Справжня демократія немислима без гендерного паритету. Можливо, якби більше жінок посідало керівні посади у вищій школі, це змінило б освітню систему на краще.

 

Жінка на посаді ректора ВНЗ — явище унікальне і маловивчене. Майже всіма українськими вишами керують чоловіки і в тому є велика гендерна несправедливість. Про те, як її подолати, ми говоримо із доктором філологічних наук, професором, заслуженим працівником освіти України Вікторією Зарвою, яка в березні 2011-го стала ректором Бердянського державного педагогічного університету і лише за рік управлінської діяльності довела, що тягти лямку ректорства можуть не лише особи чоловічої статі. У жінок це виходить аж ніяк не гірше.

— Вікторіє Анатоліївно, Ви є чи не єдиним в Україні ректором-жінкою. Розкажіть, будь ласка, як Вам це вдалося?

— Ніколи не прагнула цієї посади. Просто ставила собі за­вдання і виконувала їх, щора­зу піднімаючи планку. Завжди вибагливо ставилася до своєї праці: так робили мої батьки і мене цього навчили. Мені хоті­лося реалізуватися як виклада­чеві й науковцеві.

Так зійшлися, мабуть, зір­ки, що на якомусь етапі жит­тя великий колектив довірив мені цю відповідальність — бути ректором. Намагаюся ви­правдати їх довіру, шанувати й цінувати кожну людину — чи вона професор, чи студент. У мене є команда однодум­ців, проректорів, деканів, за­відувачів кафедр, яка працює як єдиний злагоджений меха­нізм. Ми всі прагнемо, щоб Бер­дянський університет розвивав найкращі педагогічні традиції, став осередком освітніх іннова­цій, щоб сама його назва зву­чала як бренд, як знак високої якості. До речі, наші досягнення відзначені золотою медаллю на III міжнародній виставці «Су­часні заклади освіти — 2012» (м. Київ, 1-3 березня).

ПОПРИ ВСІ ПЕРЕШКОДИ

— А як почуваєтесь у товаристві інших ректорів — чоловіків? Чи комфортно Вам серед них?

— Мені завжди комфортно серед розумних, інтелігентних, освічених людей, якими є біль­шість моїх колег. Цікаво спілку­ватися з ними, і я не відчуваю жодних бар’єрів через те, що є жінкою. Вдячна за мудрі пора­ди, підтримку, підставлене пле­че. Можливо, якби більше жінок посідало керівні посади у вищій школі, то це змінило б освітню систему на краще. Адже відомо, що жінки привносять в управ­ління особливі цінності, підходи, мають свій стиль менеджменту. Пригадайте слова Маргарет Тет­чер: «Якщо жінка здатна дати лад домашньому господарству, то вона спроможна керувати й державою». У ХХ столітті жінки впевнено заявили про свої пра­ва, довели, що можуть реалізува­ти себе в будь-якій професії, на­віть у лавах Збройних Сил. Усе більше жінок роблять академічну кар’єру. Нині зростає нове поко­ління жіноцтва — сильне, неза­лежне, творче і талановите, що вільно орієнтується в Європі й у всьому світі, володіє сучасни­ми інформаційними технологія­ми. Наші університети і акаде­мія наук пишатимуться такими жінками-керівниками.

— Хтось із викладачів вашо­го ВНЗ сказав в інтерв’ю бер­дянській газеті, що Ви маєте «твердий чоловічий характер». Чи згодні Ви з цим? І які якос­ті повинна мати жінка, щоб зро­бити кар’єру в системі освіти?

