2 грудня 2011 року в Парижі відбулося VI засідання українсько-французької міжурядової змішаної комісії з економічного співробітництва, яку очолюють віце-прем’єр-міністр України, міністр соціальної політики, голова української частини спільної комісії Сергій Тігіпко. Головою французької частини спільної комісії є державний секретар з питань зовнішньої торгівлі П’єр Леллуш. Участь у засіданні комісії з торговельно-економічного співробітництва взяв перший заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту України Євген Суліма. Вперше за всі роки роботи комісії до порядку денного було внесено питання співпраці України і Франції в галузі освіти і науки. А вже 8 грудня 2011 року делегація на чолі з першим заступником міністра Євгеном Сулімою, у складі представників МОНмолодьспорту і кількох провідних вишів країни відвідала Сполучені Штати Америки, де відбулися зустрічі з керівниками та співробітниками Державного Департаменту США, а саме: Бюро освіти і культури, Бюро з океанських, міжнародних природоохоронних і наукових проблем, Бюро з Європейського та Євразійського співробітництва з громадськими організаціями освітянського спрямування, представниками університетів США. «Освіта України» вирішила дізнатися про підсумки цих візитів з перших вуст — у першого заступника міністра освіти і науки, молоді та спорту Євгена Суліми.

 

— Я входжу до складу українсько-французь­кої міжурядової змі­шаної комісії з економічного співробітництва і хотів би на­голосити, що протягом усієї іс­торії роботи комісії (а це було вже шосте засідання) жодного разу питання щодо освітнього співробітництва між Україною і Францією не обговорювало­ся, ніяких протокольних рішень не було,— каже перший заступ­ник міністра.— Наше міністер­ство порушило питання щодо необхідності привернення ува­ги комісії до розвитку співробіт­ництва в галузі освіти. В спів­праці між державами не може бути прогалин. Що було приєм­но — французька сторона під­тримала нашу новацію, розу­міючи пріоритетність розвитку освітнього напряму для підго­товки кадрів сучасної еконо­міки. Адже сьогодні економі­ка не зможе отримати великих здобутків, якщо не буде біль­шої уваги людському фактору. Французька сторона підтримує думку, що паралельно з еконо­мічним співробітництвом треба розвивати і співпрацю в галузі освіти. А під час роботи комі­сії ми справді досягли серйоз­них результатів.

ПОДВІЙНІ ДИПЛОМИ — ЦЕ РЕАЛЬНО!

— Ми домовилися (і це зазначе­но в протоколі) підготувати між­урядову угоду про співпрацю в галузі освіти,— продовжує Єв­ген Суліма.— Хочу зауважити, що в тексті записано не просто взагалі «в галузі освіти», а ви­окремлено середню і вищу осві­ту. Тому ми готуватимемо такий проект угоди, в якому розкри­ємо питання співпраці й у се­редній школі, й у вищій освіті.

Друге питання (і мені дуже приємно, що це буде перша лас­тівка на європейському просто­рі для України) — підготовка угоди щодо визнання дипломів про вищу освіту. Французькі й українські студенти, які вже тепер отримують два дипломи за магістерськими програмами, що гармонізовані нашими уні­верситетами і університетами Франції, є дуже добрим прикладом. А тепер і на міждержав­ному рівні підтримано розви­ток гармонізації магістерських програм двостороннімиугода­ми між українськими та фран­цузькими навчальними заклада­ми. Тобто вперше прописано в документі,  який став резуль­татом нашої роботи, що укра­їнська і французька сторони і надалі підтримуватимуть парт­нерські відносини між універ­ситетами якраз щодо гармоні­зації магістерських програм. Після цього ми зможемо гово­рити про видачу дипломів як французького університету, так і українського, якщо студент на­вчатиметься за гармонізовани­ми магістерськими програмами. І я думаю, що це справді сигнал і для наших, і для французьких університетів, що держави та­кий напрям роботи підтриму­ють і вбачають у цьому доволі серйозну перспективу.

