Перші кроки до розуміння себе -Ця стаття, сподіваємось, стане у нагоді тим, хто мріє зв`язати свою долю з журналістикою.  Студентка ІЖ розмірковує над своїм вибором.

Людство живе на Землі не перший рік і, відколи воно з’явилося, абсолютно перед кожною людиною постає одне і те ж саме питання: «Ким бути?» або «Чим займатися?». Я не буду зараз заглиблюватися у сиву давнину із спірними твердженнями про те, що «пітекантропам, в цьому плані, жилося легше», бо їхні обов’язки були чітко розподілені – чоловіки полюють і захищають плем’я від хижаків, а жінки виховують дітей і дбають про сім’ю. Кожному часовому проміжку свої «професії», однак тут і зараз краще і корисніше було б поговорити про сьогоднішнє, або, хоча б, про «загальне». Про першопричину та мрію, що впливає на вибір. Вибір подальшого життя…

На початковому етапі все відносно просто і зрозуміло, бо на шлях істини нас, більшою мірою, наставляють батьки: спочатку до дитсадка, потім до школи, а там пішло-поїхало – усілякі творчі гуртки, спортивні секції, музичні та художні школи, репетитори й таке інше. Різноманіття, від якого голова йде кругом і переповнює бажання спробувати усе й одразу, аби віднайти те саме «най-най». Якби ж то тільки вистачило на все часу і сил! А потім на зміну старій-добрій школі приходить університет, після якого… І саме ось з цього моменту треба починати розповідь і розмірковування у найменших подробицях, адже дуже багато, ні, навіть дуже і дуже багато молодих людей починають реально замислюватися над питанням «Що далі?» саме з настанням цього моменту – коли і університетські стіни, і взагалі, здається, більше нічого тебе не тримає, перепрошую, не затримує на шляху до самовдосконалення та подальшого кар’єрного розвитку.
Попереду все життя, але щось не дуже радісно на душі. І, мабуть, не потрібно довго пояснювати чому це так, бо й без того зрозуміло – у всьому винна невизначеність. Однак у ній не можна звинувачувати саму лише молодь, бо це не тільки її обов’язок – визначитися із тим, чому присвятити своє життя, енергію та розум. Це обов’язок також і держави, у якій молодь живе і планує працювати й жити надалі.
Якось одна розумна людина зазначила: «Талановитим потрібно допомагати підніматися вгору, аби їхні місця не зайняли бездарі. Зате бездарним нічия поміч не потрібна – вони й самі з легкістю дістаються й діставалися верхівки. Завжди. У будь-який спосіб». І саме ось цим рушієм, своєрідною допоміжною рукою і повинна бути держава. Саме вона має бути зацікавлена у тому, аби молодь у двадцятирічному віці не застигала на місці як вкопана, під впливом і невтішною відповіддю на питання «Що далі?», а, зібравши у чемоданчик увесь свій багаж знань, набутий за всі роки навчання, з полегшенням видихнула і рішуче зробила перший крок на шляху
до власного майбутнього, у якому не буде потреби сумніватися чи щоразу озиратися назад із думкою у голові: «А чи цього я прагнув (-ла)? Хіба цією справою я хотів (-ла) займатися, коли мріяла у дитинстві про своє майбутнє?».

І, мабуть, недарма мова знову зайшла (чи повернулася?) до часів дитинства, коли абсолютно кожен міг на питання: «Ким ти хочеш бути?», відповісти чи не на одному диханні і з приголомшливою впевненістю (немов це не просто мрії, а вже здійснений і незаперечний факт): «Художником», «співаком», «космонавтом», «льотчиком», «гонщиком», «фотографом», «моделлю» тощо. В дитинстві нас навряд чи хто міг загнати в глухий кут
цим простим і досить звичним, за формулюванням, питанням. Так чому ж із рокам нам все не приємніше відповідати на нього, коли хтось запитує про нашу роботу (теперішню чи майбутню)? Чи, може, ми просто боїмося? Потрібно поміркувати. Може нам просто соромно на хвильку озирнутися і порівняти наші досягнення із першочерговими цілями, що ми набудували собі у дитинстві?.. Дуже схоже на те. Мабуть, наші сумніви і невпевненість з’являються саме тому, що майже кожна третя людина хоча б раз у житті вдавалася до порівняння «мети» й «результату», знаходячи невідповідність між цими двома «точками».
Не зважати на мрію, під час обрання своєї майбутньої професії, на мій погляд – вершина дурості. Бо що може краще розповісти нам же про наші здібності, таланти і захоплення, як не мрії? Не важливо які – дитячі чи «дорослі» – їх також можна вважати своєрідним проявом інтуїції, який веде нас по дорозі життя, дарує нам сенс існування та заохочує до вдосконалення.
Марк Твен, також розмірковуючи щодо вибору професій якось сказав: «Чи здійснилася хоча б одна хлопчача мрія? Сумніваюся. Погляньте на Брандера Маттьюза. Він хотів стати ковбоєм. І хто він сьогодні? Усього лише професор в університеті. А чи стане колись ковбоєм? Більш ніж малоймовірно».
Так що? Невже саме у вічному сумніві і полягає вся наша «дорослість»? Невже ми дорослішаємо і набираємося розуму тільки для того, аби згодом із гордим лицем відкинути в сторону усі свої сентиментальні мрії про світле і щасливе майбутнє, щоб потім подумки корити себе (чи іще когось) за скоєне, безкінечно запитуючи: «Хіба ж я цього прагнув (-ла)?»…
Тому, якщо вже робити вибір свого майбутнього, то омріювати (обдумувати) його якнайповніше і, так би мовити, у всіх деталях. Чим більш точнішим ми зробимо ескіз свого майбутнього, тим прекраснішу картину отримаємо в результаті – це перевірено на практиці. Головне – не сидіти склавши руки. Так! Можливо, аби здійснити усі свої наміри й дотягнутися до бажаної зірки з неба потрібно буде на якийсь час відхилитися від маршруту і зробити або навчитися чомусь третьому, але
знання, вони ж нікуди не діваються. Якщо щось є дійсно важливим, таким, що потім неодмінно знадобиться – ці знання закарбуються у пам’яті назавжди.
А мрія… Стане вона реальністю чи ні, в більшій мірі залежить тільки від нас самих. Якщо у Вас є мрія надрукувати власноруч створену книгу – то зробіть це!
Знайдіть, заробіть якимось чином грошей і перетворіть бажання у дійсність, якщо відчуваєте і Вам кажуть, що у Вас є талант до письменницької справи! Сповнені нових ідей і захоплюєтеся музикою – створюйте свої власні твори і пісні, адже на естраді зараз багато усього, але мало що дійсно западає до душі. Бачите світ у різнобарв’ї кольорів? Малюйте! Фотографуйте! Знімайте на камеру! Може колись Ви уявляли себе із пензлем та палітрою в руках, із фотоапаратом або мріяли знімати
фільми.

Життя кожного з нас може бути таким, яким нам хочеться його бачити. Треба тільки віднайти десь трошки сміливості, аби наважитися його змінити на краще.
І якщо Ви вже творите своє життя, підходьте до цього процесу творчо – радячись не тільки із розумом, але і з серцем.

Євгенія Негода, 4 курс Інституту журналістики Кївського національного університету імені Тараса Шевченка

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Один коментар до “Перші кроки до розуміння себе”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *