Майже 11 тисяч дітей-сиріт перебувають у прийомних сім’ях і дитбудинках сімейного типу.
Колишні інтернати можна використовувати як соціальні гуртожитки, центри соціальної підтримки для дітей і сімей, дитячі садочки, заклади позашкільної освіти.
Триває робота над реформуванням інтернатної системи. Учасники Всеукраїнської наради «Створення умов для соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в інтернатних закладах» упевнені, що всі зміни повинні відбуватися тільки з урахуванням інтересів і потреб дитини.
Про те, яким бути майбутньому тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, розмірковували заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту Борис Жебровський, уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко, голова Представницва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіє Мокуо, представники міністерств, громадських організацій, директори інтернатних закладів.
— На мою думку, не можна без участі керівників інтернатних навчальних закладів говорити про їх ефективне реформування,— звернувся до присутніх Юрій Павленко.— Ви не можете бути відстороненими від дій і рішень, які ухвалюються на центральному рівні.
РІШЕННЯ — НА ЧАСІ
Юрій Павленко наголосив, що Указ Президента України від 16 грудня 2011 року «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» доручає Кабінету Міністрів України до 1 травня 2012 року підготувати та внести зміни до Положення про заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Це треба зробити з урахуванням досвіду закладів нового типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у Київській, Кіровоградській, Черкаській, Чернівецькій областях.
— Мабуть, ні в кого не викликає сумніву те, що сім’я є незамінною цінністю для дитини,— говорить Валентина Михайленко, заступник директора Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства соціальної політики України.— Сім’я — основа її всебічного і гармонійного розвитку, успішної соціалізації. Позиція Президента України є однозначною: треба організувати систему, яка сприяла б усиновленню максимальної кількості дітей, щоб вони жили в нашій країні.
ЗМІНИЛАСЯ СТРУКТУРА ВСИНОВЛЕННЯ
Юрій Павленко нагадав, що більш як шість років тому взагалі дуже скептично ставилися до розвитку сімейних форм виховання. Адже тоді лише близько тисячі дітей за попередні роки були влаштовані в прийомні сім’ї, дитбудинки сімейного типу. Протягом року влаштовувалося не більш як сто дітей. Нині — інша ситуація. Майже 11 тисяч дітей мешкають у прийомних сім’ях, дитбудинках сімейного типу. Щорічно влаштовуються близько двох тисяч дітей. Також повністю змінилася структура всиновлення — тоді міждержавне всиновлення було майже вдвічі більшим за національне. Нині — навпаки.
Однак така позитивна динаміка ще не означає, що всиновленими будуть майже всі діти.
— Їх кількість у державних закладах опіки хоч і зменшується, однак ще є стабільно високою,— пояснює Валентина Михайленко.— В інтернатні заклади діти влаштовуються за заявами батьків. У нас на обліку нині понад 35 тисяч дітей, які опинилися у важких життєвих обставинах. І ми усвідомлюємо, що ця цифра не відповідає реальності.
ЯК КРАЩЕ СОЦІАЛІЗУВАТИСЯ?
— Альтернативи реформуванню інтернатних закладів — немає. На моє глибоке переконання, сформована система не може існувати в сьогоднішніх умовах,— упевнений Юрій Павленко.— Найбільший недолік системи інтернатів у тому, що вона сприяє ізоляції дітей від суспільства. Не можна поєднати навчання й догляд в одному закладі, бо це суперечить концепції інтеграції та обмежує можливості дітей. Школа,
громада і сім’я — це основні чинники інтеграції дитини, що допомагають їй зрозуміти, як потрібно жити, спілкуватися з людьми, створювати сім’ю.
Однак директори інтернатних закладів стверджують, що діти можуть успішно соціалізуватися і там.
— Я не пригадую в місті жодного заходу, в якому не взяли участь наші вихованці,— говорить Світлана Гусаченко, директор Прилуцького дитячого будинку.— Вони навчаються в Малій академії наук, беруть участь у міжнародному проекті.
Світлана Володимирівна впевнена, що працівники багатьох закладів вирішують питання соціалізації своїх вихованців набагато ефективніше, ніж прийомні батьки.
Директор Володимир-Волинської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату І — ІІІ ступенів Валентин Вірковський розповідає про особливе розв’язання проблеми соціалізації вихованців.
— Ми не віддали вихованців до звичайних шкіл, а відкрили нашу школу для дітей з територіальної громади,— каже Валентин Петрович.— Причина збільшення кількості дітей, які відвідують нашу школу — якість знань. У структурі закладу є дошкільне відділення — найбільш рейтингове серед інших закладів нашого міста. Бо тут комфортне середовище, використовуються методики Марії Монтесорі. У початковій, основній і старшій школі діти навчаються і виховуються разом, незалежно від їх статусу. В таких умовах чудово відбувається соціалізація, адже розширюється коло спілкування. Діти відвідують разом і спортивні секції та гуртки, яких у нас більш як тридцять.
ЗМІНИ БУДУТЬ
Юрій Павленко наголошує, що реформа інтернатних закладів повинна відбуватися з урахуванням інтересів і потреб кожної дитини. А в процесі реформування обов’язково мають бути захищені права педагогічного колективу і працівників інтернатів.
— Відмовитися від інтернатів і припинити їхню роботу в один день неможливо і не потрібно. Але й розширювати їхню мережу — теж недоцільно,— упевнений Юрій Олексійович. Варто скористатися міжнародним досвідом. Зокрема, колишні інтернати можна використовувати як соціальні гуртожитки, центри соціальної підтримки для дітей і сімей, дитячі садочки, заклади позашкільної освіти тощо.
— Заклад повинен реформуватися з урахуванням думки територіальної громади, навчальної матеріальної бази, кадрового забезпечення і досвіду колективу,— зазначає Валентин Вірковський.— Також необхідно зберегти соціальну складову закладу — роботу з дітьми-сиротами, дітьми з соціально вразливих сімей.
Борис Жебровський наголошує, що процес реформування має відбуватися поступово, передусім з огляду на інтереси кожної дитини.
— Тільки спільними зусиллями всіх інституцій, причетних до вирішення долі дітей соціально незахищених категорій, можна розв’язати соціальну проблему влаштування дітей у сімейні форми виховання,— говорить Борис Михайлович.— Разом з тим потребують державної підтримки школи-інтернати, бо нині для багатьох дітей вони є рідною домівкою.
НАЙОСНОВНІШЕ ПРАВО — ЖИТИ В РОДИНІ
Права дитини повинні виконуватися незалежно від типів закладів, де перебувають діти, і, звісно, в сім’ях.
— На мій превеликий жаль, я не можу сказати, що тих чи інших порушень більше або менше в інтернатних закладах чи в прийомних сім’ях і дитбудинках сімейного типу, — констатує Ірина Кучеріна, начальник відділу захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України. — Однаково ущемляють права дітей в усіх формах.
За словами Ірини Геннадіївни, щорічно притягуються до дисциплінарної відповідальності більш як 10 тисяч посадових осіб за недотримання прав дітей, зокрема — дітей-сиріт.
— Згідно із Законом України «Про охорону дитинства» та сімейним кодексом батьки не право мають, а зобов’язані виховувати і утримувати дітей. І якщо вони не хочуть виконувати свої обов’язки, то органи прокуратури їх умовляти не будуть, — говорить Ірина Геннадіївна. Вона розповідає, що щорічно проти таких батьків порушують більш як тисячу кримінальних справ. І це здебільшого завершується позбавленням батьківських прав.
— Інтернати утримують дітей, батьки яких не хочуть їх виховувати. Часто державні опікуни є дуже пасивними і не вчасно порушують питання щодо позбавлення таких «батьків» прав,- зауважує Ірина Кучеріна. — Служби у справах дітей роками не займаються встановленням статусу дітей. А тому діти дуже довго знаходяться в закладах без установлення правового статусу. І це позбавляє їх найосновнішого — права бути усиновленими.
З ГРУПИ РИЗИКУ
Віра Шинкаренко — начальник відділу інклюзивної освіти МОНмолодьспорту, надала статистичну інформацію МВС: нині на обліку майже 20 тисяч неблагополучних дітей. Також у спеціалізованих закладах перебувають 3,5 тисячі дітей-сиріт з вадами психофізичного розвитку, є ВІЛ-інфіковані. Зрозуміло, що далеко не всі всиновлювачі погодяться взяти таких дітей у свої сім’ї.
Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 9
Gosh, I wish I would have had that information elarier!
I much prefer infromatvie articles like this to that high brow literature.