—  У нас уже є приклади та­кого плідного співробітництва?

— Так, наприклад, у Націо­нальному торговельно-економіч­ному університеті, Харківському економічному університеті по­двійні дипломи одержують фран­цузькі студенти, у Харківському національному університеті раді­оелектроніки — фінські студен­ти. Мені дуже хотілося б, щоб ми розвивали цей досвід. Це непро­сто. Треба сісти та проаналізува­ти українську, французьку про­грами і переглянути їх.

«ПРИПЛИВ ІНТЕЛЕКТУ» В ОБИДВІ КРАЇНИ

—  Чи стане ще одним резуль­татом співпраці поява в Украї­ні культурних центрів, де май­бутні студенти могли б вивчати мову?

— Усе це в нас фактично є. Французька сторона про­понує розширювати коло тих, хто хоче вивчати французьку мову. Коли в нас з’явиться уго­да про співпрацю в галузі осві­ти, то ми зможемо, виконуючи її, розширювати і доповнювати цю угоду. Питання, пов’язані з вивченням французької мови справді постають для наших студентів. Але французи та­кож зацікавлені в тому, щоб одержати дипломи наших ви­шів. Їх цікавлять такі напрями, як хімія, біотехнології, енергоз­береження, альтернативні дже­рела енергії.

— Тобто завдяки цим перспек­тивним напрямам можна орга­нізувати «приплив інтелекту» в Україну?

— Рух не буває лише в один бік. Можливо, хтось думає, що маємо лише відплив інтелекту. Я так не вважаю. Ми — де­мократична країна, яка підтри­мує свободу вибору. Тому мені не хотілося б, аби миговори­ли, що хтось робить щось не так, коли їде навчатися закор­дон. По-перше, людина пропа­гує насамперед українську за­гальну середню освіту, що дала гідну базу для вступу до вищого навчального закладу. По-друге, вона представляє українську націю, яка може цілеспрямо­вано і наполегливо з інтелектуальним наповненням здобу­вати знання, показуючи високі результати. А коли випускнико­ві буде запропоновано роботу, пов’язану з розвитком його ін­телектуальних можливостей, то я вважаю, що це вже гордість для України, гордість для бать­ків, друзів. Адже людина вхо­дить у коло науковців, які потім працюватимуть на все людство. Отже, й українська громада не стоятиме осторонь. Ми будемо пишатися цим.

ПІВДЕННА РОСЛИНА НА ПІВНОЧІ НЕ ПРИЖИВЕТЬСЯ…

— Євгене Миколайовичу, які напрями співпраці планують­ся в галузі середньої освіти?

— Я хотів би, щоб це був не просто обмін школярами. Мене, наприклад, цікавить, як у Франції й у нас проходять підготовку вчителі для серед­ньої школи. Думаю, ми зможе­мо багато чого навчити колег з Французької республіки. Дру­гий напрям — навчально-мето­дична робота, пов’язана з тим, за якими книжками сьогодні навчаються наші діти. І бать­ки, й учителі скаржаться, що деякі наші підручники справді перевантажені інформацією. У французьких підручниках біль­ше кольорового символічного матеріалу — таблиць, схем, роз­рахованих на образне мислен­ня, візуальне сприйняття. Тобто зовсім інший підхід. Мені хоті­лося б почути експертну оцін­ку. Що краще — два кілограми товстих підручників, чи тонка брошура з основними даними, спираючись на які, учень сам може знайти в інтернеті чи бі­бліотеці більш глибоку інфор­мацію.

— Сьогодні всі освітяни обгово­рюють шляхи реформи серед­ньої школи. Чи буде французь­ка модель одним із зразків?

