Музикант, який увійшов до п’ятірки найкращих гітаристів пострадянського простору, шукатиме українські гітарні таланти серед школярів і студентів

 

Сергія Чантурію як тільки не називають: геній, маестро, гітарист-віртуоз, корифей вітчизняної рок-музики. Втім, він з легкістю зізнається, що спеціаліст не в усьому — іноді готовий не лише навчати, а й навчатися. Вважає, що новачкам не варто вчитися грати на гітарі, наслідуючи чийсь почерк, чи навпаки — повністю зануритись у вигадування свого стилю, забуваючи при цьому елементарні речі, які дають інструменту звучати. Талант буває і посередині між цими крайнощами. Основне — не боятися спробувати, коли видасться нагода. Ось такий шанс і з’явився в наших школярів. Незабаром Сергій Чантурія візьме участь у суддівстві нового всеукраїнського гітарного конкурсу для молодих виконавців. Уперше участь у такому заході візьмуть діти від семи років. Найстарші — до 21.

— Чим конкурс відрізнятиметься від інших і як узагалі з’явилася ідея його проведення?

— Я часто буваю в ролі суд­ді на різноманітних конкурсах і фестивалях. На останньому кон­курсі, де був у журі, зрозумів, що віковий ценз варто змінити. Гідно там виступили два чудових гіта­ристи: одному — 14, іншому 23 роки. А першу премію зумів узя­ти тільки один. Мабуть, це тріш­ки несправедливо, коли шанси на перемогу має найдосвідченіший, а хотілося б також підтримати і молодших, які ще повністю не можуть розкрити свого талан­ту і вміння. Тому в наступному конкурсі ми і вирішили поділи­ти учасників на категорії, напри­клад, з 7 до 9, з 10 до 12 і так далі. Щоб кожен мав змогу себе показати і його змогли побачити.

— А якщо трирічний талант за­хоче себе випробувати, це мож­ливо?

— Ніхто відмовлятися від та­кого учасника не буде. Якщо в дитини є здібності, то чому б і не трирічний! Це лише посилить значення конкурсу. Бо його хо­четься справді зробити добре, а не для галочки.

— Як думаєте, скільки серед нашої молоді талантів, які піді­йдуть для конкурсу?

— Ось у тому й проблема. Таких школярів і студентів, вва­жаю, достатньо, але багато про­сто бояться спробувати. Дума­ють, що чомусь не зможуть, що є кращі, і тому не беруться до справи. Нещодавно мені розпові­ли, що коли в одній зі шкіл пові­домили про конкурс і склад журі, всі одразу заявили, що це над­то серйозний рівень. Неправда, ми прослухаємо всіх бажаючих, і не варто себе недооцінювати. Ви­пробувати себе можна всім.

— І що для цього треба зробити?

— Записати два музичних треки і надіслати мені через сайт sergochanturia.com до 28 грудня. Це може бути не фоно­грама з професійної студії, а до­машній запис, знятий на каме­ру. Його і прослухає журі. Один твір має бути відомого автора, а другий — свій. Оцінюватися конкурсанти будуть за кілько­ма критеріями. Ті, кому вдасть­ся подолати попередній відбір, візьмуть участь у триденному конкурсі з гала-концертом пе­реможців. Це чудовий шанс для молодих гітаристів. Бо, крім участі у конкурсі, вони зможуть поспілкуватися з потрібними їм людьми, дізнатися, що можна ро­бити далі.

— Назву дійство вже має?

— Поки що ні. Та є тріш­ки часу, бо навіть перший етап ще триває. Досі всі запропоно­вані потенційні назви були чо­мусь або нудними, або пафосни­ми. Якщо хтось підкаже хорошу ідею, буду тільки вдячним.

— Може, власним прикладом за­охотити гітаристів, щоб не боя­лися? Як у Вас усе починало­ся? Читала, що в дитинстві Ви на скрипці грали…

— Ні, це вигадки, хоча таке писали. На скрипці грала моя сестра, а я хотів гітару. І мама погодилася мені купити, якщо я хоч за один тиждень у школі отримаю за поведінку «відмін­но». Бо, якщо чесно зізнатися, був я таким-собі учнем. Навчав­ся, м’яко кажучи, дуже посеред­ньо — мав п’ятірки тільки за спів. Якось тиждень я зміг про­триматись. Мама також дотри­мала слова.

— І як швидко Чантурія навчив­ся грати?

— Довго вчився. Тоді було важкувато, дуже мало інфор­мації для навчання. Тренували­ся, наприклад, на музиці Бітлз. Я брав кілька чужих акордів, ком­понував свої пісеньки. Мені ще пощастило, що в школі була во­кально-інструментальна група, де я також міг навчатися. Те­пер у гітаристів можливостей більше, багато інформації в інтернеті можна знайти. Але і це не панацея, бо людина хоч і на­вчиться грати, та просто копію­ватиме чуже. А правильно імп­ровізувати, почуватися з гітарою, як риба у воді їй може й не вда­ватися. Це, як у школі, де є від­мінники, які отримують п’ятірки за визубрений матеріал, не вни­каючи у суть, а є хорошисти, які, може, й знають трохи гірше, але розуміють про що йдеться. Тож хотілося б більше хорошистів се­ред гітаристів.

