Будь-кого можна довести. Навіть найдобрішого, найвиваженішого й найспокійнішого вчителя, пише журнал «Перша вчителька». Але не кожен при цьому «вибухне» на уроці, у школі. Не накричить на учнів, батьків чи директора. Більшість промовчить (на це є дуже багато причин), а потім пожаліється рідним, друзям та в інтернет-спільноті. Причини для того, щоб сказати «дістало» у педагогів можуть бути дуже схожими. Послухавши когось, побачиш у цій ситуації і себе. А, може, навпаки, стане краще, якщо дізнаєшся, скільки причин для невдоволення є в інших колег. Тому ми вирішили дати слово вчителям, які анонімно, не називаючи ні школи, ні свого прізвища, можуть «прокричати» на наших сторінках: «дістало!!!» отже… ! Мене дістало те, що батьки моїх школярів ставляться до вчителів, як до прислуги. У нас приватна школа, вони платять хороші гроші, однак не мені. А ноги намагаються витерти об мене! ! Батьки, як правило, вважають свою дитину найрозумнішою та найдобрішою на світі і ніколи не готові зізнатися, що ростять справжнього нелюда. ! Якщо вчителька може мати за спиною чоловіка з більш високим рівнем доходів, то що робити вчителю-чоловіку? ! Нудно на лінійках стало. Відчуття кожного разу: аби швидше вся ця одноманітність закінчилася. Пропонувала за літо щось цікаве вигадати, учні дуже пасивно все це сприймають. ! Маленька зарплата. Набридло вже плакатися через неї. ! Нема сил викликати в школу батьків, котрі думають, що тобі просто нічого робити. Таким проблеми не поясниш. Почуваюся ніяково. ! Поведінка учнів. Мене «діставали» мало, образливо було за інших. А багато вчителів за 40 – 50 років просто не уявляє, де ще можуть працювати! ! Якщо один учитель кинув в учня ганчіркою, то навіщо думати, що я також можу таке зробити? І доводити мені, що якщо мене вивести, то через мене у школі теж будуть проблеми, і погрожувати: мовляв, якщо так вчиниш… Та не буду я цього робити! ! Пора припинити ставитися до професії шкільного вчителя як до місця роботи для тих, у кого немає шансів отримати вищі посади. ! Не подобаються ті, хто забуває, що таке юна, дитяча душа. Черствіння деяких учителів важко спостерігати. Розумію, що причини, можливо, є, але дуже боюся сама такою стати. ! З одного боку, розумію, що діти маленькі і їм бавитися весь час хочеться. А з іншого, – згадую, яка була благодать ще з 15 років тому, коли мобільних телефонів не було. Скільки не забороняй з ними цяцькатись, а хтось та й буде. Іноді хочеться взяти мобільний – і через вікно! ! У мене просто не залишається особистого часу. Дітей люблю, але відчуваю, що повноцінно не живу. ! Не можу знайти в собі сміливості й відмовитися від частини навантаження. ! Те, що майже неможливо обговорити з кимось серйозні негативні речі. Або звільнять, або насварять, або не зважатимуть. Більшість колег уже до такого звикла – просто мовчить. Про вчительське життя тут цікавіше…  

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Коментарі закриті.