— Мені не хотілося б, аби українська реформа брала за взірець якісь інші моделі. Кож­на модель, як дитина з батьком і матір’ю, пов’язана з історією, традиціями, менталітетом нації. Після Франції я був у Великій Британії, потім у США. Жодна з цих країн не намагається уніфі­кувати освітню галузь з модел­лю, що працює в іншій державі. Не чув, щоб американці говори­ли, що хочуть, аби в них була англійська система, англійці — не казали про французьку… Кожна країна пишається сво­єю освітньою галуззю. Але на­справді приводить до єдиного знаменника ті фундаментальні основи, які потім сприяють ще більшому розвитку освітніх на­прямів у державі.

Мені здається, що в нас є своя плідна система. Ми може­мо готувати висококваліфікова­них фахівців, науковців. Було б добре, щоб ми вивчали те, що поліпшувало б нашу освіт­ню галузь. Але ні в якому разі не копіювати. Південна росли­на на Півночі не приживеть­ся. Освітній механізм теж не може прорости в іншій держа­ві, де є своя нормативна база, традиції, моделі.

—  Коли буде остаточно під­писано угоду між Україною і Францією про співпрацю в освітній галузі?

— Конкретного терміну не­має, але бажано, щоб наступ­ного року вона в нас уже була. Чесно скажу, задоволений ро­ботою нашої міжурядової комі­сії. Бо вона дала змогу вперше спілкуватися не з представни­ками посольства, дипломатами, громадськими діячами, а з коле­гою, який також працює в мі­ністерстві, стикаєтся з тими са­мими питаннями щодня. І мені було дуже приємно, що ми по­вністю порозумілися.

STEP BY STEP

— Давайте поговоримо про ві­зит представників міністерства і українських ВНЗ у США.

— Хочу подякувати амери­канському посольству в Укра­їні, яке допомогло нам підготу­вати цей візит, наповнило його дуже цікавими зустрічами. Я почну з того, що відбувалося на міждержавному рівні. По-перше, зустріч з керівником Бюро освіти і культури Дер­жавного Департаменту Сполу­чених Штатів Америки Адамом Ереллі. Ми обговорювали ши­роке коло питань. Мій співрозмовник зазначив, що в освіті не можна одразу приймати рево­люційні рішення. Зміни пови­нні відбуватися step by step — крок за кроком.

Я розповів про те, що в підго­товці законопроекту «Про вищу освіту» брали участь представ­ники вищої школи, експертних, громадських, студентських ор­ганізацій. Що законопроект був винесений на обговорення в освітній галузі, рішення про підтримку законопроекту було ухвалене на III з’їзді працівни­ків освіти України, три неза­лежні молодіжні громадські організації провели референдум, який отримав 84 % підтримки студентства України. Сьогодні ще обговорюються останні мо­менти, але найближчим часом Кабінет Міністрів внесе законо­проект до Верховної Ради.

Адам Ереллі наголосив, що ми на правильному шляху, бо насамперед вирішуємо питан­ня економічної автономії уні­верситетів. Приклади США, Великої Британії, Китаю свід­чать, що якщо ми сьогодні го­воримо про локомотиви еко­номіки, то передусім завдяки науковим розробкам можливі економічні прориви. Універ­ситети не можуть працюва­ти тільки в своєму замкнуто­му просторі. Йшлося про те, що нині одним з пріоритетних напрямів є знову-таки програ­ма гармонізації магістерських програм. І що цей напрям був би дуже цікавим у розвитку співпраці між українськими і американськими універси­тетами. Коли ми обговорюва­ли це питання, то з’ясувалося, що між США і Україною немає угоди про співпрацю в галузі освіти. Тому було запропоно­вано розпочати роботу з під­готовки проекту угоди. Я вва­жаю, що це серйозний крок. Справді, за 20 років незалеж­ності в Україні склалася су­часна система освіти, яка від­повідає світовим стандартам. Більше того — в деяких пи­таннях ми навіть випереджає­мо інші розвинуті країни.

— Тож їм є й чого повчитись у нас?

— Так. Мені приємно за­значити, що пропозиція щодо підготовки угоди є цікавою як українській стороні, так і США.

І ЗНОВУ ПРО ГАРМОНІЗАЦІЮ

—  Ще одне питання — співпра­ця між університетами,— про­довжує перший заступник мі­ністра.— Ми запропонували підготувати угоду щодо визна­ння дипломів про вищу освіту. Американська сторона погоди­лася з нашими пропозиціями. Це ще раз доводить, що гло­бальні процеси розвитку сві­ту прямо стосуються і єдино­го освітнього простору. І це не просто чиєсь бажання, а реалія, необхідність.

Наступне питання, яке ми об­говорювали на цій зустрічі, — чинні програми з мобільності студентів, з обміну студента­ми. А також подальший розви­ток співпраці з підготовки аспірантів, з установлення прямих контактів між університетами США і України.

—  Приклади такої співпраці вже є?

— Договори є. Але, хочу ска­зати самокритично, інколи в ке­рівників наших університетів не доходять руки до реалізації цих договорів. Урешті-решт у ректорів не вистачає часу на такі перспективні напрями, які сьогодні потребують від кожно­го керівника ВНЗ дивитися не лише перед собою, а й на ба­гато років уперед. Тому я вважаю, що поїздка нашої делегації буде поштовхом для багатьох керівників. Адже справді потрібно працювати за­ради майбутнього розвитку уні­верситетів, щоб не залишитися позаду, співпрацювати з колега­ми не тільки з України, а й за її межами.

Наша делегація мала також зустріч в Інституті міжнарод­ної освіти з його президентом Алланом Гудменом. Ми обго­ворювали питання щодо ста­жування наших викладачів, науковців в американських університетах. Миговори­ли про можливості Програми імені Фулбрайта та інших сти­пендій, які є в цьому інституті, де він залучений як партнер, щоб їх також використову­вати для розвитку відносин між університетами України і США.

ЯК РІВНИЙ ПАРТНЕР

— Я хотів би додати, що та­кож під час зустрічі з Ада­мом Ереллі ми досягли ще однієї дуже серйозної домов­леності — щодо програми іме­ні Фулбрайта, яка працює в Україні вже 20 років. Ми за­вжди були партнерами, але ди­вилися збоку, як проводиться відбір учасників цієї програ­ми з американської сторони. Я порушив питання перед ке­рівником Бюро освіти і куль­тури Державного Департамен­ту США, що сьогодні Україна як партнер може брати більше участі в цій програмі. Ми до­мовилися про створення спіль­ної українсько-американської комісії, що матиме право ви­значати пріоритети, за якими напрямами ми проводитимемо обміни. Українська сторона не лише пропонуватиме, за яки­ми спеціальностями ми хоті­ли б, щоб поїхали студенти, аспіранти, викладачі стажува­тись, а й братиме безпосеред­ню участь у доборі кандидатів. До того ж ми зможемо дода­вати до програми і українські гроші. Тобто будемо на рівних при доборі наших претенден­тів для участі в цій програмі.

ВСТУП ПО-АМЕРИКАНСЬКИ

— Наша делегація зустрічала­ся також з президентом і віце-президентом Американських рад з міжнародної освіти,— розповідає Євген Суліма.— До речі, я хотів би сказати, що якраз завдяки співпраці з Аме­риканськими радами в Україні і з’явилося зовнішнє незалежне оцінювання. Тобто багато ме­тодичної допомоги, фінансових питань, пов’язаних з упровадженням ЗНО саме і взяла на себе ця організація. Мені при­ємно було подякувати прези­дентові Американських рад з міжнародної освіти Дену Девідсону і віце-президентові Давіду Паттону за все це. Вод­ночас ми обговорили питання зовнішнього тестування і пого­дилися, що не може бути аб­солютизації ЗНО як єдиного інструмента відбору майбут­ніх студентів вищих навчаль­них закладів.