Р.Б. Багато дитячих талан­тів розкривають учителі. Отже, якщо у вашому класі навчаєть­ся хлопчик чи дівчинка, які ці­кавляться гітарою, може, якраз вони стануть переможцями но­вого конкурсу. Зверніть їх увагу.

З БІОГРАФІЇ

ЧОМУ ЧАНТУРІЯ ЗАЛИШИВСЯ БЕЗ ПСЕВДОНІМА

Справжнє ім’я Чантурії (половина людей його так і називає, а ще частина ду­має, що це прізвисько) Серго. Переїхавши в трирічному віці з мамою з Батумі до Києва, хлопчик «перетворився» для оточуючих (яким так було зрозуміліше) на Сергія. Тепер розповідає, що йому і псевдоніма брати для сцени не дове­лося, бо Серго Чантурія — вже запам’ятовується. Велику сцену гітарист почав підкорювати, коли його запросили грати до однієї з найвідоміших свого часу грузинської групи «Рив’єра». Та справжню славу Чантурії принесла група «Ві­зит». У цей період він набув слави одного з найвідоміших гітаристів Союзу. В 1988 році Серго створює власний проект «Супер Р», який виступає із зірками першої світової величини. В 1991 році стає генеральним продюсером фестива­лю «Інтеншанс» у Києві. Знаковими людьми в музиці для Чантурії є його ви­кладач Володимир Молотков і відомий американський рок-гітарист Стів Вай. З молодих сучасних українських груп йому до вподоби «Кожному своє» й «Анна». За мега-працелюбність поважає і кількох українських поп-виконавиць, наприклад Світлану Лободу та Гайтану.

УНІКУМИ

ЗІРКОВІ ЮТЮБЕРИ

В інтернеті, окрім акордів і пісень, можна знайти і «готових» гітаристів. А також барабанщиків, співаків, скрипалів… Поспостерігати за грою віртуозів, досвідчених, новачків та невдах. І позахоплюватися талантами дітей — їх тут чимало. Про їх популярність може свідчити хоча б кількість переглядів. Знайомтесь, якщо ви ще не бачили.

СУНГА ЮНГ — МАЙСТЕР ФІНГЕРСТАЙЛУ

«Привіт, я Сунга Юнг з Кореї. Моя мрія — стати професійним гітарис­том. Нещодавно мені виповнилося 11. Я граю з дев’яти років разом з моїм батьком по дві години на день. А якщо не йду до школи — то три години. Всі музичні композиції я на­граю без нот — на слух». Це одне з перших повідомлень хлопчика, яко­му тепер 15 і який уже є зіркою ін-тернету. Люди, котрі стежать за його розвитком, стверджують, що за ко­роткий термін Сунга став справжнім майстром. Тим більше, що стиль він обрав один з найважчих — фінгер-стайл. Інші — звинувачують у під­робці відео. Але, здається, хлопець без жодних зусиль успішно вико­нує композиції різної складності — як чужі, так і свої.

ХЛОПЧИК З УКУЯЕЯЕ — ХТО ВІН?

Йому – від трьох до п’яти. Він-японець чи кореєць. В інтернеті його шукають не за ім’ям, а за словосполученням «хлопчик укуле-ле». Укулеле- це маленька чоти­риструнна щипкова гітара. А хлоп­чик заробляє мільйони переглядів свого відео не завдяки неймовір­ному таланту (хоча, для свого віку він грає досить пристойно), а за­вдяки міміці. Хочеться дивитись і сміятись, а потім переглянути «уку-лелиста» ще раз. Але, на жаль, як звати цього «позитива», ніде не за­значено. Хто знає, може, такбать­ки вирішили вберегти свою дитину від натовпу шанувальників?

ГРЕЙСОН ЧЕНС: ПІАНІСТ, ВОКАЛІСТ… ЛЕДІ ГАГА

За відео, що з’явилося в інтерне­ті минулого року, 13-річний Грейсон Ченс отримав більш як вісім мільйо­нів переглядів за кілька днів. Згодом ця цифра зросла до 40 мільйонів. І не зробив, здається, хлопець нічого такого: просто сів за піаніно, тріш­ки переробив і заспівав пісню Леді Гаги «Папарацці». Проте вийшло це в Грейсона пречудово. Так американ­ський хлопчина з Оклахоми став ба­жаним гостем у телешоу та вже ви­пустив свій перший альбом «Hold on ’til the Night». І сама Гага, зара­ди якої він старався, каже, що від співу цього хлопця в неї мурахи по шкірі бігають.

«Освіта України» № 97-98

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *