Майже 11 тисяч дітей-сиріт перебувають у прийомних сім’ях і дитбудинках сімейного типу.

Колишні інтернати можна використовувати як соціальні гуртожитки, центри соціальної підтримки для дітей і сімей, дитячі садочки, заклади позашкільної освіти.

Триває робота над реформуванням інтернатної системи. Учасники Всеукраїнської наради «Створення умов для соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в інтернатних закладах» упевнені, що всі зміни повинні відбуватися тільки з урахуванням інтересів і потреб дитини.

Про те, яким бути майбут­ньому тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать­ківського піклування, розмір­ковували заступник міністра освіти і науки, молоді та спор­ту Борис Жебровський, уповно­важений Президента України з прав дитини Юрій Павлен­ко, голова Представницва Дитя­чого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіє Мокуо, представ­ники міністерств, громадських організацій, директори інтер­натних закладів.

— На мою думку, не мож­на без участі керівників ін­тернатних навчальних закла­дів говорити про їх ефективне реформування,— звернувся до присутніх Юрій Павленко.— Ви не можете бути відстороненими від дій і рішень, які ухвалюють­ся на центральному рівні.

РІШЕННЯ — НА ЧАСІ

Юрій Павленко наголосив, що Указ Президента України від 16 грудня 2011 року «Про пи­тання щодо забезпечення реалі­зації прав дітей в Україні» дору­чає Кабінету Міністрів України до 1 травня 2012 року підготува­ти та внести зміни до Положен­ня про заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько­го піклування. Це треба зроби­ти з урахуванням досвіду закла­дів нового типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків­ського піклування у Київській, Кіровоградській, Черкаській, Чернівецькій областях.

— Мабуть, ні в кого не ви­кликає сумніву те, що сім’я є незамінною цінністю для дитини,— говорить Валентина Михайленко, заступник директора Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністер­ства соціальної політики Украї­ни.— Сім’я — основа її всебіч­ного і гармонійного розвитку, успішної соціалізації. Пози­ція Президента України є од­нозначною: треба організувати систему, яка сприяла б усиновленню максимальної кількос­ті дітей, щоб вони жили в на­шій країні.

ЗМІНИЛАСЯ СТРУКТУРА ВСИНОВЛЕННЯ

Юрій Павленко нагадав, що більш як шість років тому взагалі дуже скептично ставилися до розвитку сімей­них форм виховання. Адже тоді лише близько тисячі ді­тей за попередні роки були влаштовані в прийомні сім’ї, дитбудинки сімейного типу. Протягом року влаштовува­лося не більш як сто дітей. Нині — інша ситуація. Май­же 11 тисяч дітей мешкають у прийомних сім’ях, дитбудин­ках сімейного типу. Щорічно влаштовуються близько двох тисяч дітей. Також повніс­тю змінилася структура вси­новлення — тоді міждержав­не всиновлення було майже вдвічі більшим за національ­не. Нині — навпаки.

Однак така позитивна дина­міка ще не означає, що всинов­леними будуть майже всі діти.

— Їх кількість у державних закладах опіки хоч і зменшу­ється, однак ще є стабільно високою,— пояснює Валенти­на Михайленко.— В інтернатні заклади діти влаштовуються за заявами батьків. У нас на облі­ку нині понад 35 тисяч дітей, які опинилися у важких жит­тєвих обставинах. І ми усвідом­люємо, що ця цифра не відпо­відає реальності.

ЯК КРАЩЕ СОЦІАЛІЗУВАТИСЯ?

— Альтернативи реформуван­ню інтернатних закладів — немає. На моє глибоке переконання, сформована система не може існувати в сьогодніш­ніх умовах,— упевнений Юрій Павленко.— Найбільший недо­лік системи інтернатів у тому, що вона сприяє ізоляції дітей від суспільства. Не можна по­єднати навчання й догляд в од­ному закладі, бо це суперечить концепції інтеграції та обмеж­ує можливості дітей. Школа,

громада і сім’я — це основні чинники інтеграції дитини, що допомагають їй зрозуміти, як потрібно жити, спілкуватися з людьми, створювати сім’ю.

Однак директори інтернат­них закладів стверджують, що діти можуть успішно соціалізу­ватися і там.

— Я не пригадую в місті жод­ного заходу, в якому не взяли участь наші вихованці,— гово­рить Світлана Гусаченко, ди­ректор Прилуцького дитячо­го будинку.— Вони навчаються в Малій академії наук, беруть участь у міжнародному проекті.

Світлана Володимирівна впевнена, що працівники бага­тьох закладів вирішують питання соціалізації своїх вихованців набагато ефективніше, ніж при­йомні батьки.

Директор Володимир-Волинської спеціалізованої загаль­ноосвітньої школи-інтернату І — ІІІ ступенів Валентин Вірковський розповідає про осо­бливе розв’язання проблеми со­ціалізації вихованців.

— Ми не віддали вихован­ців до звичайних шкіл, а від­крили нашу школу для дітей з   територіальної громади,— каже Валентин Петрович.— Причина збільшення кількос­ті дітей, які відвідують нашу школу — якість знань. У струк­турі закладу є дошкільне відді­лення — найбільш рейтингове серед інших закладів нашого міста. Бо тут комфортне се­редовище, використовуються методики Марії Монтесорі. У початковій, основній і стар­шій школі діти навчаються і виховуються разом, незалеж­но від їх статусу. В таких умо­вах чудово відбувається соці­алізація, адже розширюється коло спілкування. Діти відві­дують разом і спортивні сек­ції та гуртки, яких у нас більш як тридцять.

ЗМІНИ БУДУТЬ

Юрій Павленко наголошує, що реформа інтернатних закла­дів повинна відбуватися з ура­хуванням інтересів і потреб кожної дитини. А в процесі реформування обов’язково ма­ють бути захищені права педа­гогічного колективу і працівни­ків інтернатів.

— Відмовитися від інтернатів і припинити їхню роботу в один день неможливо і не потрібно. Але й розширювати їхню мере­жу — теж недоцільно,— упев­нений Юрій Олексійович. Вар­то скористатися міжнародним досвідом. Зокрема, колишні ін­тернати можна використову­вати як соціальні гуртожитки, центри соціальної підтримки для дітей і сімей, дитячі садоч­ки, заклади позашкільної осві­ти тощо.

— Заклад повинен рефор­муватися з урахуванням дум­ки територіальної громади, навчальної матеріальної бази, кадрового забезпечення і до­свіду колективу,— зазначає Ва­лентин Вірковський.— Також необхідно зберегти соціальну складову закладу — роботу з дітьми-сиротами, дітьми з соці­ально вразливих сімей.

Борис Жебровський наголо­шує, що процес реформуван­ня має відбуватися поступово, передусім з огляду на інтереси кожної дитини.

— Тільки спільними зусил­лями всіх інституцій, причет­них до вирішення долі дітей соціально незахищених кате­горій, можна розв’язати соці­альну проблему влаштування дітей у сімейні форми вихован­ня,— говорить Борис Михайло­вич.— Разом з тим потребують державної підтримки школи-інтернати, бо нині для багатьох дітей вони є рідною домівкою.

НАЙОСНОВНІШЕ ПРАВО — ЖИТИ В РОДИНІ

Права дитини повинні виконуватися незалежно від типів закладів, де перебу­вають діти, і, звісно, в сім’ях.

— На мій превеликий жаль, я не можу сказати, що тих чи інших порушень більше або менше в інтернатних закладах чи в прийомних сім’ях і дитбудин­ках сімейного типу, — констатує Ірина Кучеріна, начальник відділу захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України. — Однаково ущемляють пра­ва дітей в усіх формах.

За словами Ірини Геннадіївни, щорічно притягуються до дисциплінарної відповідальності більш як 10 тисяч посадових осіб за недотримання прав дітей, зокрема — дітей-сиріт.

— Згідно із Законом України «Про охорону дитинства» та сімейним кодексом батьки не право мають, а зобов’язані виховувати і утримувати дітей. І якщо вони не хочуть виконувати свої обов’язки, то органи прокуратури їх умовляти не будуть, — говорить Ірина Геннадіївна. Вона розповідає, що щорічно проти таких батьків порушують більш як тисячу кримінальних справ. І це здебіль­шого завершується позбавленням батьківських прав.

— Інтернати утримують дітей, батьки яких не хочуть їх виховувати. Часто дер­жавні опікуни є дуже пасивними і не вчасно порушують питання щодо по­збавлення таких «батьків» прав,- зауважує Ірина Кучеріна. — Служби у спра­вах дітей роками не займаються встановленням статусу дітей. А тому діти дуже довго знаходяться в закладах без установлення правового статусу. І це позбавляє їх найосновнішого — права бути усиновленими.

З ГРУПИ РИЗИКУ

Віра Шинкаренко — начальник відді­лу інклюзивної освіти МОНмолодь­спорту, надала статистичну інфор­мацію МВС: нині на обліку майже 20 тисяч неблагополучних дітей. Та­кож у спеціалізованих закладах пе­ребувають 3,5 тисячі дітей-сиріт з вадами психофізичного розвитку, є ВІЛ-інфіковані. Зрозуміло, що дале­ко не всі всиновлювачі погодяться взяти таких дітей у свої сім’ї.

Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 9