— Відверто скажу, що така ха­рактеристика мене дивує. Ніко­ли не вважала себе такою. Одра­зу згадується Ліна Костенко: «Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня? Спасибі вам, спа­сибі за цей пріоритет!». Керів­никові великого колективу треба вміти бути різною: іноді твердою, як «залізна леді», а трапляєть­ся — лагідною й співчутливою. Взагалі, мені не імпонує, коли говорять про чийсь характер як про «чоловічий» або «жіночий». У ХХІ столітті жінку вже ніхто не має уявляти «слабкою, сльозливою, підкореною» істотою на відміну від «сильного, досвідче­ного і владного» чоловіка. Такі риси, як рішучість, наполегли­вість, цілеспрямованість — за­гальнолюдські, в кожного вони виявляються індивідуально. Тре­ба зважати насамперед на осо­бистість. Жінці зробити кар’єру важко не тільки в освіті, а й у будь-якій іншій галузі. Обов’язки Берегині забирають багато часу і сил. Але, якщо людина справ­ді прагне успіху, хоче реалізува­ти свої таланти, виконати місію, якщо в людини є сильна воля і любов до праці, вона все одно досягне бажаної вершини, попри всі перешкоди. Це справедливо і для жінок, і для чоловіків.

РЕКТОР МАЄ БУТИ ПРИКЛАДОМ

— Хто Ви насамперд — викладач чи менеджер? Як вдається поєд­нувати ці дві по суті різні про­фесії «в одному флаконі»?

— Чи є сенс протиставляти ці функції? Кожен викладач — це також керівник. Якщо ти не можеш організувати й згуртува­ти колектив студентів, запалити в них інтерес до знань, то як же можна передати свій досвід молоді? Так і з усім педагогіч­ним колективом: треба ставити перед людьми чітку і зрозумілу мету. Звичайно, після того, як я стала ректором, не все встигаю як філолог. Хочеться посидіти в бібліотеці, в архівах, погортати нові видання, а доводиться що­дня розв’язувати безліч невід­кладних справ — і адміністратив­них, і господарчих. Та в кожний період життя в людини є свої пріоритети. Мене надихає саме усвідомлення того, що я можу до­помогти багатьом людям, поділи­тися досвідом. А ще — намагаю­ся бути в курсі нових наукових віянь, не пасти задніх, оскільки ректор повинен бути прикладом для всього колективу.

— Що вважаєте своїм найбіль­шим досягненням на посаді рек­тора?

— Основне досягнення — створення навчально-виробни­чого комплексу за рахунок приєднання до університету Бер­дянського професійного училища ресторанного сервісу та реорга­нізації його в економіко-гуманітарний коледж. Крім того, роз­порядженням Кабміну Азовський регіональний інститут управління Запорізького національного тех­нічного університету приєднано до нашого ВНЗ як структурний підрозділ — факультет економіки та управління. Повірте, це було зовсім непросто: довелося шукати консенсус із студентським та педагогічним колективом АРІУ, да­вати відповідь на безліч юридич­них запитань. Але ми зробили це з гідністю. Дякую всім, хто під­тримав нашу ідею, особливо Мі­ністерству освіти і науки, молоді та спорту, керівництву Запорізь­кої області, меру Бердянська Олексію Бакаю, народному де­путату Валерію Баранову.

ГЕНДЕРНІ КРОКИ ВПЕРЕД

— Як Ви гадаєте, чому у вищій школі склалася така ситуація з гендерною нерівністю? І що тре­ба зробити, аби її подолати?

— Система освіти працює не у вакуумі, а в конкретному соці­умі зі своїми традиціями. Не за­буваймо, що жінки не так давно (в історичному вимірі) отримали право на вищу освіту, виборчі, економічні права. Гендерна не­рівність досі спостерігається в усіх ланках суспільного життя: на жаль, жінок у нинішній Украї­ні недостатньо і в парламенті, і в уряді, і в академії наук, і на чолі великих підприємств та організа­цій. Але справжня демократія не­мислима без гендерного парите­ту, без поваги до прав і жінок, і чоловіків. Це — виклик сьо­годення, що потребує комплек­сної відповіді, спільних зусиль державної влади і громадських організацій. На часі відкрита сус­пільна дискусія з питань гендерної політики в освіті. Варто придивитися до світового досві­ду, провести поглиблену тендер­ну експертизу законів, стандар­тів, програм, навчальних планів, підручників тощо. Не завадило б залучити досвід міжнародних жіночих організацій. У цьому напрямі в Україні вже зробле­но значні кроки вперед. У ба­гатьох ВНЗ упроваджено спеці­альні дисципліни з основ теорії гендеру, працюють потужні цен­три тендерних досліджень, один з яких нещодавно відкрито й у Бердянському педуніверситеті.

КВОТУВАННЯ НЕ ПОТРІБНЕ

— Чи не вважаєте Ви, що до про­екту Закону «Про вищу освіту» не завадило би внести квоти для жінок (наприклад, 50 %) у керів­ництві ВНЗ?

— Нині багато говорять про квотування — і в політиці, і в освіті. Але, на моє переконан­ня, це досить формальний під­хід для розв’язання такої болючої проблеми, як гендерна асиметрія у владних структурах. Квотуван­ня — це кількісний фактор, але чи буде він забезпечувати висо­ку якість управління? Коли до­бирають кадри на керівні поса­ди, треба дивитися не на стать чи етнічну належність, а шукати людину професійну, цілеспрямо­вану та віддану справі. А квоту­вання могло б призвести до того, що стать домінувала б над цими та іншими якостями кандидата чи кандидатки. Це все одно, як добирати керівника за кольо­ром очей чи за знаком Зодіаку. Те, що може реально допомог­ти залучити жіноцтво до керівництва освітою, — це державні програми з підготовки жінок-лідерів, управлінців високого рів­ня, можливості обміну досвідом з жінками топ-менеджерами осві­ти з інших країн.

Вважаю, що не варто перед­бачати пільгові умови для жінок-керівників ВНЗ у Законі «Про вищу освіту». Але сам принцип гендерного паритету в цьому документі має бути витриманий чітко й послідовно, відповідно до Конституції України. Проект за­кону, здається, пройшов уже всі можливі інстанції громадського обговорення, він підтриманий суспільством і, найосновніше, са­мими освітянами і студентами. До проекту внесено чимало ро­зумних, виважених пропозицій, спрямованих на те, щоби набли­зити українську вищу школу до світового рівня й забезпечити її стабільний розвиток.

ДО РЕЧІ

7 березня в Бердянському педуніверси­теті відбудеться телеконференція з тен­дерним центром університету Пуебла в Мексиці, який очолює Марія дель Кар­мен Гарсія Агілар. Українські та мек­сиканські вчені планують обмінятися досвідом роботи та обговорити гострі суспільні проблеми. Є задум випусти­ти спільний збірник праць із гендерної проблематики науковців двох країн.

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

У 2011 році керівництву БДПУ вдалося налагодити партнерські зв’язки з кіль­кома навчальними закладами зарубіжжя. Укладено угоди про співпрацю з уні­верситетами Твері (Росія), Шумена (Болгарія), Мічиган-Флінт (США), з Вищою школою агробізнесу в Ломжі (Польща), центром україністики та білорусистики історичного факультету Московського державного університету ім. М.В. Ло­моносова, з Корпусом мируСША в Україні. Предмет особливої гордості рек­тора- спільні проекти із Заслуженим автономним університетом міста Пуебла (Мексика). Протягом року мексиканські вчені двічі відвідали Бердянськ, читали навчальні курси і консультували студентів. 8 грудня у БДПУ відбулася перша відеоконференція з університетами Мексики (ЗАУ міста Пуебла), Бра­зилії (Федеральний Університет міста Парана), Франції (інститут INSA (Institute National Desscience Sappliquees). У жовтні Вікторія Зарва разом із професо­ром Ігорем Лиманом відвідали Університет Пуебли, де провели публічні лек­ції і досягли домовленостей щодо обміну студентами та викладачами, а також стосовно спільних наукових проектів, у тому числі й гендерного спрямування.

Наталія КУЛИК, «Освіта України» № 10

 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Коментарі закриті.