. Зрозуміло, що і освіта в цілому, і профтехосвіта зокрема, є тією галуззю, в якій переплетена величезна кількість різноманітних сфер діяльності. Тут і харчування, і оздоровлення, і виробництво, і перевезення, і соці­альна сфера тощо. Але не можна ж освіті нескін­ченно бути об’єктом, на якому відпрацьовуються завдання з виявлення порушників і поліпшуються показники ефективності діяльності контрольно-пе­ревіряючих інстанцій!

ЦІЛКОМ ОФІЦІЙНО

Рекомендації всеукраїнської наради керівників професійно-технічних навчальних закладів аграрного профілю «АГРО-2012»

Усвідомлюючи необхідність створення належних умов для забезпечення країни якісним трудовим потенціалом через задоволення потреб особистості, суспільства і держави в освітніх послугах з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації різних категорій населення, враховуючи вимоги агропромислового комплексу України; забезпечення якісною і безоплатною первинною професійно-технічною освітою; формування творчої, духовно багатої особистості відповідно до її потреб, інтересів і здібностей вважаємо за доцільне вирішити такі питання:

Внести пропозиції Уряду та Верховній Раді України щодо вирішення на загальнодержавному рівні проблемних пи­тань, пов’язаних з діяльністю професійно-технічних навчаль­них закладів аграрного профілю:

— надання професійно-технічним навчальним закладам аграрного профілю статусу виробників сільськогосподар­ської продукції та впровадження механізму отримання ними державної дотації для здійснення сільськогоспо­дарського виробництва відповідно до сучасних вимог;

— надання податкових пільг ПТНЗ при реалізації виробле­ної ними сільськогосподарської продукції;

— звільнення ПТНЗ від сплати податку на транспортні за­соби;

— виділення коштів ПТНЗ, в яких планується створення центрів ПТО для впровадження інноваційних техноло­гій у галузі сільського господарства, на оновлення їх навчально-матеріальної бази, для оснащення новим об­ладнанням, устаткуванням, сільськогосподарською та ін­шою технікою, передбачивши в Державному бюджеті на 2012 — 2015 роки 240 мільйонів гривень. Тобто по 60 мільйонів на рік.

— удосконалення процедури закупівлі (тендеру) паливно-мастильних матеріалів для сільськогосподарських учи­лищ;

— удосконалення процедури отримання державних актів на користування землею для державних ПТНЗ;

— введення питань, пов’язаних із розвитком ПТНЗ, до дер­жавних та регіональних програм розвитку агропромис­лового комплексу країни;

— заохочення підприємств, організацій у наданні учням, слухачам ПТНЗ робочих місць чи навчально-виробни­чих ділянок для проходження виробничого навчання й виробничої практики;

— введення механізму багатоканального фінансування ПТНЗ на законодавчому рівні;

— розроблення Порядку формування фонду підтримки роз­витку ПТНЗ аграрного профілю за рахунок державного, місцевих бюджетів та відрахувань підприємств з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції (в рівних пропорціях);

— посилення роботи щодо професійної орієнтації молоді у засобах масової інформації, здійснення заходів щодо під­вищення соціального статусу робітника сільського господарства.

МОНмолодьспорту з участю інших центральних органів виконавчої влади, об’єднань організацій роботодавців, регіональних органів управлінням освіти і науки, профе­сійно-технічних навчальних закладів:

1. Оновити зміст навчання з урахуванням потреб сучасного виробництва, в тому числі через перегляд переліку профе­сій, за якими здійснюється освіта у ПТНЗ аграрного профілю, впровадженням нових професій та спеціальностей.

2. Здійснити організаційні заходи щодо поетапного ство­рення (2012 — 2015 р.р.) в державних ПТНЗ 80 центрів ПТО для впровадження інноваційних технологій у галузі сільського господарства (для цього потрібно 240 мільйонів гривень, тобто по 60 мільйонів гривень на рік).

3. Удосконалити підходи з підвищення кваліфікації та ста­жування педагогічних працівників в умовах сучасного виробництва з використанням матеріальної бази передових вітчизняних та закордонних сільськогосподарських підприємств, а також навчально-практичних аграрних центрів.

4. Підвищити якість професійно-практичної підготовки, за­безпечуючи відпрацювання учнями, слухачами умінь і на­вичок на уроках виробничого навчання та в період вироб­ничої практики в процесі вироблення корисної продукції та надання виробничих послуг.

5. Для формування цілісної вертикально-інтегрованої систе­ми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників сільського господарства запровадити створен­ня на регіональному рівні навчально-науково-виробничих комплексів, до складу яких увійдуть ВНЗ І — IV рівнів акредитації, сучасні сільськогосподарські підприємства та ПТНЗ зі збереженням їх юридичної самостійності.

Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 1-2