На зустрічі в університеті імені Джорджа Вашингтона я спитав, як до них потрапляють студенти. З’ясувалося, крім тестів обов’язково треба отри­мати рекомендації від шкіль­них радників. Їх має бути не менш як два, й у цих докумен­тах детально описано здібнос­ті майбутнього студента. По-­друге, вступник обов’язково повинен написати есе про те, чому він хоче здобути саме цю спеціальність, який у ньо­го хист, плани. Тож універ­ситет має більш об’єктивну інформацію про кожного абі­турієнта. Крім того, при всту­пі до університету імені Джорджа Вашингтона враховується і середній бал атестата про се­редню освіту.

Президент і віце-президент Американських рад погодили­ся зі мною, що не може бути абсолютизації ЗНО і відбо­ру студентів тільки за одним критерієм. А також з тим, що в проекті закону «Про вищу освіту» в нас є критерії, які не дають абсолютизувати зо­внішнє тестування. Це враху­вання середнього бала атеста­та і можливість ураховувати бал вищого навчального за­кладу.

АСПІРАНТ ДВОХ КЕРІВНИКІВ

— Ще одне. Ми обговорили можливість надання права аспі­рантам мати двох наукових ке­рівників. Одного в українсько­му ВНЗ, а другого в університеті США. Це дасть змогу мати більш інтегрований матеріал для дисертацій — як на досвіді і напрацюваннях української науки, так і американської. Мені було приємно, що ке­рівники Американських рад підтвердили зацікавленість у цьому проекті.

—  Це якось пов’язано з розви­тком інформаційних техноло­гій? Тобто спілкування аспі­ранта і керівника буде через інтернет?

— Можуть бути використані будь-які варіанти. В нас, напри­клад, аспірант навчається три роки. Він може розпочати на­вчання в Україні, а потім пої­хати до Америки, де, скажімо, є лабораторії з більш сучасним обладнанням. Після цього аспі­рант і керівники визначаються, де буде захист.

Друге. Аспіранти з україн­ського університету мали б мож­ливість співпрацювати, скажімо, з Нобелівськими лауреатами.

Ми запланували зустріч у Ки­єві в березні наступного року, щоб опрацювати наші проекти, аби можна було зрозуміти, якою мірою вони реалістичні. Думаю, що ми зустрінемось і вже більш ретельно проговоримо питання щодо нашої подальшої співпра­ці з Американськими радами з міжнародної освіти.

НАЙКРАЩІ З НАЙКРАЩИХ ЦІКАВЛЯТЬСЯ УКРАЇНОЮ

— Також у мене відбулася зу­стріч з Барбарою Хілл, яка очо­лює Центр з глобалізації та міжнародних зобов’язань Американскої ради з освіти,— за­кінчує розмову Євген Суліма.— Ця рада об’єднує керівників 1 800 вищих навчальних закла­дів США. Вона — приблизно, як наша Спілка ректорів Украї­ни. Цей рух дуже потужний — вони  разом   відстоюють свої

права. Вважаю, що співпраця з такою організацією була б ко­рисною для нашої Спілки ректо­рів і кожного ректора. До речі, під час нашої зустрічі ми до­мовилися щодо спільної конференції наступного року, в якій візьмуть участь українські і аме­риканські ректори. Вони змо­жуть налагодити прямі контак­ти між навчальними закладами.

Відбулася зустріч і з віце-президентом Асоціації амери­канських університетів Джо­ном С. Ваугном. Ця організація об’єднує 59 вищих навчальних закладів США і два універси­тети Канади. До асоціації вхо­дять, так би мовити, виші «пер­шого ешелону». Членами цієї асоціації можуть стати лише ті, кого запросять. Тому при­ємно зазначити, що віце-прези­дент асоціації також підтвердив зацікавленість американських університетів у співпраці з українськими університетами.

Людмила ЗАГЛАДА, «Освіта України» № 93-94

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу